Сільський Прометей Олекса Іванович Янчик


міжгірський район
(всі новини)


Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.


село верхній студений




Олексій Іванович Янчик народився 12 грудня 1931 року в селі Верхній Студений Міжгірського району Закарпатської області в сім’ї селянина-бідняка. Початкову освіту здобув у рідному селі.

Після визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників у селі Н.Студений було відкрито семирічну школу, яку закінчив майбутній поет у 1948 році. У зв’язку з поганими матеріальними умовами продовжувати навчання не зміг. Працював робітником на залізничній дорозі, та на лісозаготівлях. У 1949 році О. І. Янчик був зарахований учнем Мукачівського с/г технікуму. Через два роки важко захворів, тому стаціонарно учитися не зміг . Технікум закінчив заочно в 1955 році. Коли здоров’я трохи покращилось, знову почав трудове життя. У 1952 р. працював плановиком Волівської райспоживспілки, міністерства торгівлі Української РСР. У 1953 р.- агроном, інспектор по кадрах Бовтрадської МТС міністерства сільського Господарства України. З 1954 по 1957 роки Олексій Іванович працює завідуючим відділом сільськогосподарської редакції газети „Прапор перемоги” в м. Мукачеві, Міністерства культури УРСР. З 1957-1959 роки працює старшим піонервожатим, вихователем, вчителем Пилипецької середньої школи. У 1959 році переведений на вчительську роботу у Верхній Студений. Там працював заступником директора по навчально-виховній роботі у восьмирічній школі, викладав українську мову та літературу. У 1966 р. закінчив філологічний факультет Ужгородського університету.У 1970 році нагороджений медаллю „За доблесний труд”. У 1967 році вийшла перша поетична збірка під назвою „Глобус”. У 1971 р. видавництво „Карпати” видало збірку поета „Мене питає пісня”. Коротке , як спалах зорі, прожив життя Олекса Янчик. Але залишив післяСебе безсмертя своїми справами, своїми творами. Образна система його поезії не тільки цікава, а й характерна для поетичних пошуків 60-х років. З одного боку - народна безпосередність, а з другого - ритмічна перевантаженість і образна насиченість. У творчій біографії поета якось ніби немає поступового зростання, а є стрімкий стрибок увись і вдаль. Його першою літературною школою була народна творчість, а також Тарас Шевченко. Значний вплив зробила на нього поезія Сергія Єсеніна і Багрицького. Уже після смерті поета вийшла третя збірка „Мчиться мій вороний” У 1981 році до 50 річчя з дня народження. В останню збірку ввійшли окремі твори з перших двох збірок, а також казки. Неодноразово твори друкувалися в районній та обласних газетах, в колективних збірках, як „З весною в Серці” в 1963 р. „Новоліття” в 1974 році. Широка і багатогранна тематика ліричних творів О.І Янчика. В ній виділяються патріотичні мотиви, значна частина віршів має філософське звучання ,інші містять роздуми про призначення поета і поезії. Чимало поезій оспівують красу суворого верховинського краю, нашої рідної природи. Літа минають безслідно тільки для тих, хто сам у них не залишив сліду. Повз Олекси Янчика літа не проходили, він залишив у них живі сліди, які стали поетичними рядками, що вміщені у поетичних збірках, а з них і в наших серцях, душах.Його твори живуть, щоб спитати у нас чи так живеш, чи заради того живеш:

Заради чого варто жити? Болить мене душа,
Вітчизно - мила,
Коли безцільні дні падуть серед дороги.
І доки є вогонь у мене в грудях,
Знайдеться мужності глядіти в очі правді.
Ще доки є вогонь-кувати щастя людям
І дні мої горять, як іскри на ковадлі.

Поета давно вже немає в живих, та хіба для нас не стали заповітом такі поетичні рядки із вірша „На Балканах”

А в мене ти одна, Вітчизно-мати!
Якби тебе хтось в мене взяв сьогодні,
То більше в мене не було б що брати!

Мало дістати Вітчизну в спадщину, кожен із нас повинен її наново заробити для себе трудом серця. Ця думка прочитується у вірші „Вітчизна”:

Уперше я за Стоєм не зітхаю,
І не тому, що гори вже не милі
Із-під гвинтів по тихому Дунаю,
Неначе стружки, в’ються білі хвилі.
Вже другий день, як їхню мову чую.
І всюди хвилі докоряють хором:
„ Чи й нині, як у юності, міркуєш,
Що рідний край твій під Припором?”
Вітчизно люба! Я сказати мушу:
Оцей їх докір не сповна приймаю,
Хто не кохав в садку маленьку грушу,
Любов велику не несе до Краю.
Коли світи покличуть невідомі
Мене зігне печаль, а не валізки
Землиці шмат на нашім космодромі
Візьму я із-під рідної берізки.

У творах поета про Вітчизну звучить щира простота й поетичність, яка властива народній пісні:

Знов ключі живі у небі -
Гуси відлітають,
Пробивають хмари-тучі,
Пір’ячко стирають...
Ой не тратьте крил даремно:
Довгі ждуть вас милі.
Не одну з вас можуть моря
Схоронити хвилі.
Тужно край свій покидати
Звідав я ці болі...
Вам присняться на чужині
Ріднії тополі.
І любов за милим краєм
Вам укріпить крила,
Бо дорожчого немає,
Як сторонка мила.

У багатьох своїх віршах Олексій Іванович застерігає нас, щоб ми не стали безрідними блазнями:

Одним Вкраїна - для коріння соки.
Іншим продали б її за центи Спруту.
Бджола із квітки наповнить соти,
Гадюка знайде в ній отруту.
Тож не дивись на лихо іздаля
До правди не шукай зручного броду
Відлунює однаково земля.
Гіркому чи солодкому плоду.
Працюй, щоб кожним рядком згоряв,
Щоб не сивіла Україна - мати.

У третій збірці „Мчиться мій вороний”, яка вийшла в 1981 році вміщено твори для дітей: повість „Вірність” та 5 казок. Член спілки письменників України Олексій Іванович Янчик посмертно нагороджений комсомольською премією імені Дмитра Вакарова.Закінчити хочеться віршем „Моя ліра”, бо в ньому, на мою думку, виражено безсмертя його поезії, бо доки ми читатимемо його твори, житиме й поет:

Несміливо я до ліри
Пальці простягаю
Свою віру у тій лірі
Серцем настигаю.
Ще непевна моя пісня
Зазвучала тихо,
Але серце вже зігріла,
Відігнала лихо.
Тужні думи, тужні мрії,
Та співати мушу,
Щоб розбитій своїй лірі
Дати сильну душу.
І на вищий лад сьогодні
Ліру я настрою
Щоб не нишкла моя пісня
Кликала до бою.
Як потрібно, щоб ворога
Списом зустрічала,
А для рідного народу
Радістю звучала.



2014-12-13
переглядів: 2923
джерело: vstudene.klasna.com

додати коментар (тільки українською мовою, до 1000 літер):

автор:
коментар:

коментарі(2):

2015-12-12 Учень
Росада молодець я яак ваш учень хизуюсь вами.

2014-12-14 Пам"яті Олекси Янчика
Традиційні дві дати передзим"я
23 жовтня, 12 грудня,
Що як віхи жорсткі та жорстокі
Вмістили між себе 42 земні роки.

Грудневої днини в гірському селі,
У Студеному, під Бескидом сивим
Народилось дитя - Олекса малий,
Щоб стати співцем і сином.

Жовтень ридав в шкільному дворі,
Плакали діти, батьки в зажурі.
Прощалися з другом старі і малі,
Вітер гнав хмари низькі і хмурі.

"Дружино люба, утри сльозу,
І ви ,колеги, не плачте в тузі.
Я словом тихим до вас прийду,
Діток учіте, виводьте в люди.

Міцно весла держи і човна проведи,
Дружино мила, по життєвому курсу.
А як руки охлянуть- його передай
Нашим донькам, зятям та онукам.

Як життєва жорстока висока габа
Човен твій захоче потопити,
Ти весла не зрони, проти неї греби,
Ти й за мене мусиш прожити!

А ви , мої юні, дорогі земляки,

останні пропозиції:

свіжі відгуки:

найпопулярніші:



email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.