Русскій корабль - іді нах*й !

Таємниця перевала Бескидклаусе і військового цвинтаря


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту

Погода

Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

Hosting Ukraine

село синевирська поляна


Таємниця перевала Бескидклаусе і військового цвинтаря

Бої за Торуньський перевал у січні – травні 1915 р. під час Зимової Карпатської битви ввійшли в анали історії Першої світової війни. Опрацьовані авторами статті нові невідомі архівні документи дозволяють вперше дізнатися про ці «білі плями» нашої регіональної військової історії. За своєю глибиною і драматизмом вони по праву належать до нашої спільної європейської історичної спадщини.
В січні 1915р. на цій ділянці Карпатського фронта була розгорнута новосформована Німецька Південна армія, до складу якої входили як німецькі, так і австро-угорські підрозділи, в тому числі і 19-та Пльзенська піхотна дивізія, яка мобілізувалася на території Південної Чехії (регіони Ческе Будейовіце, Індржихув Градєц, Піски). Торунський перевал став напрямком головного удару. В результаті важких і кровопролтитних боїв 27 січня він був остаточно відбитий у російської царської армії. Напрямком бокового флангового наступу був перевал Бескидклаусе, який знаходиться східніше від Торунського перевала, на північних схилах Головного Карпатського хребта (на Івано-Франківській стороні). Саме боям за цей перевал 29-го Ландверного піхотного полка 19-ї Пльзенської піхотної дивізії 27 – 31 січня 1915 р. та невідомим чеським стопам на території Закарпаття пійде розмова у статті.

29-й Ландверний піхотний полк. Mобілізаційний округ – регіон Ческе Будейовіце, Південночеський край. Національний склад (на 1914 рік): 54 % німці, 45% - чехи, 1% - інші національності. З самого початку війни полк вів бойові дії на Російському фронті. Участь у Галицькій битві: бої у Комарова (26.08. – 2.09.1914.) та у Рави Руської (6 – 11.09.1914.). Перший стратегічний відступ вглиб території Австро-Угорщини на ріку Дунаєць. Участь у контрнаступі на ріці Сан, бої біля Перемишля (11 – 28.10.1914.). Другий стратегічний відступ до Кракова, Участь у битві за Краків (16 – 30.11.1914.). Битва у Ліманової (1 – 13.12.1914).
Маршрут наступу призначений для 29-го полка проходив спочатку грунтовою дорогою через село Синевирська Поляна і Свобода (нині Міжгірський район Закарпатської області), потім гірською тропою через висоту 1043, далі у північному напрямку ущелиною гірської річки Чорна Розтока до перевала Beskidklause (висота 815 метрів), за яким починалася існуюча грунтова дорога долиною гірської річки Свіча від перевала Свіча до Людвиківки (нині село Мислівка Долинського района Івано-Франківської області).
Для пересування великої кількості вояків та зброї, в тому числі гармат, а тим більше для ведення бойових дій, ця територія була складною. Весь терен був покритий густим хвойним лісом. У січні 1915 р. земля була вкрита снігом від половини до одного метра глибиною, а на підвітрених ділянках ще більше. Постійно продовжувалися снігопади, тому дорогу прокладену сьогодні, навряд чи можно було знайти наступного дня. Крім того, не було жодних вказівників чи якихось міток, які б вказували на маршрут. Лише карти були єдиною можливістю визначення напрямку руху.
Безпощадним природнім ворогом став постійний холод від 18 градусів мороза удень до 22–24 уночі. Переміщення військ і ведення бою було надзвичайно ускладнене не лише через глибокий сніг і постійні снігопади, але і через раптові тумани, які були настільки густими, що обмежували видимість до 5 кроків. Внаслідок цього війська іноді втрачали орієнтування, збивалися з маршруту, а також не могли вести бій. Звичайно, для ведення бойових дій в таких умовах підходять лише спеціально навчені для гірської зимової війни люди. І навіть для них воювати в такій ситуації вимагає особливих зусиль.
Будівлі на перевалі Свобода, де був розгорнутий штаб полка і медичний пункт, являли собою маленькі розкидані і дуже низькі деревʹяні хатинки, стіни яких не були навіть покриті глиною. Більшість з них слугували лише для зберігання невеликої кількості сіна. На іншому терені були лише поодинокі мисливські будиночки та хатинки лісорубів. Тобто війська цілодобово перебували під відкритим небом на лютому морозі, в глибоких снігах і заметілях.
29-ий Ландверний піхотний полк під командуванням полковника Wurja у складі трьох батальйонів (загальна чисельність 3400 вояків) прибув залізницею в село Буштино, звідки 24 січня шосейною дорогою пішки вирушив по маршруту Драгово – Колочава – Синевир – Синевирська Поляна – перевал Свобода. 25 січня штаб полка, 1-й і 2-й батальйони прибули у Колочаву, 3-й батальйон – у Драгово. В Синевирі знаходилося командування 19-ї Пльзенської піхотної дивізії. Сюди же доставлялися боєприпаси та амуніція для підпорядкованих підрозділів. Тут полк поповнив свої запаси, і що дуже порадувало подвоїв кількість вʹючних тварин.
Настрій у вояків був непоганим, але вони уже зрозуміли, що тут буде нелегко. Негативним моментом, який, як показали подальші події, став фатальним для багатьох вояків, був залегкий для зимової гірської війни одяг. Особливі нарікання були до черевиків, які ніколи не висихали від постійного перебування на снігу. Уже через декілька днів обмороження ніг стало основною причиною втрати боєздатності. Крім того, бракувало зимової білизни, також на весь полк було лише декілька хутрових шуб.
26 січня 0 5-ій годині ранку 2-й батальйон вирушив з Колочави і у 16.30. прибув у Синевирську Поляну. 1-й батальйон і командування полка протягом цілого дня відпочивали у Колочаві, а 3-й батальйон прибув сюди лише надвечір. Вечером 1-й батальйон був піднятий по тривозі і відправлений у Синевирську Поляну, куди прибув після полуночі, після важкого нічного маршу, насилу пробираючися по глибокому снігу.

Події 27 січня 1915 р.

27 січня о 6-й годині ранку 2-й батальйон вирушив із Синевирської Поляни. Розвідка повідомляла, що в гірських долинах знаходяться невеликі загони козаків, але на цілому терені великих ворожих підрозділів не спостерігається. Тому вважалося, що просування на північ може зустріти лише слабкий опір і не буде складним. О 10 – 11 годині ранку вояки досягли перевала Свобода, де був розгорнутий батальйонний командний пункт і телефонна станція. Солдатам дали 2-годинний відпочинок для прийняття їжі. У цей час німецький офіцер звʹязку дивізії запросив звіт про ситуацію і настоював на захопленні перевала Бескидклаусе, який, за його словами, охороняли максимум 100 козаків. Під час відпочинку надійшла рота 6-го єгерського батальйона, яка минулого дня проводила розвідку в районі перевала Бескидклаусе, в результаті якої втратила свого командира і мала багато поранених. Єгері зорієнтували командування батальйона на місцевосці.
Проаналізувавши всі дані, командир батальйона підполковник Kneisl прийняв рішення основною колоною рухатися по долині Чорна Розтока, а для захисту від можливого флангового нападу з правої сторони надіслати загін в долину Свічі. Між цими двома долинами у північно-західному напрямку, перпендикулярно Головному Карпатському хребту простягався гірський масив Длуга Гора, який мав чотири вершини: Яворова Кичера (1115м.), Мала Мегла (1102м.), Середня Мегла (1240м.) і Велика Мегла (1312м.). Основна колона повинна була зайняти перевал Бескидклаусе і просунутися далі до мосту 804, неподалік впадіння Чорної Розтоки у Свічу. Боковий захисний загін під командуванням старшого лейтенанта Werrlein (у складі однієї роти з двома кулеметами) повинен був, по-перше, протидіяти можливому просуванню противника по долині Свіча на перевал Свобода, по-друге, підтримати бій головної колони і зʹєднатися з нею на мості 804.
О 12.30. почався подальший марш головної колони, який здійснювався у наступному порядку: авангард – придана батальйону рота 6-го єгерського батальйона (80 вояків); основна група – три роти і кулеметний підрозділ; арʹєргард – один взвод. Напрямок марша: через висоту 1043, долина Чорна Розтока, первал Бескид, міст 804.
Просування глибоким метровим снігом було надзвичайно важким і повільним. Невдовзі зявилася нечисельна команда мобілізованих місцевих жителів, яка почала розчищати дорогу, але світовий день швидко закінчувався. Шлях по крутим схилам до висоти 1043 був розчищений, але далі його прийшлося протоптувати. Головна колона, не зустрівши жодного опору, о 15.30. досягла приюта 848 на початку вузької долини гірської потоку Чорна Розтока. Біля 17.00. передові загони основної групи батальйона досягли краю ліса на підході до перевала Бескидклаусе, в той час як авангард (рота польових єгерів) уже зайшла в ліс і потрапила під стрілецький вогонь противника з боку перевала.
Базуючись лише на попередніх неперевірених розвідданих, командир батальйона вирішив сходу атакувати лівий фланг противника силами одної роти, що підійшла до перевала. Спроба була невдалою, тому через дві години, уже у повній темноті, на підмогу була відправлена ще одна рота, але ситуація не змінилася – австро-угорці застрягли в лісі під перевалом.
Сподіваючись на успіх, комбат вирішив здійснити нічну атаку всіма своїми силами. О 3-ій годині ночі всі три роти були зосереджені на узліссі для атаки. Вірогідно, ці та попередні переміщення були помічені росіянами і вони, розгорнувши свої бойові позиції, відкрили шалений вогонь, який змусив наступаючих відійти назад і окопатися. Комбат зрозумів, що його підрозділам протистоять сильніші, ніж очікувалося, сили противника, і захопити перевал лобовою атакою, та ще й без підтримки артилерії, не вдасться.
Тим часом, для відокремленої бойової групи ст. лейтенанта Werrlein (рота з двома кулеметами), яка була відправлена через Яворову Кичеру на перевал Свіча, події 27 січня розвивалися наступним чином. Після короткого відпочинку на перевалі Свобода о 12.00. вояки почали сходження на Кичеру. Як і повсюди місцевісць була важкопрохідною, сніг рівномірно покривав землю, ховаючи ями і заглиблення, що потребувало додаткових зусиль і уваги при русі. Після обіда пішов сильний сніг. Швидко стемніло і рухатися далі стало небезпечно, щоб не збитися з маршрута. Тому загін зупинився на нічліг у найближчому лісі, виставивши навколо себе сторожові пости. Знайдені на місці копиці сіна стали спасінням для солдатів і коней у цю морозну снігову ніч.
1-й батальйон 29-го полка (командир підполковник Sztowiczek) 27 січня зранку вирушив із Синевирської Поляни вслід за 2-им батальйоном у тому ж напрямку. Біля 13.00. на перевал Свобода прибула також колона артвзводу 22-го полку польової артилерії (14 саней, 2 гармати). На допомогу артилеристам була спеціально виділена одна рота 1-го батальйона. Солдати вручну перетягували сани з пушками та боєприпасами через одне важкопрохідне місце Далі гармати кіньми були витягнуті на висоту 1043, а дві гармати, опівночі, ще далі, на висоту 848, до приюта.
Батарея з двох гармат з 10-го дивізіона гірських гаубиць на 13-тьох возах і 2 санях вирушила із Синевирської Поляни у 6.20. ранку у супроводі піхотинців. На перевал Свобода ця колона прибула лише о 16.25. Подолання відстані у 10 км зайняло 10 годин часу. Сильний снігопад ще більш затруднював рух, наприкінці маршруту коні були настільки виснажені, що вози тягнули вже солдати. На перевалі артилеристи заночували.
У другій половині дня, після короткого перепочинку 1-й батальйон був піднятий по тривозі і направлений на перевал Бескидклаусе. Три роти та кулеметний підрозділ вирушили у марш, і ще при денному світлі були на висоті 1043, а під ніч дійшли до приюта на висоті 848.

Події 28 січня.

Для 2-го батальйона, який цілу ніч провів у безуспішних спробах наступу на перевал, ранок пройшов у перестрілках з противником, з втратами і без зміни позицій. Абсолютно неочікувано для австро-угорців, росіяни відкрили інтенсивний артилерійський вогонь (про наявність артилерії на перевалі Бескидклаусе не було жодної інформації). Єдиним позитивним моментом став той, що біля обіду дві австро-угорські польові гармати з позицій на висоті 848 відкрили вогонь у відповідь.
На 16.00. підполковник Кнейсл запланував загальну атаку російських позицій на перевалі Бескидклаусе силами уже двох батальйонів (свого і новоприбулого, 1-го). Незважаючи на артпідготовку атака не почалася через сильний снігопад. Крім того росіяни ще більш зміцнили свої позиції і продовжували інтенсивний артобстріл, в тому числі і з гаубиці, яка була самою грізною їхньою зброєю. Австро-угорці почали активно закопуватися у сніг на позиціях під перевалом, з яких мала початися атака. В таких умовах, в снігу, під відкритим небом, на лютому морозі, обидва батальйона знаходилися у постійних перестрілках цілодобово 29 і 30 січня.
Тим часом, події для бойової групи ст. лейтенанта Werrlein в долині річки Свіча розгорталися наступним чином. Холодну сніжну ніч солдати провели лежачі на голій землі групами, завернувшись у ковдри і сіно – на ранок вони були вкриті білим сніговим покровом і нагадували природні горбики. Особовий склад був піднятий по тривозі і вишикуваний для подальшого маршу. Загін поволі просувався уперед до долини Свічі. Зустрівши на перевалі Свіча помірний опір противника., австро-угорці, застосувавши кулемети, продовжили наступ, захопили перевал окопавшись на його правому фланзі. Відстань між перевалами Свобода і Свіча по горизонталі становить 7 км. В нормальних умовах подолання цієї відстані займає 3 години. Для групи Верляйна це зайняло 1,5 дня.
28 січня почався рух ІІ-го і ІІІ-го ешелонів 29-го полка. 3-й батальйон (командир майор Golla) о 6-й годині ранку вирушили з Колочави у напрямку Синевира, куди прибули в 10.00. Весь час маршу не стихала снігова заметіль. За первісним планом батальйон мав дійти до Синевирської Поляни і зупинитися на нічліг. Але в Синевирі задача змінилася – тепер батальйону наказали пройти далі, до перевала Свобода. Загалом, протягом дня батальйон промарширував 32 км. ІІІ-й ешелон у складі штаба полка, саперної роти і відділення телефонного звʹязку вирушивши вслід за 3-им батальйоном, в обід прибув до Синевирської Поляни, де залишився на нічліг. Тут командир полка полковник Wurja довідався, що перевал Бескид не взятий.

Події 29 січня.

На світанку 29 січня командування полку із саперною ротою та телефонним відділенням вирушили на перевал Свобода і у 10.00. були там. До керування операцією із захоплення перевала Бескидклаусе, якою дотепер керував підполковник Kneisl приєднався полковник Wurja. Він особисто послав старшого лейтенанта Hofer з його 2-ою ротою, яка до цього часу знаходилася у резерві, провести глибоку розвідку позицій росіян на перевалі Бескид, із завданням обійти їх і просунутися північніше в напрямку моста 804 на перевалі Свіча.
3-й батальйон о 8-й годині ранку вирушив з перевала Свобода і в 11.00. досяг мисливського будиночка на південь від перевала Бескидклаусе. Після 3-годинного відпочинку та обіду мʹясними консервами о 14.00. батальйон вирушив західними схилами Длуга Гора, в обхід перевала із наступним наказом: «3-й батальйон у 2 години ночі повинен атакувати противника на перевалі Бескидклаусе, обійшовши його з лівого фланга і з тила» Командування дуже оптимістично вважало, що після 12-годинного марша по лісовому бездоріжю в метровому снігу, вояки будуть здатні ще й атакувати противника.
Лише у 12 годин ночі, падаючи від втоми через рельєф місцевосці, постійний снігопад і глибокий (до 1 метра) сніг, батальйон прибув на визначені позиції, знайшовши там дві закинуті лісові хатинки. Ситуація для особового складу була вкрай важкою і навіть небезпечною. І причиною був не противник, а сили природи: півтораметровий сніг, 25–градусний мороз, відсутність нормальних будівель для схованки і обігріву. Вояки, які вчора здолали 32 км, і сьогодні пробиралися через лісові дебрі цілий день, були настільки виснажені, що про здійснення атаки не могло навіть бути і думки. Ночівля в лісі під відкритим небом могла стати фатальною, вояки могли просто замерзнути насмерть, тим більше у багатьох уже почалися відмороження рук, ніг та обличчя. В цих обставинах командир батальйона у 4.30. прийняв рішення повертатися назад. На місці добровільно залишився одна рота.
Тим часом командування полка залишалося без жодної інформації як про батальйон Golla, так і про розвідувальну роту Hofer.
Важким видався день 29 січня і для окремої бойової групи на перевалі Свіча. Вони не мали звʹязку з командуванням полка і не орієнтувалися у загальній бойовій обстановці. Було помічено, що росіяни уночі відійшли на північ. Загін перегрупувався і вирушив за ними. На перевалі Свіча був залишений один взвод з кулеметом. Невдовзі австро-угорці зустрілися з росіянами і завʹязався кровопролитний бій, який тривав цілий день, без якихось переміщень на місцевосці. Під вечір ситуація для загону стала критичною: трьохденний запас їжі вичерпався, зʹявилися численні випадки відмороження, особливо ніг, не було жодного звʹязку з полком. В цих обставинах командир бойової групи прийняв рішення утримувати зайняті позиції.

Події 30 січня.

За ніч бойова ситуація не змінилася. Два батальйони, які вже дві доби знаходилися у нашвидкоруч викопаних окопах під перевалом Бескидклаусе продовжували обстрілювати російські позиції із рушниць та кулеметів; якихось активних наступальних дій не відбувалося. 3-й батальйон, який з неймовірними зусиллями в 11.00. повернувся з Длуга Гора, був залишений в якості полкового резерву в лісі. Продовжувалися артобстріли з обох сторін.
Лише ввечері, через півтора доби після відправлення, прибула з розвідки рота ст.лейтенанта Hofer, яку уже вважали пропавшою безвісти. Як пише у своїх свідченнях капітан Treipl: »Вона… пройшла крізь лед і сніг,… досягла перевала Бескид і розвідала, що росіяни не убезпечили свої фланги. На жаль, вона була доволі слаба, щоб зненацька напасти з тилу на ворога, який нічого не підозрював. Росіяни, вірогідно, вважали неможливим просування піших військ через сніг і дебрі у ці люті сибірські холоди».
Тим часом, цілодобовий лютий холод (18 – 20 гадусів удень і до 24 уночі) почав збирати свою сумну данину. Обморожених вояків ставало дедалі більше, і навіть більше, ніж поранених. Втрати щодня зростали. На перевалі Свобода був розгорнутий полковий медичний пункт. Сюди самостійно приходили або доставлялися поранені та обморожені, яким по необхідності виконували перев"язки і відправляли далі у Синевирську Поляну, де їм давали гарячий чай перед евакуацією в тил. За вимогою полкового лікаря командир саперної роти виділив сани для перевозки поранених.
Вечером 30 січня командування всією групою, яка мала захопити перевал Бескидклаусе прийняв командир 29-го полка полковник Wurja. Був виданий наказ, що 31 січня перевал має бути взятий.

Події 31 січня. Взяття перевала Бескидклаусе.

На основі отриманих розвідувальних даних був розроблений план захоплення перевала Бескидклаусе. Основна роль в ньому відводилася 3-му батальйону майора Golla, який мав пройти по схилах Длуга Гора до правого незахищеного краю перевала, тобто зайти з флангу і, наблизившись непоміченим максимально близько до позицій противника, здійснити стрімку атаку, яка була призначена на 15.00. За півгодини до атаки, всі кулемети і гармати з австро-угорських позицій мали накрити росіян щільним вогнем. Після того, як ворожі окопи будуть зайняті 3-им батальйоном, 1-й і 2-й батальйони мають ринутися у саме вузьке місто перевала, прорвати його і захопити його північний вихід.
В цілому план був успішно реалізований, за виключенням одного момента. Батальйону майора Golla. вдалося здійснити запланований обхідний маневр, але з годинною затримкою, повʹязаною з тими ж, що і раніше проблемами: метровий, а подекуди і півтораметровий сніг у важкопрохідних лісових хащах. Підрозділи полка, які знаходилися у долині під перевалом, вишикувані для штурму, пішли в атаку у 15.30. і наразилися на активний вогневий супротив росіян. Першою була рота під командуванням капітана Kausek. У документах цей епізод описаний так:»3-тя рота атакувала з дистанції 60 кроків в глибокому снігу. Атака застрягла на 30 кроках. Командир роти, капітан Kausek, один з наших найкращих і хоробрих воїнів, загинув у першій шерензі атакуюючих. Ворожа куля пробила його Хрест «За заслуги» посередині і, проникнувши через груди, встромила табличку «За заслуги» в серце. Біля 30 солдатів з його роти героїчно загинули разом з ним».
Тим часом, 3-й батальойн, розділившись на дві групи, непомітно для противника під прикриттям лісу наблизився до ворожих позицій приблизно на 60 кроків. Кулемети батальйона, які вдалося протягти ще далі у північному напрямку, відкрили вогонь з тилу по відкритим позиціям противника. У росіян виникла паніка і опір був припинений. Росіяни, вірогідно, подумали, що вони оточені. Невдовзі вони зібралися в одному місті разом з піднятими руками.
Таким чином, після 5 днів кровопролитних боїв, чисельних безрезультативних атак, в критично суворих природніх умовах, перевал Бескидклаусе був взятий. Тепер австро-угорці побачили, що перевал обороняв цілий батальйон чисельністю 1100 чоловік, а не 100 казаків, як наголошували у німецькому штабі. Це був 2-й батальйон 274-го Ізюмського піхотного полка російської царської армії, який входив до складу 69-ї піхотної дивізії, яка була сформована при мобілізації в липні 1914р. на території Харківської губернії. Більшість рядового складу становили етнічні українці. До Зимової Карпатської битви 274-й полк приймав участь у боях за Перемишль та його блокаді. В полон здалися 800 вояків, 5 офіцерів; австро-угорцям дісталися і багаті трофеї: дві 7,5см гірські гармати (одна з них згодом була виставлена в музеї міста Ческе Будейовіце), 2 кулемета Максим, боєприпаси, теплий одяг, а також 46 коней.
Ще дві доби 29-й полк, обескровлений, фізично і психологічно виснажений, залишався на перевалі і, навіть, намагався безрезультатно просунутися далі. Нарешті, в ніч на 3 лютого відбулася довгоочікувана заміна 1-им боснійсько-герцеговинським піхотним полком, особовий склад якого становили боснійські серби і хорвати з Боснії.
3 лютого полк відвели у Синевирську Поляну. Наступного дня була організована полкова польова меса, на яку вишикувалися 1700 вояків (із 3400, які 10 днів назад прибули сюди). Половина вояків загинули, були поранені або хворі. Втрати 29-го полка були величезні, найбільші з початку війни. Архівні документи дозволяють приблизно їх оцінити. Так за даними Verlustliste з австрійського Kriegsarchiv (Відень) у період 28 січня – 3 лютого 1915 р. 59 вояків загинули, 155 були поранені, 95 зникли безвісти, 5 потрапили в полон (всього 314 чол.). Аналіз цих даних показує, що втрати від хвороб та обморожень в рази більші, ніж від поранень і число померлих від них пізніше у військових шпиталях вимірюється, вірогідно, у сотнях. Але цього ми вже ніколи не довідаємося.

Самому молодшому загинувшому солдату було 18 років. Це Vaclav Kozel із села Hlubok nad Vltavou (окрес Ческе Будейовіце, Чехія). Самому старшому було 37 років. Це герой штурму Бескидклаусе, командир роти капітан Bedrich Kausek із містечка Ernsbrunn в Австрії. Більшість полеглих мали від 20 до 30 років. Серед них: ст. лейтенант Zimmermann (артилерист), прапорщик Franda; солдати: Bauer Jozef, Dvorak Vaclav, Hajny Jan, Hrbek Frantisek, Kripl Vaclav, Matejka Miloslav, Novotny; Jozef, Okrouhlik Frantisek, Presypal Jan, Souku;p Frantisek, Trzil Jozef, Vrhel Jan, Zdenek Frantisek…. (Формат газетної статті не дозволяє назвати всіх 59 відомих поіменно). Полеглі вояки були достойно поховані у братській могилі біля перевала Бескидклаусе.


За взяття перевала Бескидклаусе 15 офіцерів і 78 солдатів отримали нагороди. Цей бій став найбільш звитяжною і жертовною подією 29-го полка за всю війну і вшановувався вояками і ветеранами як день полкової звитяги.
***

З початком боїв за перевал Бескидклаусе, у Синевирській Поляні був розгорнутий військово-польовий шпиталь, який діяв до травня 1915 року. 24 вояки австро-угорської армії, які померли в шпиталі від ран або хвороб були поховані на сільському цвинтарі біля церкви. Після завершення війни, коли Закарпаття ввійшло до складу новоствореної Чехословацької республіки, чехословацька влада облаштувала ці поховання у військовий цвинтар, за яким доглядали у міжвоєнний період жандармська станція Синевира. Після Другої світової війни цвинтар залишився без догляду і занепав. Але до честі і шани сільської громади Синевирської Поляни солдатські могили були збережені. Сільський учитель (багаторічний директор сільської школи) Бембило Михайло Михайлович провів кропітку дослідницьку роботу і знайшов прізвища похованих на перевалі Бескидклаусе та у Синевирській Поляні вояків у церковній метричній книзі. Ця інформація була підтверджена дослідницькою групою недавно створеного громадської організації «Memento bellum» (Ужгород) у документах чеського військового архіва (Прага), звідки були отримані план та кадастральний лист цвинтаря за 1923 рік і карточки всіх 24 похованих тут вояків (2 офіцери, 1 військовий лікар, 21 солдат). Більшість чехи і німці з Південної Чехії, а шестеро солдатів – боснійські серби і хорвати з Боснії. Громадська організація «Memento bellum» разом із громадою села Синевирська Поляна та Національним природним парком «Синевир» при підтримці Чеського Консульства у Львові та відділу військових поховань за кордоном Міністерства Оборони Чеської Республіки планує відновити військовий цвинтар – встановити камʹяний обеліск з меморіальною табличкою та хрести з прізвищами на солдатських могилах. Це стане гарним прикладом цивілізованого і достойного відношення до свого минулого та гідного вшанування памʹяті неоплаканих і невідспіваних вояків, які назавжди залишилися далеко від рідного дому. На табличці викарбована надпис:

«Ніч вже йде,
За верхи ясне сонце зайшло, Вояки!
Тихо спіть, без тривог,
З вами Бог!»


Таємниця перевала Бескидклаусе і військового цвинтаря

Таємниця перевала Бескидклаусе і військового цвинтаря

Таємниця перевала Бескидклаусе і військового цвинтаря

Таємниця перевала Бескидклаусе і військового цвинтаря


2020-06-02
переглядів: 2940
джерело: Автори: Юрій Фатула, Костянтин Лесик (Громадська організація «Memento bellum”)

ДОДАТИ КОМЕНТАР (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:


коментарі(0):

свіжі новини:
(синевирська поляна)

свіжі коментарі:
(синевирська поляна)

всі коментарі

найбільше читають:
(синевирська поляна)



© Сергій Росада 2013-2021, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.