• екологія
  • вирубка лісів
  • довкілля

• культура
  • лірика
  • церкви

• організації
  • ГО “Україна без корупції”
  • Громадське формування "Апологет"
  • Спілка ветеранів Афганістану

• фотогалерея
  • Всі запити і відповіді на них Щубер Федора до владних установ.
  • Гобликів звір. Село Верхній Студений.

село пилипець

Люди зустрічаються, закохуються і одружуються… Як співається у популярній пісні, так і сталося в житті подружжя Лозанів. Вперше вони побачилися понад 60 років тому, а сьогодні, 18 липня, Іван Степанович та Юлія Павлівна відзначатимуть уже діамантове весілля.

Чоловік родом із села, що поблизу водоспаду Шипіт, у квітні йому виповнилося 80 літ. Його суджена на рік молодша, вона зі Львівщини. А зустрілися на Вінниччині під час заробітків – разом розвантажували буряки на цукровому заводі. Верховинцю відразу впала в око вродлива галичанка. Обряд одруження справляли двічі – в тіснуватих оселях старшини на малих батьківщинах наречених. Гуляли до рання. На столах була домашня високоградусна сивуха. За традицією, ще й кожен гість приносив пляшку оковитої.

Чотири роки мешкали під стріхою батьків Лозанів, які мали 8 дітей. Затим за лічені місяці звели неподалік в урочищі Луг біля потічка окреме житло. Доклалися до швидкого будівництва родичі, особливо вуйки-майстри. Односельчанин Василь Костюк, котрий мурував хату, навідріз відмовився від платні: «Якщо будеш гроші давати, то я хижу розберу». Столярні вироби самотужки виготовив Іван Степанович. А діти у сім’ї одне за одним з’являлися, мов сходинки до оселі: Аня, Оля, Таня, Юля, Іван, Володя, які згодом здобули освіту в технікумах та вишах.



Пару Лозанів поєднав навіть своєрідний бартер у здобутті професійної освіти у рідних краях «половинок»: Юлія Павлівна навчалася у Мукачівському сільськогосподарському технікумі на бухгалтерському відділі, практично все трудове життя присвятила фаху в Пилипецькій сільраді, а чоловік, працюючи спочатку трактористом у передовому місцевому колгоспі, закінчив Стрийський технікум механізації та електрифікації і став головним механіком. Землі орної було багато, та ще й добрива на поля треба вивозити, збіжжя транспортувати – працював від зорі до зорі. І все-таки своїм хобі вважав столярку. Щоправда, волю захопленню дав лише після виходу на пенсію. Перелік його виробів широкий: ліжка і шафи, столи та різні стільці, тумбочки й оригінальні вішалки… Ще й зі смаком оздобить кожну річ. Своїми руками розширив літню кухню, а в головному будинку горище перетворив на простору мансарду. Так у туристичному Пилипці одержала прописку ще одна агросадиба, до якої щороку радо заходить подорожуючий люд.

Навіть за поважного віку пан Іван активно береться за улюблене діло: виготовить кісся, всілякі кухонні предмети тощо. Шкода, що майстерня знаходиться на другому поверсі ще одного надвірного приміщення, бо підніматися ноги болять, та й два роки тому інсульт переніс. Син Іван, який часто приїздить із Івано-Франківська, аби підсоби­ти, навіть хотів розібрати столярню, щоб батько не тратив сили… Але недарма той пишається працелюбністю свого роду, зокрема прадідом Шкиртою, котрий мав повно маржини, млин, валило, дві ступи… До речі, в одній із кімнат на стіні пара оформила генеалогічне дерево зі знімками близьких.

Напередодні до І. Лозана навідався заслужений художник України Василь Шиндра з Синевира. Їх познайомили теж заробітки – в Маріуполі. До солідного ювілею весілля митець підніс сюрприз – картину з сюжетом Синевирського озера, цим самим красномовно побажавши: з роси і води вам, Лозани! Сьогодні широке коло родини, знайомих щиро віншуватиме дожити й до червоного весілля, що вимірюються цифрою 100. Отож гірко!

коментарі(0):

свіжі новини:
(пилипець)

найбільше читають:
(пилипець)