«Я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Я шкодую, що породив завищені очікування». Астанавітєсь вже))))

Відірватись від землі


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село пилипець


Відірватись від землі

ДВА ДНІ З ЖИТТЯ ЛОВЦІВ "ТЕРМІКІВ"

Спекотної літньої днини кожен у розпеченому місті, напевно, мріє про благодатну прохолоду. Хтось шукає її біля моря, річки чи озерця, а хтось у горах під кронами пралітніх дерев. Ми ж вирішили поєднати гірські краєвиди із синьою прохолодою неба і подалися в Карпати ловити норовливий вітер за допомогою крил. Так-так, саме крилом називають купол параплану, безмоторного літального апарату, за допомогою якого можна ширяти (планерувати) в небі. Леонардо да Вінчі нам би позаздрив, як і Катерина із п’єси Островського «Гроза» та мрійник Водяний з мультфільму «Летючий корабель».

Пунктом нашого призначення стало маленьке село Пилипець Міжгірський району на Закарпатті, адже тут проходив відкритий Кубок Карпат 2013 року з парапланерного спорту і можна було сповна відчути драйв польоту, навіть якщо просто спостерігати за спортсменами. Якихось 12 км від залізничної станції Воловець і ти повністю занурюєшся у сільський колорит гірського села, що розташувалося у підніжжі гори Гимба (1498 м), з якої відкривається чудова панорама Боржавського хребта Українських Карпат.



Тут є і інші не менш красиві гори, але парапланеристи облюбували саме цю через хорошу інфраструктуру. На половину гори можна виїхати крісельним підйомником, а далі «ГАЗонами» на верхівку. Поїздка на ГАЗ – це теж неабиякий екстрим, на деяких прямовисних ділянках здавалося, що вантажівка може перевернутися, але затиснені пара планерним спорядженням і дужими хлопцями, нам було море по коліна, … зелене море чорничників, що встелили всю гору. А ще ми нанюхалися справжнього екологічно чистого пороху, що курився з-під коліс авто. Тож, з гордістю можемо вже заявити, що таки нюхали пороху і багато чого бачили в житті.





Для офісних працівників і половина гори вже може здатися гірським раєм з об’ємною панорамою та стаканчиками чорниць чи малини, що продають підприємливі селяни по 8 грн., але для тих, хто не шукає легких шляхів, раджу не зупинятися на півдорозі і пішки піднятися нагору. Чорниці під ногами, гірський вітер, що свище у вухах, запаморочливі краєвиди замшево-атласних гір, що переливаються на сонці від жовто-коричневого до зелено-синього – будуть компенсацією за пролитий вами піт. Залежно від вашої фізичної підготовки і естетичного виховання (перерв на фотографування пейзажів), Гимба вам підкориться за 26-50 хвилин.



І ось ми на вершині – на місці старту. Перший день змагань. На годиннику 11.30, сонце доходить зеніту, а парапланеристи чекають льотну погоду. Дме сильний вітер і пілоти, сховавшись за величезними рюкзаками зі спорядженням, розповідають про свої польоти. Хтось розказує про Тенеріфе й іспанські вітри, інші - про останні рекорди (рекорд України та Європи на дальність польоту встановив наш спортсмен, пролетівши на параплані з Харкова до Азовського моря) та пригоди (жінку підняло висхідним потоком повітря на висоту більше 9 км за 10 хвилин і вона обморозила обличчя та пальці рук). Багато розмов точиться про спорядження. Виявляється, в Україні є свої виробники парапланів. Серед популярних харківська фірма «Sky Country» та київська «Аерос». Остання експортує свою продукцію (параплани, дельтаплани, мото-дельтаплани, планери, нано-трайки та надлегкі літаки) в 43 країни світу, не враховуючи СНД.



За розмовами час спливає швидко, вітер зменшується, термічні потоки активізуються і розпочинається брифінг. Обцілований сонцем та вітрами директор змагань Микола Струк розповідає про завдання на сьогоднішній день (щодня вони інші й залежать від погодних умов), маршрут польоту і дає інструктаж. Спортсмени записують координати в бортові комп’ютери (пілот зобов'язаний мати висотомір і GPS, мобільний телефон та радіостанцію, точну карту місцевості кожному спортсмену видають перед змаганнями) та йдуть готуватися до польоту: розкладають крила, перевіряють стропи, підвісну систему, налаштовують рації та одягають льотні комбінезони. Звертаємо увагу на їхні спеціальні черевики, що мають захистити гомілковостопний суглоб. Відчувається радість у їхніх рухах, адже скоро вони уподібняться птахам.





Поки готуються спортсмени, наше товариство скрашує симпатична Божена Кузьмич зі Львова, адміністратор змагань та суддя на старті, яка у земному житті є директором туристичної фірми. Займається дівчина парапланеризмом близько 5 років. З її розповідей дізнаємося про організаційні моменти змагань. Кубок Карпат стартував у 2000 році і цьогорічний є 13-тим за рахунком. Організаторами змагань є Федерація парапланеризму України, парапланерний клуб «Кумулюс» (м. Львів), Міжгірська та Воловецька районні адміністрації. Раніше змагання проводилися в селі Гукливий Воловецького району, що за 10 км звідси. Але через погану інфраструктуру були перенесені до Пилипця.



Боржавський хребет дуже підходить для парапланеризму і змагань. Ці гори є зовсім безпечні, нема каменів, скель, крутих схилів, тут хороша аеродинамічна атмосфера. Зареєструвалося на Кубок попередньо 70 чол., у перший день змагань було більше 100 чол. Є пілоти з Росії, Білорусі, Молдови, Словаччини, Польщі. Очікували на групу з Іспанії. Іспанський пілот, який був попередні рази, обіцяв завітати відразу з Чемпіонату світу і привезти з собою команду так йому сподобалися закарпатські краєвиди та природні умови для польотів. Але щось у них не вийшло. Вперше приїхали парапланеристи з Криму. Всі пілоти на цій горі поділяються на дві категорії: учасники змагань і фрі-флаєри, які участі у Кубку не беруть, просто вільно літають, дивлять й переймають досвід у досвідчених. Сподівається, що наступного року більшість з них таки візьмуть участь у змаганнях. Загалом, організатори розраховують на 120 учасників.



Божена зауважує, що змагання модернізували. Розмір стартового внеску залишився тим самим (90 євро при попередній реєстрації і 120 євро в день змагань), але додалися канапки та пайки для учасників. 15-відсоткова знижка передбачена для учасників минулорічного Кубку, який через погану погоду так і не відбувся. Умови участі стали жорсткіші – пілоти без медичного страхового свідоцтва не допускаються до змагань. Щодо мети і завдань змагань, то крім розіграшу особистої та командної першості серед спортсменів, популяризації та подальшого розвитку парапланерного спорту в Україні, є ще і естетичний аспект – показати красу Карпатських гір з цілющими чорничниками, популяризувати українську культуру (40 % учасників - це іноземці).



Кожного вечора для спортсменів організовуватимуться розважальні заходи, можна буде послухати українську музику, спробувати бринзи, яфин (місцева назва чорниць). Придумано чимало конкурсів: конкурс сала, на якому всі учасники приносять своє сало і проводять дегустацію на найсмачніше, конкурс на найкраще парапланерне відео, конкурс плову, парапланерна дискотека, де будуть тільки пісні зі словами літати, небо, параплан. Планують запросити місцевих з гітарами і поспівати пісень біля ватри в один із вечорів. Участь у всіх цих розважальних заходах можуть брати усі бажаючі, а не тільки учасники змагань. Останнє слухаємо із сумом, нам цього всього не побачити, бо приїхали всього на 2 дні.



Поки розмовляли, пілоти закінчили приготування і суддя на старті повернулася до виконання своїх обов’язків, а ми із заздрістю дивилися, як вітер наповнює крила і спортсмени з розбігу відриваються від землі. Неймовірне видовище відкривається перед глядачами, коли з десяток кольорових парапланів одночасно літають над горою і здається, ніби вони зараз зберуться у вирій. Директор змагань Микола Струк обнадіює, що цього року за прогнозами більшість днів будуть льотними на відміну від минулого. І це нас дуже тішить, бо маємо надію політати в тандемі з інструктором. За всю історію Кубку відмічає чудові змагання 2009-2010 років, коли були польоти аж до Сколе, Мукачева та Іршави, що раніше вважалося неможливим.



Перший день змагань припав на неділю, коли найбільший ажіотаж серед туристів на польоти. Виявляється, смільчаки записуються заздалегідь і спеціально приїздять здалеку, аби відчути себе птахом. Тож нам нічого не залишається, як чекати наступного дня. Терпіння – одна з необхідних рис парапланериста.



Другий день нас зустрів хмарами і повним штилем. Наша віра трохи підупала, але не подаємо виду і піднімаємося в гори. Знову коротаємо час за розмовами. Цього разу нашими співрозмовниками стають поляки. Арек Кріда з містечка Устрики Нижні, що неподалік українсько-польського кордону, є фрі-флаєром і приїздить сюди вже 10 років поспіль. Перше літав у цих горах у 2003 році. Цього року йому скадають компанію ще 8 поляків, які теж участі у змаганнях не беруть, приїхали просто політати на 3 дні, живуть у наметах. Каже, що тутешні гори красивіші і вищі від польських, а люди дуже гостинні. Войцех Коцот з Кракова також відмічає красу карпатських гір, хоча він тут вперше.



Хмари починають потрохи зникати і появляється сонечко. Надія на політ знову жевріє у наших серцях, адже почався брифінг і оголошують чергове завдання. Йдемо до «тандемщиків», які обіцяють нас покатати через якихось 40 хвилин. Тандем – це параплан, розрахований на двох людей – пілота і пасажира. Управляє парапланом пілот, який находиться позаду, а пассажир в зручній підвісці спереду просто насолоджується краєвидами і новими відчуттями. Руки при цьому вільні і навіть можна фотографувати або знімати.



«Тандем безпечніший, ніж одиночний параплан, – пояснює один із наших пілотів Михайло Фізер з Міжгір’я (23 км від с.Пилипець). – Якщо розмах крила звичайного параплану 25-27 м, то тандему 42-47 м і витримує він вагу до 400 кг». Прикидую нашу спільну вагу і заспокоююся – не більше 120-130 кг. Поки розкладається і перевіряється спорядження (крило, стропи, підвісна система, бортові прилади, рація) знайомимося з чоловіками ближче, адже на якийсь час наші життя будуть повністю у їх руках. Михайло першим в районі почав літати на Боржавському хребті. Парапланеризму навчався в ужгородського пілота Андрія Чмельова. За 7 років польотів жодних травм. На даний час в Міжгірському районі є 11 пілотів, які літають для задоволення. Завдяки місцевій інфраструктурі (наявність витягу) можна навіть після роботи на 2 годинки приїхати, піднятися і політати. Дружина, звичайно, сердиться, буває і пару днів не розмовляє, але викоренити любов до польотів не може (посміхається). Боржавський хребет вважається другою Меккою українського парапланеризму після Криму. Зимою тут теж можна літати, але нема тої насолоди, холодно, руки мерзнуть і польоти йдуть згори вниз, не попланеруєш, хоча повітря не таке жорстке, як влітку.



Другим нашим пілотом став Ігор Коневський, родом зі Львова, який останні 7 років живе на Закарпатті в с. Студений. Розпочинав хлопець з дельтаплану, навчався у львівському дельтапланерному клубі «Кондор». Перші польоти здійснив на місцевих гірках висотою 100 м в 40 км від Львова. Літає з 2000 року, тоді ж освоїв і параплан. Літає і на параплані з мотором. З 2005 р. почав літати з тандемом. На той час жив у Славську на Львівщині й катав туристів з гори Тростян. Літом літає в Карпатах, а вже третій рік зимою катає туристів на Кавказі в Грузії на гірськолижному курорті Гудаурі. Зауважує, що у Карпатах термічно активна погода в другій половині літа і осінню. Коштує політ в тандемі тривалістю 15-20 хвилин 300 грн., довгі польоти у 45-60 хвилин обійдуться в 600 грн. У Гудаурі зимою політ триває всього 10 хвилин через слабі термічні потоки і коштує 70 доларів.



За розмовами час спливає швидко. Пілоти і спорядження готові, термічні потоки активні і можна злітати. Тільки тепер відчуваю легке хвилювання. Навіть не через сам політ, а як буду розбігатися. Розбіг потрібен, щоб набрати швидкість і відірватися від землі. Виявляється для тендітних дівчат це нелегке завдання, оскільки вітер дує в лице і тягне крило назад. А попереду ще і яма, яку потрібно перескочити. У голові крутиться одна думка – не спіткнутися і не впасти, бо потягну за собою пілота, що біжить в одній зв’язці зі мною. Зайвих травм нікому не потрібно. Тож максимально зосереджуюсь. Одягаю куртку, шлолом, черевики, що мають захистити гомілковостопний суглоб, і … фотоапарат на шию, як же без нього.



І ось момент істини настав. У повній бойовій готовності біжу по команді інструктора і …щасливо відриваємося від землі. Тепер зрозуміло як почувається птах у небі і на думку спадають рядки із пісні «Вершина» Висоцького «Весь мир на ладони, ты счастлив и нем…». І життя набуває нового сенсу.



Зверху земля сприймається під іншим кутом зору, приходить відчуття, що саме вона дає тобі силу жити. Я вже мовчу про чудові краєвиди. Спеціальний пристрій, що реєструє термічні потоки, пікає, сигналізуючи, що ми в потоці. Коли він на секунду замовкає, серце завмирає, хоча шкірою лиця (шолом без скла) відчуваю вітер. На думку спадає, що парапланеристам потрібно мати неабияку відвагу, аби літати на клаптю тканини.



Пілот повідомляє, що летимо із швидкістю 38 км/год. І показує, як треба робити гарні кадри. Ось і моя колега кружляє поблизу. Ловимо один одного в об’єктив фотоапарату.



Висота десь 2000 м. Мій політ тривав 20 хвилин, які здалися мені прекрасним сном, бо мозок ще відмовлявся сприйняти факт польоту, а ноги після приземлення якось по-зрадницьки тремтіли. Оці щасливі миті, коли солодкий смак свободи польоту змінюється приємною твердістю землі під ногами, мабуть, запам’ятовуються кожному початківцю. Я ще досі пам’ятаю свої стрибки з парашутом і той заряд радості, що потім зник десь за півроку. Отож, нова порція щастя отримана і можна з легкістю чекати життєдайної весни.


Відірватись від землі

Відірватись від землі

Відірватись від землі






2013-09-19
переглядів: 3398
джерело: Оксана Чужа, Закарпаття онлайн.Блоги

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(0):

свіжі новини:
(пилипець)

свіжі коментарі:
(пилипець)

всі коментарі

найбільше читають:
(пилипець)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.