Володимир Зеленський: Прийде весна, будемо саджати!

«Життя – як шпальта добірного слова»…


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту

Погода

Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

Hosting Ukraine

село розтока


«Життя – як шпальта добірного слова»…

Публіцисту, редактору і видавцеві, заслуженому журналісту України, директору Інформаційно-видавничого центру УжНУ Василеві Ільницькому сьогодні, 8 лютого, виповнюється 60.

За майже 40 літ творчої діяльності на його долю випало закладати підвалини незалежної закарпатської преси в перші роки української державності, започатковувати й редагувати якісно нові за формою і змістом крайові газети «Срібна земля» та «Срібна земля ФЕСТ», очолювати видавничо-поліграфічний комплекс «Закарпаття», спів­працювати зі всеукраїнським часописом «День», написати тисячі телевізійних сценаріїв, різножанрових публікацій для ЗМІ, та ще й дві публіцистичні збірки, стати лауреатом обласних журналістських премій… Напередодні ювілею Василя Ільницького ми попросили його друзів і колег, причому не лише місцевих, а й із інших регіонів нашої країни та навіть близького зарубіжжя, поділитися своїми спогадами про іменинника.

Ігор Студеняк, проректор УжНУ: «Глибина наших взаємин сягає шкільних років. Василь переїхав до Ужгорода з Міжгірщини й пішов у ЗОШ №1 ім. Т. Шевченка. Вона була одна з найкращих, із дуже високими вимогами, але він швидко освоївся. Уже тоді мріяв стати журналістом. Після 9-го класу попросився під час канікул на «проби пера» в обласне ТБ. Пригадую, ми гуртом дивилися його перші телесюжети у випусках «Новин Закарпаття» та раділи успіху товариша. Це й визначило його подальшу долю – він вступив на журфак у Львів і на певний час наші дороги розійшлися. Потім, коли став відомим журналістом, головним редактором, ми зустрічалися частіше. А зараз тісно співпрацюємо в УжНУ».

Мирослав Дочинець, письменник: «У місті Лева на курсі нас, земляків, училося п’ятеро. Прізвище Ільницький на Закарпатті було на слуху, і ця номенклатурна тінь вирізняла з-поміж нас Василя. Правда, ніскільки не заважала залишатися товариським, невтомним на фіґлі й розіграші хлопцем, а поза тим – сумлінним і активним у громадській роботі студентом, що вже тоді формував власну індивідуальність, шукав своє слово. Як і кожен із нас. Писати на факультеті нас не вчили, а вчили мислити. І це, мабуть, стало найважливішим надбанням. Нам відкривали секрети енергії слова: від грамотного написання – до потреби самовираження, від поваги – до служіння йому.

Після університету нас удруге звів уже Ужгород. Я почав кар’єру в обласній молодіжній газеті, Василь – на телебаченні. Та помалу він приохотив до «живих» картинок і мене. Так у творчому тандемі ми спільно пустили у світ низку сюжетів про всяку всячину, а головне – про непересічних людей.

…У бурхливі 1990-ті втретє схрестилися наші стежки. Він став редагувати першу повноцінну крайову демократичну газету – «Срібна земля». І це, власне, було народження нової, вільної журналістики: злам табу на факти й теми, сміливість акцентів, мужність викриттів, новизна подач, винахідливість розповсюдження. Бо в ті кризові часи редактор мусив ставати менеджером і бухгалтером, а журналіст – живим кіоском. Там згуртувалися маститі пера області й талановита молода плеяда. Відтак Василь відбрунькував від цієї газети й заснував нову – «Срібна земля ФЕСТ», яка продовжила динаміку і напрацювання. Я опублікував на їхніх шпальтах цілу низку проблемних статей і нарисів, що мали добрий розголос серед величезного тоді читацького корпусу.

Великий Гете сказав: «Найбільший талант – це створити свою долю». Василь Ільницький оволодів ним сповна. Як і талантом орієнтуватися у світі інформації, згуртовувати творчі колективи. Бо він не тільки фахівець вищого класу, а й діяльний патріот, співтворець новітньої української політики. Його життя – як шпальта добірного слова. Коли зміст і форма зливаються воєдино».

Олександр Масляник, заслужений журналіст України: «На початку 1990-х, коли конала стара система, багато хто втік у «внутрішню еміграцію» й не подавав ані натяку на жодні дії, що могли би принести бажані зміни. Лишень жменька відчайдухів пішла проти течії, і нація почала прокидатися. Закарпаття ще спало глибоким сном, а заклики до свободи озивалися в серцях лише найодважніших, які взялися будити рідний край. Влітку, коли КПРС-КДБ ще міцно тримали владне кермо, Василь приїхав до Львова в редакцію першої всеукраїнської національно-демократичної газети «За вільну Україну», де я працював заступником головреда, і зголосився бути власкором по Закарпаттю. Ми з ним – земляки, зналися з часів студіювання у Франковому університеті. Він повстав проти антиукраїнської системи, й це був учинок людини з високою гідністю та загостреним світовідчуттям. Згодом у редагованих ним газетах уже я як власкор по Львову надсилав актуальні статті до Ужгорода. Нині, за перелогом років, зримо бачу ювіляра як одного з фундаторів новітньої національної за духом крайової журналістики. Респект, тобі друже!»

Олександр Сочка, журналіст, нардеп 6, 8 скликань: «Про час нашого знайомства з Василем Ільницьким можна говорити словами з карпатських казок: «Колись давно жили-були»… Це не про вік людей, які зараз відзначають поважні дати. Це – про щойно відроджену державу, про свободу слова, яка вирвалася з-під пресу цензорів, про паркани й бар’єри, які падали завдяки молодому, не до кінця інфікованому догмами поколінню. До нього належав і Василь Ільницький. Сам молодий, у «Срібній Землі» зробив ставку на ще молодших. Ми всі були на «ти», горіли роботою, могли годинами обговорювати теми наступного номера, «бавили» свою газету, любили її – як дитину. Й у тому є велика заслуга редактора. Усі ці роки я вважаю його своїм добрим товаришем. Він – глибоко закарпатський, із характерною повагою до місцевих традицій, людей, історії, природи. Водночас він – українець, громадянин і патріот».

Олександр Гаврош, журналіст, письменник: «Василь Ільницький, за редакторства якого я почав пізнавати силу і смак друкованого слова, уже належить історії як головред двох демократичних часописів, що понад два десятиліття відігравали значну роль у громадсько-політичному житті Закарпаття. Він показав себе вправним організатором творчого процесу й умілим менеджером. При цьому він не затупив і власне журналістське перо, що з керівниками трапляється дуже рідко. Досі активно дописує на обласному та загальноукраїнському рівні. Тож, попри лише 60-річний ювілей, В. Ільницький уже належить до старійшин закарпатської преси».

Володимир Тарасюк, доцент УжНУ, головний редактор газети «Погляд»: «З ювіляром доля зводила мене не раз, зокрема у «Срібній Землі». Він – справжній професіонал у журналістиці. Нині ми знову перетинаємося – як із керівником-куратором. За цей час він жодного разу не спокусився застосовувати свій «адмінресурс», зате завжди допомагає, коли звертаюся за порадою. Щиро дякую за співпрацю й конструктив. Многая літ і такого ж активного журналістського життя надалі!»


Сергій Федака, професор УжНУ: «Свого часу в анкеті Ужгородського пресклубу була графа «Редактор, із яким хочеться працювати». Оце саме про нього! Я дописував у «ФЕСТ», яким він керував. Окрема пісня – наша спільна серія статей, що переросла у книжку «Перші особи» – 25 портретів крайових керівників, що й досі лишається унікальним нарисом політичної історії Закарпаття. Завдяки Василеві я познайомився з його легендарним стрийком Юрієм Ільницьким».

Василь Гарагонич, професор УжНУ: «У 2000-му ми обоє потрапили в число щасливчиків, які відправилися «відкривати Америку». Ми стажувалися у впливових медіа-радіо «Голос Америки» і газета «Washington Post», а у вільний час відвідували у Канзас-Сіті та Сент-Люїсі цікаві об’єкти. Та головним результатом тієї далекої дороги стала наша подальша дружба. Побажаємо ювіляру міцного здоров’я, життєвого оптимізму, творчого неспокою, радості від дітей і онуків, родинного благополуччя. Словом, майся ФЕСТ!»

Ярослав Шуркала, видавець (м. Пряшів, Словаччина): «Наша перша зустріч відбулася в на той час величезному видавничому комплексі «Закарпаття», яке проживало не найкращі часи. Я не вірив, що йому вдасться утримати цей «колос на глиняних ногах» хоч кілька тижнів. А він зумів не лише налагодити стабільну роботу, а й демонструвати нові досягнення, завойовувати призи та номінації. Згодом наша співпраця переросла у спільні книговидавничі проєкти, які презентували на книжкових ярмарках у Львові та Києві. Ми вчилися один в одного й допомагали. Хай щастить тобі й надалі, мій друже дорогий!»

Юрій Фатула, хірург, доцент УжНУ: «Ще задовго до нашого знайомства я знав Василя Ільницького як талановитого і об’єктивного публіциста, справжнього патріота. У процесі подальшого спілкування відкрив для себе його як допитливого дослідника, який прагне донести свої знання через друковане слово до людей. Віднедавна разом із земляками-однодумцями ми створили ГО «Центр військово-історичних досліджень «Memento Bellum», і я переконаний, що він так само об’єктивно й захоплююче розповідатиме у ЗМІ про маловідомі сторінки нашого минулого».

Володимир Смоланка, доктор медичних наук, ректор УжНУ: «З Василем Івановичем знаємося дуже давно – ще зі старших класів школи. Згодом життя на певний час розвело нас по різних містах, але, зрештою, ми повернулися в Ужгород. Я – з Києва, а він – зі Львова. І кожен стверджував себе у своїй професії вже у рідному краї. Великий досвід, який він здобув упродовж десятків років роботи в журналістиці, знадобився й УжНУ – він очолює Інформаційно-видавничий центр, від якого значною мірою залежить імідж університету. Як лікар, бажаю імениннику міцного здоров’я. Як ректор – наснаги, творчих сил і професійних успіхів. Як шкільний однокашник – оптимізму, невичерпної енергії і юнацького запалу. З ювілеєм!»



2020-02-09
переглядів: 729
джерело: Ярослав СВІТЛИК

ДОДАТИ КОМЕНТАР (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:


коментарі(1):

2020-02-10 торба
кравчучка чи синчучка.ятормозок.

свіжі новини:
(розтока)

свіжі коментарі:
(розтока)

всі коментарі

найбільше читають:
(розтока)



© Сергій Росада 2013-2020, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.