ЧАСТИНА 1. Ідеологічне позиціювання українських політичних партій та перспективи розвитку політичної системи в Україні.


міжгірський район
(всі новини)


Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.


село пилипець



Чому партії мають бути ідеологічними?

Черговий перехід 2014 року до парламентсько - президентського типу державного правління в Україні зумовлює зростання ролі політичних партій у державному та суспільному житті. Україна за роки незалежності вже мала досвід реалізації парламентсько – президентського типу правління, але слід визнати, що той досвід не був позитивним через незавершеність конституційної реформи та відсутність політичної структурованості суспільства.


Означені проблеми не зникли досі, що ставить під сумнів можливість організації ефективного державного управління у найближчій перспективі. Існуюча форма правління являє собою незнаний світовій практиці симбіоз, коли на вищому рівні сконструйовано парламентську модель, а на місцях діє президентська вертикаль влади. Отже місцеві очільники прямо не підпорядковані сформованому парламентською коаліцією уряду. Така система дієздатна лише в умовах відсутності конфронтації між президентом та урядом, що на практиці можливе лише протягом коротких проміжків часу.
Таким чином, партії, які потрапили до парламенту та сформували уряд, не мають безпосереднього впливу на організацію життя в регіонах.
Щодо відсутності політичної структурованості суспільства, то найбільш показовим у цьому плані став 2014 рік, коли з великої політичної арени зникли Партія регіонів і КПУ та ВО «Свобода», які напередодні мали значну електоральну підтримку відповідно у східному та західному регіонах країни.
За роки незалежності в Україні не вдалося створити ідеологічні партії, хоча такі спроби були (Рух, Наша Україна, Свобода, КПУ, СПУ тощо). Жодна з них зараз не має відчутної електоральної підтримки. А серед представлених нині в парламенті партій найстарішою є ВО ”Батьківщина”. Всі інші („Блок Петра Порошенка”, „Народний фронт”, „Самопоміч”, „Радикальна партія”, „Опозиційний блок”) були створені спеціально під ці вибори і засновані не на якійсь ідеї, а на авторитеті партійного лідера. Отже наші партії мають патронажний, а не ідеологічний характер. Ніхто не може собі уявити ВО ”Батьківщина” без Юлії Тимошенко.
А партія, що посіла друге місце на останніх парламентських виборах, навіть у назві вимушена вказувати ім’я свого «патрона», і лише на його власному політичному авторитеті й існує, бо іншими властивостями, які б могли зібрати кандидатів від цієї партії під одним політичним дахом, ця партія не володіє.
А тому це все є ні що інше як політичний проект, який може бути більш чи менш успішним у фінансовому плані.
Партії продаються і купуються, партії обслуговують інтереси олігархів та можновладців, а тому відповідь на питання викорінення політичної корупції має починатися із завдання створення політичної (партійної) системи, яка буде «обслуговувати» різні аспекти загальнонаціональної ідеї.
Саме тому, зусилля і громадянського суспільства, і держави мають бути спрямовані на створення належних правових, організаційних, матеріальних умов для виникнення ідеологічних партій, в яких лідер буде виконувати лише технічну роль і від імені якого не буде залежати саме існування партії!
Через конкуренцію ідей — до формулювання і втілення національної ідеї
Як ми змогли пересвідчитися під час подій Майдану-2004 та Євромайдану 2013 – 2014р.р., політична ідеологія виступає в якості ключового елементу суспільного та політичного життя, окреслюючи місце людини в сучасному світі. Однак постмайданівські події засвідчили наявність в країні й інших акцентів, настроїв та спрямувань, які не можуть бути не врахованими при подальшому державотворенні. І це підтверджує відому істину про те, що необхідною умовою позитивної ролі політичних ідеологій є їхній плюралізм, а саме: їхню конкуренцію в рамках правового поля.
Ідеологічна боротьба в будь-якому суспільстві — закономірне суспільне явище.
Провідниками ідеологій є політичні партії та громадські об’єднання, в яких громадяни реалізують свої інтереси, запити й потреби, підтримують чи не підтримують формальну владу та її структури. Тому найдієвішим засобом перетворення волі індивідів на колективну волю, забезпечення участі громадян у формуванні політики держави називають саме політичні партії, кожна з яких повинна мати власні ідеологічні засади, систему норм і цінностей.
Програмні засади багатьох політичних партій виходять із існуючих політичних ідеологій як систем поглядів щодо основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Але насправді більшість партій лише спекулюють задекларованими цінностями та дезінформують і дезорінтують населення.
Позбувшись тоталітарної ідеології, політичні еліти на початку 1990-х років виявилися неготовими запропонувати систему дієвих принципів державотворення на засадах верховенства права та демократії. І навіть сьогодні політичні сили нашої держави не можуть чітко сформувати державницькі орієнтири.
Серед причин, які гальмують розвиток цивілізованої партійної системи найчастіше називають:
- відсутність традицій парламентаризму;
- низький рівень конструктивізму в партійній пропаганді та практичній діяльності (боротьба між партіями зводиться не до конкуренції ідей, а до критики одна одної);
- регіональну поляризованість нашого суспільства;
- переважання політичних кон'юнктурних інтересів.
Сучасні партії не ставлять перед собою стратегічних цілей, вважаючи основним прихід до влади, бодай ненадовго. Прикладом є кожні президентські та парламентські вибори, коли штучно розігрується регіональна карта України: не дозволимо реваншувати бандитам із Донецька або бандерівцям із Західної України. Тому й не дивно, що в нас низький рівень патріотизму та національної ідентифікації, а партії функціонують не на ідеологічних засадах, а виходячи із корпоративних інтересів.
Сучасні партії влади роблять все можливе для консервації виборчого законодавства, законодавства про партії з тим, аби існуючий стан речей не змінився. Це пов’язано передусім з тим, що партії не є самостійними у виробленні власної політики, а орієнтується на своїх власників.
Тому, поява на великій політичній арені маленьких ідеологічних партій і подальше зростання їхньої ролі залежить від зниження прохідного бар’єру, встановлення пропорційної виборчої системи за відкритими регіональними списками, змін у підходах до фінансування діяльності партій.
І коли серед розмаїття конкуруючих ідеологічних партій виборець буде обирати ту, чиї ідеї найбільш йому імпонують, а партії будуть реально втілювати свої програми, тільки тоді можна буде говорити про реальне наближення до цивілізованої партійної системи у парламентська - президентський республіці.
Поділ партій на види за ідеологічною ознакою
Кожна партія при створенні має визначитися із програмними цілями на основі обраної ідеології. Через це ідеологія стає інструментом боротьби за державну владу в суспільстві. За ідеологічною ознакою політичні партії традиційно поділяють на ліві, центристські та праві. Такий підхід започатковано в часи Великої французької революції, коли в залі засідань Національної асамблеї праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч – радикали, які обстоювали ідеї загальної рівності, а в центрі зали — помірковані. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) — власники.
Звісно, з часом цей підхід дещо модифікувався, але у загальних рисах зберігся до наших часів. Однак структуризуючи українську партійну систему, бачимо неузгодженість назви політичної сили, її ідеології та практичних дій і заяв.
За політичною традицією, що склалася в Україні, до лівих політичних партій відносять партії, чиєю електоральною базою є населення, основна частка якого мешкає в східних і південних областях України. Основними постулатами таких партій є соціальний захист найвразливіших верств населення, державний протекціоналізм, інтеграція з Росією та Митним союзом, впровадження російської мови, як другої державної, а віднедавна — федералізація України. Ліва складова партійної ідеології ґрунтується на засадах суспільної солідарності, обмеження або заперечення приватної власності, домінування державного сектору економіки, рівного доступу до суспільних благ, соціально орієнованої економічної політики.
До правих політичних партій належать політичні сили, чий електорат переважно проживає на заході країни та сповідує необхідність ліберальних реформ, інтеграцію з ЄС та НАТО, унітарність України. Права складова партійної ідеології спирається на засади недоторканності приватної власності, вільного ринку, розвитку підприємництва та зниження податкового навантаження, приватизації соціальної сфери, обмеження сфери адресатів соціальних послуг та їх мінімізації.
Однак за часи незалежності визначено ще одну яскраву вітчизняну тенденцію. Всі партії під час виборчих кампаній стають лівішими, а при приході до влади вдаються до заходів, властивих правим партіям.
Крім того, аналіз програм вітчизняних партій яскраво засвідчує, що їх складно класифікувати за ідеологічною належністю. Усі вони — за демократію, за народ, загальний добробут тощо, тобто намагаються включити в свої програми якнайширший ідеологічний спектр. Це, у свою чергу, призводить до незавершеної ідеологічної структурованості українського суспільства, що сприяє збереженню низького рівня політичної культури серед населення й значним маніпуляціям під час кожної передвиборної кампанії.
Більше того, виборці не проти бути введеними в оману — більшість виборців не цікавиться програмними засадами партій. І з цьго виходить замкнене коло, коли партії являють собою безлике утворення з точки зору ідеології, а виборців питання ідеології не цікавить.
Утворення нових партій як правило має технічний характер — відтягнути голоси на виборах у фаворитів, забезпечити більшу презентативність у виборчих комісіях. Все це — прояви політичної корупції.

P.S. Про те, що собою являють сучасні партії влади читайте, шановні друзі, у другій частині цього матеріалу, який буде опубліковано тут в найближчі дні.



2015-01-09
переглядів: 2146
джерело: Михайло Рябець Заслужений юрист України, Голова Ради ГО „Україна без корупції”

додати коментар (тільки українською мовою, до 1000 літер):

автор:
коментар:

коментарі(0):

останні пропозиції:

свіжі відгуки:

найпопулярніші:



email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.