«Я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Я шкодую, що породив завищені очікування». Астанавітєсь вже))))

Юрій Венелін-Гуца – закарпатець, що відкрив європейцям Болгарію і Словенію


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село синевир


Юрій Венелін-Гуца – закарпатець, що відкрив європейцям Болгарію і Словенію

Нещодавно виповнилося 216 років від дня народження одного із найбільш загадкових закарпатців, що залишив глибокий слід у світовому слов’янознавстві - Юрію Івановичу Венеліну-Гуці (в дитинстві жив у Студеному і Синевирі).

І хоча дата не кругла, Східноєвропейський Слов’янський університет (ректор Л.Несух) готує до неї велику наукову конференцію. Головне же – маємо нагоду згадати цю справді непересічну постать засновника болгаристики, медика, чиє ім’я носиить одна з найкращих площ Софії. Він гаряче любив своїх земляків, але мусив тікати з рідного краю. Його цінували московські інтелектуали, але помер він у злиднях. Був одним із засновників російської славістики, але офіційна Росія, хоч і претендувала на роль проводиря всіх слов"ян, так і не пригріла скромного вченого. Багато епізодів його життя досі нез"ясовано.Найкращою біографією ювіляра є тристасторінкова монографія пряшівської дослідниці Т.Байцури. Чимало пишуть про нього й ужгородські вчені Д.Данилюк, В.Задорожний, М.Зимомря, О.Мазурок. Та праці самого Венеліна вже майже століття не видавалися (крім невеличких уривків у хрестоматіях). Лише 1991 р. "Новини Закарпаття" передрукували одну статтю. 1989 р. університетська бібліотека видала його бібліографічний покажчик, що добре прислужився науковцям, але носить все ж попередній характер, багато про що мовчить.

УСЕ РОДОМ З ДИТИНСТВА

Юрій Іванович Гуца народився 22 квітня 1802 р. в с.Тибава під Свалявою у сім"ї священика. Батька скоро перевели у с.Студене, найдовше родина жила в с.Синевирі, що на Міжгірщині. Там сформувалася натура верховинця, якій Гуца не зраджував до кінця днів. В одній зі своїх статей він писав:

"Душа горянина на кожному кроці насолоджується новими картинами; він не знудьгується, подібно до степовика, котрий, їдучи, готовий заснути від одноманітності свого краю; нічого не вразить степовика в його подорожі. Між тим душа горянина налаштована на гігантські піднебесні предмети, на обширні і високі роздуми, подібні до вершин його Альп; на глибокі почуття – як ущелини його гір".

Автор цього своєрідного гімну згадуватиме, що, їдучи з Одеси до Москви, він "з якимось сумом сказав собі: "Ніде нема гір!""

А у некролозі, який подадуть "Московские ведомости" ще чіткіше скажуть про його любов до рідного краю:

"Він прийшов до нас від наших руських зарубіжних братів один на чужу для себе сторону, але не як іноземець, що прагне хліба, а як безкорисний діяч на поприщі російської науки; прийшов, сповнений своїм слов"янським рідним життям, – і спогади про нього ніколи його не полишали. Часто розповідав він, сповнений дум, усякому, хто хотів його слухати, про те, як він жив у горній Русі,в Синьому Вирі... Він завжди згадував те народне свято, коли за давнім звичаєм, збиралися до батька його селяни після жнив, і поміщик сидів разом з ними, а на столі стояв сніп нажатого хліба. І посеред такої оповіді розкривав він постійний свій настільний атлас, вказував на місця і округи і непомітно переходив до народоопису. Примушуючи забути про барви кордонів на карті, креслив він свої обшири племен і мов, і оповідь його непомітно ставала історичною биллю".

Звідси видно, що історичні й етнографічні зацікавлення виросли у вченого ще з вражень його дитинства. І справді, архаїчний побут верховинців мало чим різнився від давньоруського життя-буття, яке потім так активно вивчав дослідник.Після початкової школи Юрко вчився в Ужгородських гімназії і духовній семінарії, згодом – у Сатмарському ліцеї (на нинішній території Румунії), де він студіював разом зі своїм двоюрідним братом І.Молнаром.

ЗМІНЮЮЧИ АДРЕСИ, ІМЕНА, ПРОФЕСІЇ

За однією версією, якої дотримувався І.Франко, братии втекли до Львова, рятуючись від ректрутчини. Проте навряд чи вона загрожувала майбутнім священикам. Більш імовірна друга версія, за якою керівництво Мукачівської єпархії, за кошт якої вони вчилися у Сатмарі, все настійніше стала вимагати від підшефних постриження у монахи.

За архівними даними, виявленими львівським дослідником В.Чорнієм, Гуца був зарахований одразу на другий курс філософського відділення Львівського університету восени 1821 р. під прізвищем Венелевич (Венеліним він став підписуватися вже тільки в Росії), а його кузен – під прізвищем Дудлович (в деяких паперах – Дудрович). П.Лісовий вважає, що прізвище Венелін походить від російської назви австрійської столиці - Вена. Та це малоймовірно. За родинними ж переказами, рід Гуц ніби-то походив від покутського князя Венелевича, який під тиском поляків перебрався на Закарпаття у ХVI чи ХVII ст.

За спогадами брата, Венелін весь вільний час проводив у бібліотеці, де "робив багато виписок і готував матеріали для майбутніх праць". Ці записи збереглися в його особистому архіві у Державній бібліотеці ім.Румянцева (Москва). Водночас юнак записав багато народних пісень Закарпаття і Галичини. Сам Венелін ніколи не опублікує ці пісні, але його записи згодом використає І.Срезневський при укладанні свого збірника.

Діставши високі оцінки під час зимової сесії 1821 – 1822 р., Венелін наступної сесії уже не складав. Мабуть, влітку 1822 р. вони з братом здійснили мандрівку у південну Угорщину, зокрема до м.Сегеда. Тоді могло остаточно визріти рішення продовжити навчання і наукову кар"єру в Росії. Наприкінці 1822 р. брати полишили Львів і через Мараморош, Східну Трансильванію і Буковину перебралися до Бесарабії, з якої вже починалися російські володіння. Там втікачі звернулися до генерал-губернатора І.Інзова, що поставився до них доброзичливо і надав роботу в Кишинівській семінарії: Венелін викладав арифметику, його кузен – латину.

СВІЙ СЕРЕД ЧУЖИХ

1825 р. брати перебралися до Москви. На той час Гуца вже був високосвіченою людиною, добре знав латинську і грецьку мови, вільно говорив по-німецьки і по-французьки, розумів англійську, румунську, італійську, іспанську і турецьку, не кажучи вже про угорську, якою володів з дитинства. Знайомі йому були й усі "слов"янські наріччя". Але без зв"язків і грошей це не забезпечувало місця під сонцем. Тому за порадою І.Орлая і П.Лодія Венелін поступив на медичний факультет Московського університету, де вчився чотири роки, а потім отримав лікарську посаду у Московському військовому госпіталі.

Паралельно студент не полишав наукових зацікавлень, познайовився з видатним істориком М.Погодіним. Той згадував:

"Він шукав мого знайомства і я ласкаво прийняв цього юнака, котрий здався мені добрим. Мені приємно було говорити з ним про його вітчизну, про ті слов"янські землі, де він бував, він багато розпитував у мене, брав книжки, які були йому необхідні і я охоче давав їх, бажаючи завжди бути корисним". Про подальшу діяльність лікаря пише М.Погодін у листі до О.Пушкіна: "Півтора року він працювавсеред чуми, холери, гарячки, пропасниці та варварства, був хворий, поимрав... Вимагайте від Академії, щоб вона призначила Венеліну на прожиток, треба зміцнити, підбадьорити його... Хліб для Венеліна – нагорода найвища".

М.Погодін зіграв виняткову роль у становленні молодого вченого. Венелін саме закінчував першу свою велику працю - перший том фундаментальної монографії "Древні і нинішні болгари". Було зібрано і впорядковано значні матеріали, проте сам Гуца згадував, що "справа, може бути, тим би і скінчилася, якби Погодін не спонукав мене до закінчення початого, прийняв навіть і турботу видання на себе і видатки на свій рахунок". До того ж Погодін запросив Венеліна працювати у відділі критики свого журналу "Московский вестник" – рецензувати слов"янознавчі видання.

ВІДКРИВАЧ ЗАБУТОГО НАРОДУ

Критикуючи чужі праці, Венелін все настійніше переймався думкою, що серйозно рухати науку можна лише опираючись на першоджерела з історії слов"ян. Таких у Росії майже не було, їх треба було шукати за кордоном. План відповідної поїздки було оформлено 14 грудня 1829 р. Для остаточного врегулювання всіх питань, Академія наук запросила Венеліна до Петербурга, куди він виїхав 16 січня 1830 р. Там дослідник зустрівся з етнографом П.Кеппеном, археографом П.Строєвим, двічі бачився з О.Пушкіним.

Метою поїздки було досконале вивчення новоболгарської мови, аби потім скласти її словник і граматику. Ще в Одесі Венелін зібрав дані про подальшу дорогу, познайовився з багатьма болгарами й опанував їхню мову такою мірою, що ті вважали його "корінним болгарином". На початку липня 1830 р. він прибув кораблем до Варни. Тут почалися розчарування. Тільки-но закінчилася російсько-турецька війна, країну було поруйновано, міста і села стояли порожні, в монастирях не виявилося ніяких архівів і бібліотек. Недовга мандрівка пониззям Дунаю не дала ніяких відчутних результатів, та все що Венелін зібрав грубий том слів і філологічних заміток, щоі стало основою майбутньої болгарської граматики.

Відтак дослідник повернув до Волощини, на територію сучасної Румунії. Тут збереглося чимало староболгарських грамот, як і новоболгарських архівних документів. У Бухаресті за п’ять місяців він переписав десятки грамот, зібрав чимало коментарів до них. На цих документах він глибоко вивчив історію болгарської мови і древні почерки. Радості пошуковця не було меж. Він так згадував про одну зі знахідок:

"Цілу майже ніч я не міг заснути від радості, у надії придбатицей скарб, скільки б за нього не запросили". З Бухареста він поїхав на Кишинев – Одесу – Харків,а 1 жовтня 1831 р. повернувся до Москви.

За результатами відрядження Венелін підготував збірник "Волохо-болгарські грамоти" і на початку 1833 р. вислав рукопис Академії наук. Того ж року його обрали членом Товариства історії і старожитностей російських при Московському університеті. 1834 р. він уклав "Граматику нинішньої болгарської мови", яку подав раді Московського університету. Після рецензії видатного мовознавця О.Востокова рада позитивно оцінила цю працю. Але в Академії граматику не сприйняли, через що вона так і лишилася в рукописі.

У ХАЩАХ РОСІЙСЬКОЇ БЮРОКРАТІЇ

1835 р. у чотирьох російських університетах запровадили новий предмет – історія і література слов"янських народностей. Рада Московського університету доручила Венеліну скласти конспект цього курсу. Це була перша програма вузівського курсу слов"янознавства в Росії. Автор мав читати дисципліну сткдентам, але кінець кінцем йому відмовили у посаді під формальним приводом відсутності у нього відповідного ступеню. Місце віддали М.Каченовському, лідеру так званої школи скептиків, що заперечували достовірність літописів та багатьох пам"яток Київської Русі. Навряд чи наука виграла від такої заміни. Венелін з великим жалем і образою згадував цей епізод. Він два-три рази був у попечителя Московського навчального округу графа С.Строганова, після чого записав:

"Він прийняв мене досить ласкаво, але конспект курсу про слов’янські народності та їхні літератури, складений мною на пропозицію факультету, повернув мені назад, твердячи, що він цю кафедру призначить Каченовському".

Головне ж, на чому зосереджується Венелін у тридцятих - обробка своїх численних матеріалів про болгарів. "Усього,- пише він,- вистачить на чотири чи п"ять томів". Цим планом не судилося реалізуватися повністю. Але й те, що автор устиг зробити, вражало. Болгарський просвітитель В.Апрілов писав Гуці:

"Ви дуже зобов’яжете всіх моїх співвітчизників,коли не перестанете працювати на користь їхньої історії. Вони залічать Вас до числа своїхблагодійників, і нащадки впишуть Ваше ім’я у храм безсмертя".

Невдовзі по виході "Болгар" німецький професор Й.Райц переклав їх німецькою. Другий том "Болгар" вийшов на пожертви вийшов на пожертви болгарських громад Одеси, Бухареста, Волоської Олександрії, Крайови, Браїлова, Галаца. Княжка зіграла виняткову роль в національному відродженні болгар, яких вже майже цілком винародовила Османська імперія. Біограф Венеліна П.Безсонов так сказав про це:

"Справа майже безприкладна в історії слов’янства, щоб зусилля однієї особи, при вкрай мізерних коштах, могли призвести до духовного відродження п’ятимільйонного племені".

ПОЛІТ У ВІЧНІСТЬ

Повсякденне життя вченого відзначалося побутовою невлаштованістю. Він тулився у крихітній винаймленій кімнатці у Москві "у Спаса во Спасском, в Докучаевом переулке, в доме Вороновой" – таку адресу фіксує один з останіх його листів за кілька днів до смерті.

П.Безсонов згадує:

"Сам уже нарешті, як лікар, що зрозумів свій стан, він відправився в університетську клініку: там не було місць. Коли повернувся, на порозі своєї кімнати хворий упав, уражений ударом. Швидко було надано допомогу, та ненадовго. І.Молнар поспішив узяти і відвезти його до Павловської лікарні. За кілька годин Юрій Іванович помер на руках свого давнього друга і брата; перед самою заутренею Світлого Воскресіння, 26 березня 1839 року, рівно через шістнадцять років після прибуття з тим же співтоваришем до Хотина. Березня 29, в середу на Святому тижні, проходило поховання: брат, знайомі, студенти і члени історичного Товариства провели тіло у Данилів монастир".

Пізніше поруч буде поховано іншого видатного українця, багато в чому схожого на Венеліна – М.Гоголя. 20 грудня 1842 р. одеські болгари поставили намогильний пам"ятник з написом "Він першим нагадав світові про забуте, але колись славне і могутнє плем"я болгарів і полум"яно прагнув його відродження. Господи, почуй молитву раба Твого!" У сталінські часи надгробок зруйнували, лише 1988 р. натомість встановили новий.

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ

За життя Венелін публікувався у доброму десяткові російських журналів. По ньому лишився величезний архів, який частково зберігається у Москві, частково у Бібліотеці Академії наук України. Більшість праць опубліковано вже посмертно. Окрім статей з богаристики, Венелін мав чимало праць про інші слов’янські і сусідні з ними народи. Саме він першим увів в широкий обіг термін "Словенія" у значенні територія словенців. У праці "Окружні жителі Балтійського моря, тобто лети і слов"яни" він розглянув майже забуту історію прибалтійських слов"ян, а також литовців. Згодом ці зацікавлення успадкував історик М.Костомаров, який навіть вважав слов "Русь" литовським. Окремі праці присвячено готам і аварам, навали яких свого часу прокотилися через Закарпаття. До речі, і цей термін щодо нашої землі активно використовувася великим краянином, серед його праць є така: "Про піснолюбіє слов"ян закарпатських". До закарпатських слов"ян він відносив основний етнос Угорської Русі, який отожнював з малоросами або південноросами, атакож словаків, мораван, чехів.

Дослідника дуже хвилювала проблема витоків нашої державності і духовності. Він гостро воював проти норманської теорії, за якою державу русичам створили скандинави. Проти цього спрямовано праці "Скандинавоманія", "Повідомлення проварягів арабських авторів", "Про перше і друге нашестя завислянських слов"ян на Русь".

Залишив він і мовознавчі праці: "Про час народження назв", "Про слово боярин", "Мадярські слова, взяті з руської мови", "Про український правопис" (як бачимо, Венелін вживав термін "український" і в найчорнішу пору царської реакції). Загалом українська свідомість у Гуци була дуже сильною. У програмному нарисі "О споре между южанами и северянами насчёт их россизма", він палко доводив, що право зватися росами, виступати спадкоємцями Київської Русі належить переважно українцям. Чимало праць присвячено етнографії і фольклору: "Про давні житла руського народу", "Про джерело народної поезії". Хоча немало й досі зостається в рукописах. Віриться, що з часом Ю.Венелін стане ближчим до наших сучасників, чого він давно заслуговує.



2018-05-21
переглядів: 552
джерело: Сергій Федака. fenixslovo.

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(3):

2018-06-01 -----
Дури медсестри ви молодого дохтора не обходьте та смійтеся за його плечима а піддержіт пацана та може хоть одного толкового будете мати. Єдного відповідального мают і тот за границю втіче від дикарів.

2018-05-29 хворому
Конкретно пишиБ усіх під єдну планку не міряй.у твоїй парафії тоже не всі праведно роблят.Так що якщо кажеш "А" ,то кажи і "Б".Я не дохтор,айбо і не хворий.но не провсіх можу сказати щось добре,айбо про більшість ескулапів-скажу і доброє слово.

2018-05-24 до дохторів
Коли до вас хворий поступає,а назначення грамотно зробити незнаєте, та хоть відімость зробіть що переживаєте за людину. Збіжіться до купи, порадьтеся, приділіть тому чиляднику хоть якусь увагу, може він так жити захоче. Бо біжите лише тогди коли точно вмират. Не ганьбитеся людей та хоть Бога ся бійте, душа болить за ту халатність.

свіжі новини:
(синевир)

свіжі коментарі:
(синевир)

всі коментарі

найбільше читають:
(синевир)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.