Володимир Зеленський: Прийде весна, будемо саджати! ДОВІЧНО!

Унікальна багатонаціональність Закарпаття ХХ століття в об’єктивах іноземців


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту

Погода

Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

Hosting Ukraine

село майдан


Унікальна багатонаціональність Закарпаття ХХ століття в об’єктивах іноземців

У цьому матеріалі ви знайдете велику кількість архівних фотографій. Чимало з них в Україні публікуються вперше, хоча це світлини про… Закарпаття, найзахідніший регіон нашої країни.

Звісно, ці фото приваблюють та інтригують самі по собі, але в них ховається також дуже глибокий зміст, – унікальна багатонаціональність Закарпаття, його неосяжна еклектичність у всьому – від побуту та гастрономії до звичаїв та самоврядування.

Досі для багатьох саме це, у першу чергу, а не тільки мінеральні чи термальні води, не гори чи добре вино, є визначальною рисою Закарпаття, його ідентичністю.


Ця єдність у різноманітті, яку, до прикладу, у Європейському Союзі намагаються виплекати останні пів століття, на Закарпатті утворилася значно раніше, і збереглася досі, причому вкрай природньо та, мабуть, навіть випадково.

Як таке взагалі можливо і що забезпечує гармонійність «закарпатської мозаїки» протягом щонайменше останнього століття?

Важко сказати, чи ця загадка вже розгадана повністю кимось, але спроб було таки чимало. І в цьому контексті найбільш цінним, з точки зору дослідження, виглядає період між двома світовими війнами – 1919-1939 роки.


Чому саме цей період?
З одного боку, це час до масової міграції, коли попри «шрами» Першої Світової війни Закарпаття зберегло географічну єдність як регіон під назвою Підкарпатська Русь і, головне, етнічну автентичність та «недоторканність».

З іншого боку, потрапляння краю на правах автономії в склад нетипово демократичної, як для того часу, Чехословаччини, не тільки давало можливість Закарпаттю зберегти цю автентичність, уникнути практик насильницької асиміляції чи голодоморів, що переживала решта сьогоднішньої̈ України саме за цей же історичний період, зокрема в 1921-23 і 1932-33 роках, а й стати об’єктом для вивчення, маршрутом для експедицій та магнітом для дослідників. Іншими словами, – скарбом, який шукають. Таємницею, яку намагаються, якщо не розгадати, то бодай пізнати.

Починаючи з 1919 року, чеські дослідники їхали на Закарпаття з абсолютно прагматичними мотивами: нова держава – Чехословаччина – потребувала знань про себе, зокрема, про такі незнані досі, хоч і сусідні території, які були об’єднані в межах Підкарпатської Русі.

Таким чином, століття тому, цей край став професійним напрямком для сотень чиновників, солдатів, лікарів, етнографів, архітекторів та вчителів, насамперед чеських, які мали допомогти йому стати рівноправною частиною нової держави.

Надзвичайно важливо розуміти, що чеські дослідники тоді були для місцевих мешканців Заакарпаття з одного боку співгромадянами, а з іншого – фактично іноземцями. Відтак, вони дивилися на цей регіон незаангажованим поглядом. А ще – досліджували його за допомогою технічних засобів – фотоапаратів та кінокамер, що на той час було новизною. І найголовніше – тодішні дослідження, в першу чергу, фокусувалися на людях, їхньому побуті, звичках, традиціях.

Чеська професійна вчителька і письменниця, етнографка, дослідниця народної вишивки Амалі Кожмінова однією з перших, у ролі шкільного інспектора та стипендіата, прибула на землі сучасного Закарпаття у жовтні 1919 року.

Відвідуючи віддалені села, вона вивчала народну культуру, ремесла, сімейні традиції, обряди, і була вражена їх автентичністю. Кожмінова детально вивчала як святкові церемонії, у першу чергу, весілля, так і моменти скорботи, у тому числі поховання. Використовуючи фотоапарат, який на той час викликав подив у місцевих, дослідниця фіксує поховальні звеселяючі обряди, проводи покійника до іншого світу (на санях), пише книги-дослідження, як от «Підкарпатська Русь. Праця і побут народу з точки зору культури, економіки та етнографії». Відтак захоплена рукоділлям закарпатських майстринь, зокрема різноманітністю вишивки в різних регіонах, Амалі Кожмінова неодноразово проводить виставки народної творчості в Чехії, тим самим відкриваючи Закарпаття світові.

Безцінну спадщину досліджень про Підкарпатську Русь нам залишили також чеські службовці Рудольф Гулка та Флоріан Заплетал, які, попри власні професійні місії, встигли зафіксувати сцени зі щоденного життя різних національностей, їх роботу, торгівлю, свята і церемонії, портрети і постаті в народному одязі, народне мистецтво.

Відкриваючи для себе неймовірний простір для вивчення мультикультурності регіону, в який їх випадково заносить доля, ці чеські дослідники мандрують у найвіддаленіші місця тогочасного Закарпаття, що зберегли свою первісну самобутність – від гуцулів селища Ясіня до лемків Великоберезнянщини.

Чеські дослідники не просто фотографували людей та їхній побут, а й нотували деталі: від імен та прізвищ, до звичаїв окремих родин та цілих населених пунктів.

Період 1919-1939 років важливий і тим, що в цей час Закарпаттям цікавилися не тільки чеські, а й дослідники із США, Німеччини, Великої Британії… Навряд чи вони домовлялися, але фактично робили одну справу, безцінну, – зберегли на фото та відео унікальну мозаїку багатонаціонального регіону в центрі Європи.

Чого лише варті пронизливі світлини євреїв, зроблені Романом Вишняком. Ці фото унікальні не лише для Закарпаття, а й для всієї Східної Європи та світу загалом. Відвідавши Підкарпатську Русь в кінці 1930-х, впритул до початку Другої Світової війни, саме він зміг зафіксувати життєвий уклад, який невдовзі майже вщент знищить Голокост. На його світлинах – євреї, які мешкали поруч з угорцями, німцями, румунами, словаками, чехами, українцями, ромами, часто складаючи третину, або навіть більше жителів населених пунктів тодішнього Закарпаття. Тут і діти, і мудрі старці, і торговці, і учні, що з рабинами гортають стародавні книги… Важко дивитись на такі світлини, знаючи про подальшу долю цих людей в концтаборах…

Водночас дивуєшся, що шукав на Підкарпатській Русі чех Яромір Функе – один з провідних представників європейського авангарду у фотографії, дослідник Баухаусу (напрямок в архітектурі та містобудуванні), у світлинах якого знайшли свій відбиток такі течії в мистецтві, як кубізм, сюрреалізм, конструктивізм. Серед його колекцій є світлини, поєднані у цикли, з яскравими типажами гуцулів в народному одязі, чи роми з високогірної Колочави – села опришка Миколи Шугая.

А що могло привабити в цей край чарівну і сміливу американку Маргарет Бурк-Вайт, всесвітньовідому фотокореспондентку журналу LIFE? Її світлини з Підкарпатської Русі не залишать байдужими нікого. Це справжня магія і майстерність. Об’їздивши наш край перед Другою Світовою війною, вона показала західному світу всю різнобарвність етносу на вулицях міст і сіл тогочасного Закарпаття. Встигла познімати ромські родини поблизу Ужгорода, так званий «Краевый суд», ужгородських євреїв, сповнене енергії життя ринку. Також фіксує колоритних мешканців з Хуста та села Ізки, яке сьогодні є закарпатською глибинкою, а на той час було польським прикордонням.

Розглядаючи результати експериментів поєднання кольору і мистецтва фотографії Їржі Крала, чеського антропогеографа та Ганса Гільденбранда, відомого німецького фотографа з National Geographic, можемо зрозуміти, чим їх вабила загадкова земля – Підкарпатська Русь, з її колоритними мешканцями. Перший видає значний обсяг літератури для чехів з різних сфер карпатознавства, підкріплюючи все кольоризованими світлинами з архітектурними пам’ятками, родом занять місцевого населення. Другий, мандруючи Східною Європою за завданням видання, показує на весь світ фотографії в культовому журналі «National Geographic», закарбувавши у кольорі побут і барвисте життя закарпатських гуцулів, типажі верховинців Воловця, торгівлю на ринках Ужгорода та Мукачева.

Завдяки відрядженню англійця Майкла Вінча, ми можемо побачити піднесення і трагедію Карпатської України. Важливою є його книга «Одноденна держава: Свідчення англійського очевидця про події Карпатської України», в якій політичні та історичні роздуми переплітаються з багатим краєзнавчим описом життя, буднів і свят жителів Закарпаття, які за зовсім короткий термін знову прокинуться в іншій країні, навіть не мандруючи за кордон…

Враховуючи те, що об’єктив має не тільки фотоапарат, а й кінокамера, завдяки створенню одного з найоригінальніших фільмів, знятих між гір закарпатської Верховини чеським режисером Владиславом Ванчурою, в тандемі з легендарним Іваном Ольбрахтом, можна побачити реалістичне життя тогочасної Міжгірщини. У фільмі «Марійка-невірниця» яскраво показано верховинське заробітчанство, юдаїку, сплавляння лісу бокорашами, будівництво дерев’яних будинків, переплетене з любовною історією – художньо-документальна картина втраченого світу на тлі природи.

На той час усі ці фото та дослідження привернули увагу до Закарпаття в різних куточках світу, фактично відкрили цей регіон в центрі Європи, як свого часу відкривались континенти. І тоді, і зараз ці дослідження є не просто захоплюючим архівом екзотики чи описом утопії, а беззаперечним доказом, що в одному невеличкому регіоні можуть мирно жити і працювати люди абсолютно різних національностей, віри, культури, мови, світогляду.

Для сучасного Закарпаття та всієї України це ще й доказ того, що будь які відмінності можуть і мають бути не слабкістю чи джерелом конфліктів, а силою та енергією для розвитку, джерелом толерантності та єдності в різноманітті.

Саме про це ми плануємо дискутувати протягом 2-х днів форуму Re:Open Zakarpattia 7-8 листопада.


Унікальна багатонаціональність Закарпаття ХХ століття в об’єктивах іноземців

Унікальна багатонаціональність Закарпаття ХХ століття в об’єктивах іноземців

Унікальна багатонаціональність Закарпаття ХХ століття в об’єктивах іноземців

Унікальна багатонаціональність Закарпаття ХХ століття в об’єктивах іноземців

Унікальна багатонаціональність Закарпаття ХХ століття в об’єктивах іноземців


2020-10-12
переглядів: 349
джерело: Михайло Маркович, спеціально для Varosh

ДОДАТИ КОМЕНТАР (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:


коментарі(1):

2020-10-21 Міжгірець
Михайло Маркович чудово популяризує Майдан, нашу Міжгірщину і Закарпаття. Дякую

свіжі новини:
(майдан)

свіжі коментарі:
(майдан)

всі коментарі

найбільше читають:
(майдан)



© Сергій Росада 2013-2020, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.