Володимир Зеленський: Прийде весна, будемо саджати!

Москвичі за кордоном


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту

Погода

Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

Hosting Ukraine

село рекіти


Це було ще за часів усемогутнього СРСР.
Василь Лазовий тоді служив у міліції, в обласному управлінні, у секторі зв»язків з громадськістю та засобами масової інформації.
Начальник їхнього відділу Н., в який входив згаданий сектор, вже давно по строках повинен був отримати звання полковника. А це тоді залежало від Москви. Тобто від чергової довідки.
Цей документ і приїхали готувати два полковники з червонозоряної, з союзного міністерства.
Було благодатне літо.
Гості по-королівськи жили-пили, їздили на екскурсії по Закарпаттю, парилися в саунах і т. п. Звісно ж, за рахунок недремних місцевих стражів порядку.
Під кінець їхнього перебування у Срібній Землі начальник Н., який спав і снилася йому полковницька папаха, хильнувши зайвого у вечірньому ресторані, ні з того, ні з цього раптом запропонував їм поїхати за кордон.
– Ми ж – прикордонна область, яка межує з чотирма державами: Угорщиною, Чехо-Словаччиною (тоді це ще була одна країна), Румунією і Польщею, – розтлумачував підпилим столичним високопосадовцям. – Такої області нема в усьому Радянському Союзі…
– Що правда, то правда, – погодилися вони.
– І нам просто гріх не повезти вас за кордон.
– Але ж це неможливо. Ми ж не маємо закордонних паспортів – ні тут, ні навіть удома, в Москві. А поїхати б хотілося в чужі землі. Ми це діло любимо…
Боже, яка правда, яка істина прозвучала тоді в їхніх п»яних словах?
– Для нас це не проблема, – упевнено вів усемогутній на словах начальник відділу. Горілка завжди робила з нього не те що Героя, а тричі Героя Радянського Союзу. Такий був благотворний вплив чарівного «зеленого змія» на міліцейського товариша.
Але настав ранок. У голові Н. прояснилося. Усвідомив, що вчора наобіцяв нереальне. Та виконувати треба. Слово ж назад не візьмеш.
Начальник на те й начальник, аби за нього все робили підлеглі.
Викликав до себе в кабінет майора Лазового і дав завдання провезти цих двох перевіряючих за кордон.
Василь спочатку пробував відмовитись, що, мовляв, у нього нема таких супердрузів прикордонників, аби провести цю ризиковану операцію. Та й взагалі це неможливо…
– Ти отримав наказ? Виконуй! – грізно на нього Н. Він узагалі був суворим і полковницькі погони йому пасували.
Єдине, що тоді попросив Лазовий у Н., це час, щоб не вдень переходили кордон, а вночі. На це Н. з натяжкою, та все ж погодився.
Лазовий зателефонував своїм колегам у Берегівський, Виноградівський та Ужгородський райвідділи міліції і розповів ситуацію. Ці райони межують з сусідніми державами. Попросив хлопців допомогти.
Вони пообіцяли сприяння. Адже це столиці треба. А московитам відмовляти завжди небезпечно. Москва сльозам не вірила, не вірить і ніколи не повірить. На те вона й Москва.
Під вечір Лазовий зайшов у кабінет Н. і повідомив, що для виконання завдання все готове. Н. з радістю познайомив майора з гостями. Лазовий одразу сказав їм, що перетинатимуть кордон уночі, адже в них нема закордонних паспортів. Вони погодились.
Так як до ночі було ще чимало часу, по дорозі заїхали в один з ресторанів, де добряче причастились.
Як і було домовлено, сільськими об»їздними дорогами поїхали на Берегівщину, де майже всі розмовляють по-угорськи. На околиці одного з населених пунктів їх зустрів колега Лазового з цього району і доповів йому, аби чули й гості, що для переходу кордону все готово.
– Моє завдання – довезти вас до кордону, а там вас зустрінуть і повезуть далі, – мовив по-міліцейськи коротко.
Так як до запланованого часу залишалося години з півтори, тому завітали ще в одну з кав»ярень. Не марнувати ж час.
Як годиться, хильнули й закусили.
– Чому тут усі розмовляють не по-нашому? – поцікавилися москвичі.
– Це по-угорськи, бо кордон зовсім близько, – одповів їм Василь і знову налив, але вже міцної-преміцної самогонки – двоюрідної сестри чистого спирту. Щоб люди менше хвилювалися, незаконно перетинаючи державний кордон.
Сіли в автомашину й знову поїхали сільськими дорогами. На одній з них їх стрів керівник райвідділу міліції і доповів, що все домовлено. Треба прямувати за його машиною, але з вимкненими фарами.
– І прошу за кордоном не розмовляти російською, аби не викрити себе, що ми – іноземці, – попросив столичних людей.
Доїхали до якогось повністю угорськомовного села. Помітили, що при в»їзді напис на угорській.
Зупинилися знов-таки біля корчми. А там, починаючи від нового проводиря, корчмаря-угорця і до всіх місцевих відвідувачів – всі угорці. І на торговельному закладі напис по-угорськи.
Зайшли в окремий кабінет.
Меню – теж по-угорськи.
Полковники (вони були у цивільному одязі) принишкли.
Принесли угорські національні страви, між якими головував бограш, горілку борош палинку, токайське вино – теж угорське, іншу закуску…
Майор попросив мовчати. Тільки одне-два слова, та й то пошепки.
Їдять і п»ють.
П»ють і жруть.
А за перегородкою – тільки угорську чути. Мало того: навіть угорські пісні сп»янілі місцеві любителі оковитої затягнули!
Так пройшло з годину.
Москвичі – п»ють, але з великого подиву не дуже й п»яніють. Адже їм випало уперше в житті бувати за кордоном!
Коли виходили – один з перевіряючих помітив, що проводир розплачується з корчмарем радянськими червоними десятками, з Леніним. «Це – провал», – подумав Лазовий. Але тої ж миті взявся в руки.
– Десятки тут ходять, як і в усіх країнах Варшавського договору, – уже в автомашині розтовкмачував гостям. – Радянські банки та банки соціалістичних країн обмінюються між собою саме цими купюрами.
Василь не знав, так воно насправді чи ні, але мусив викручуватися з ситуації.
На його щастя, це підтвердив інший московський полковник.
Ще трошки покружлявши нічними сільськими дорогами, на одній з них гості тепло попрощалися з місцевим проводирем, щиро-прещиро подякувавши йому за таку цікаву закордонну поїздку, і виїхали на центральну трасу, якою під ранок і примчали в обласний центр.
Москвичі були у неописанному захопленні.
Їхня довідка була позитивною.
Через два місяці Н. справді отримав полковницькі погони...
Але ні тоді, ні пізніше навіть не подякував майору Лазовому за успішно виконане незвичайне завдання. Навіть Н. не здогадувався, що столичні перевіряючи насправді за кордоном не були…



2020-01-22
переглядів: 1994
джерело: Андрій Дурунда

ДОДАТИ КОМЕНТАР (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:


коментарі(4):

2020-02-03 Правда
Посіпаки Московії,росейські попи ци віділисте як ваш Оніфрьо лизав Гундяя на інтронізації,та косиці за ваші гроші вручав і росейську церкву прославля з своєю делегацією,схаменіться виж українці не гітлерові недобитки,та не говоріть що ви українська православна церква ви натягнули овечі шкіри а всередині вовки і робите розкол.

2020-01-25 Народ
А чому так видаляєте про Репинне де проходять масові рубки а уборки ноль і це прізвище атаманюк видаляєте треба щоб люди знали треба перевірку і пресу щоб подивилися

2020-01-24 Андрійко прівет
А хто мені дасть цьомика?

2020-01-23 оксана
йой як примытивно

свіжі новини:
(рекіти)

свіжі коментарі:
(рекіти)

всі коментарі

найбільше читають:
(рекіти)



© Сергій Росада 2013-2020, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.