''Мені досі сниться Афган…'' Історія одного солдата


міжгірський район
(всі новини)


Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.


BR>

село торунь



Майбутній воїн-інтернаціоналіст Ворон Василь Миколайович народився 28 січня 1964 року у Синевирі в учительській родині. Невдовзі родина переїхала до села Верхній Бистрий, а з 1974 року – поселилися у Торуні.

Тут у 1980 році він закінчив школу. Потім працював на заводі «Пластмас» у Майдані, звідки був направлений на курси водіїв у Хустську автошколу ДТСААФ. Далі була військова служба в армії у місті Осторгозьк Вороніжської області. Тут під час навчань став старшим водієм-механіком військової машини. А наступний запис у військовому квитку такого змісту: «З 03.11.1982 року по 11.05.1984 року проходив військову службу у лавах радянської армії для надання інтернаціональної допомоги Демократичній Республіці Афганістан».

Про те, що їх, 18- і 20-ти річних хлопців, відправлять у полум’я війни, ніхто не знав. Ось у одному з листів від 16 жовтня 1982 року до майбутньої дружини він написав: «Сьогодні я здав останній екзамен. Все, кінець навчанню. Всі екзамени склав на відмінно. Не знаю, завтра чи післязавтра, звідси поїду. Але куди - невідомо, нам не хочуть говорити. Кажуть, що по дорозі дізнаєтесь. Якби знав, що відправлять в недобре місце, то краще залишився б тут. До речі, вчора вісім чоловік з нашої військової частини відправили на Кубу…». На моє питання: «Чому Ви не залишилися продовжувати нести військову службу в місті Острогозьк?», я почула відповідь: «Ми з друзями вирішили поїхати разом».DSC077495

Вже в наступних листах з далекого Афганістану своїй коханій він написав наступне: «… До Москви ми доїхали поїздом, а звідти до Ташкенту літаком. З Ташкенту нас повезли на пересильний пункт у Чирчик. звідти я і потрапив на нове місце військової служби – місто Кандагар.

Служу я в Афганістані. Сам не можу зрозуміти, яким чином потрапив сюди. Додому я не писав про своє місце перебування, тільки назвав прізвища хлопців, які служать зі мною. Тато пішов до батьків Вагерича і Гримута і від них дізнався правду.

Я тепер далеко-далеко від тебе. Тут зими не буває. Замість снігу починається сезон дощів. Але тепло. Вночі нижче нуля температура не падає.

Тут зі мною хлопці-земляки: один з Колочави, один з Буківця, два з Мукачева. Разом зі мною (ще з Острогозька) сюди потрапив Вагерич з Майдану. Кожний день крутять нам кіно. Ми їмо виноград і гранати…

Мій адрес: Польова пошта, в/ч 22727 Г».

Але скоро перегляди кіно та насолода екзотичними фруктами змінилися суворими військовими буднями, спогади про які стали незагоєною раною на все життя. Про війну, біль і втрати Василь розповідає неохоче. Фотографії, які запропонував мені переглянути, могли б стати додатками до докторської дисертації. По-перше, вони зроблені професійним фотоапаратом. По-друге, це не просто знімки про самого воїна, але і про його побратимів, про місцевих жителів, зображення військових об’єктів та околиць міста з висоти пташиного польоту. Дані фотознімки наочно доповнюють спогади воїна.

«Цей відрізок часу закарбувався в пам’яті на все життя. Віра в те, що повернусь живим була дуже мізерна. Тому Афганістан – це та межа, яка розділила моє життя на «до» і «після». Проте, там я взнав, що таке справжня чоловіча дружба, що таке мужність, честь, героїзм. Коли життя в небезпеці і ти залежиш не тільки від себе – виникає міцне почуття єдності, вірності, без сумніву і фальші», – згадує пан Василь.

Родина Ворона для написання цієї статті охоче презентувала мені справжні сімейні реліквії. Найбільше мене вразив рукописний щоденник Ворона Миколи Васильовича, батька воїна. Він був вчителем біології і довгий час очолював Торуньську школу. Сьогодні, на жаль, його вже не має в живих, але те, що він залишив своєму сину у спадок – дорого коштує. Це не тільки спогади, тут словесно передано переживання батька за сина, його віру в те, що син повернеться додому живим і здоровим, а ще власну точку зору до подій, що відбувалися, зокрема про радянсько-афганську війну…

13 грудня 1982 року, перебуваючи на лікарняному ліжку, Микола Васильович не переставав думати про сина і присвячував йому віршовані рядки.

А син у перервах між боями знаходив час і писав листи додому. У своїх снах він бачив не тільки свій дім, а й кохану, якій пообіцяв повернутися додому живим. Тому наступним джерелом для цієї статті стали листи воїна-солдата до своєї коханої – з символічним ім’ям Надія. Коли пані Надія принесла мені коробочку з «листами, які пахнуть Афганістаном», я зрозуміла, наскільки їхнє кохання було сильним, навіть на відстані. Вражає те, що під свистом куль, Василь залишався романтиком у душі і складав для коханої вірші.

Ці листи – справжня знахідка для сценаристів фільму. І цей фільм закінчився б «хеппі-ендом», як і в реальності, адже Василь з своє коханою Зятюк Надією Дмитрівною поєднав свою долю на весільному рушнику 5 листопада 1985 року. Вони народили трьох чудових дітей (двох синів – Василя та Івана і дочку Вероніку), які пишаються нелегкою військовою службою батька та історією кохання своїх батьків, і дуже їх цінують.

Мені сподобались і прояви творчості Василя Ворона, зокрема з оформлення дембельських альбомів військової служби та замальовок для татуювань на згадку про виконання військового обов’язку.

Після повернення з Афганістану працював шофером у колгоспі «Нове життя». Потім, після закриття колгоспу, став безробітнім. І для того, щоб прогодувати сім’ю, змушений був йти на сезонні заробітки – до Росії та Чехії.

Ворон Василь має чимало нагород та відзнак. Так, 15 травня 1988 року нагороджений медаллю «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу». 28 грудня 1988 року Президіум Верховної Ради СРСР нагородив його грамотою за мужність і військову доблесть, виявлені при виконанні інтернаціонального обов’язку в Республіці Афганістан. 15 лютого 2016 року був нагороджений пам’ятною медаллю «25 років виведення військ з Афганістану». За сумлінне виконання військового обов’язку, завдань інтернаціональної допомоги, активну участь у роботі з військово-патріотичного виховання молоді отримав багато грамот та подяк.

Користуючись нагодою, воїн-інтернаціоналіст вирішив звернутися до всіх бойових побратимів з такими словами: «Вітаю Вас з черговою річницею виведення військ із Афганістану. Хай щастить Вам всім. Хочу, щоб ви достойно виховували своїх дітей та онуків. Щоб, як і на війні, боролись із злом та несправедливістю, щоб допомагали людям. Нехай Бог допомагає, щоб наше небо було безхмарним і мирним; щоб нам вистачало здоров’я і сили на добрі справи».

Не дивлячись на те, що це була «чужа війна» для наших воїнів, мені хочеться логічно завершити цю статтю наступними рядками з вірша Івана Фулея:

Загартований боєм солдат

Живим повернувся з Афгану,

Хай зникне тривога і сум,

В любові хай гоїться рана.





2016-02-22
переглядів: 2160
джерело: Марина КУРИН

додати коментар (тільки українською мовою, до 1000 літер):

автор:
коментар:

коментарі(8):

2016-03-19 Собезівський
Затупник я поїхав ВІЛЬШАНИ.

2016-03-19 До Прокуратури
Посадовці УСЗН Міжгірської РДА не доплатили за попередні роки одноразову щорічну допомогу ветеранам війни передбачену законом України "Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту".Роботи для прокуратури Міжгір"я в УСЗН не початий край.Дерзайте,успіхів вам!!! Вічно Ваш Маркович.

2016-03-19 Л -не
Анна Федорівна ти що вже в піст не пєш?,що боїшся що шапку з голови загубиш.Уступи місце Сеогійкови,ледви чекат обись запила.

2016-02-24 Сонечко
Ріднесинька моя,не покидайте Ви мене..ПОМРУ Я БЕЗ ВАС !!!!!!!

2016-02-23 Обід
преятного Вам апетіта

2016-02-23 ВАМ !!!!!!!!!!!
ДЯКУЮ ГАРНО........

2016-02-23 кум
із 23 февраля Вася

2016-02-22 СОНЕЧКО
А мені снились Ви

останні пропозиції:

свіжі відгуки:

найпопулярніші:



email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.