Олександр Доній: Україні необхідна зміна президента в першу чергу, будь-яка заміна Порошенка вже буде позитивом!!!

«ОСТАННІ ГЕРОЇ» ПОЛИШИЛИ ВЕДМЕЖИЙ КУТ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село кужбеї


«ОСТАННІ ГЕРОЇ» ПОЛИШИЛИ ВЕДМЕЖИЙ КУТ


Ще одне село навіки зникло із карти Закарпаття. Йдеться про міжгірські Кужбеї. Нині тут панує моторошна мертва тиша. Бо вже з місяць, як цю місцину залишили сестри-самітниці Анна та Калина Бряники. І цього разу, мабуть, назавжди…

У Кужбеях нині панує моторошна мертва тиша. Вже місяць, як село залишили сестри-самітниці Анна та Калина Бряники. Мабуть, назавжди, бо старша з них важко занедужала. Після їхнього повернення у Сойми слід від поселення тепер нагадують лише хатчина з хлівом, де жили і хазяйнували двадцять літ у відлюдкуватій місцині жінки, та церковка з цвинтарем. Виходить так, що ще одне село навіки зникло з карти Міжгірщини…

Ця сенсаційна новина 20 літ тому сталася, як грім серед ясного неба: Анна та Калина Бряники повернулися у… Кужбеї — село високо в горах, де давно вже застиг слід людського життя, а в ньому хазяйнували хіба що одні дикі звірі. Попервах мало хто вірив у приголомшений поголос, бо сестри у мирі жили у Соймах ще з однією сестрою під однією стріхою у домі на два входи, та й навіщо їм, інвалідам другої групи, знадобилася глухомань, де від батьківської хати не зосталося ні двора, ні кола. По-різному земляки пересвідчувалися в достовірності чутки, але певніше дізнавалися, коли мандрували в кужбеївські дрімучі хащі по гриби чи ягоди, убачивши, як з однієї хижини у сирітському осідку дійсно заклубочився дим. З’ясувалося, що дивакуваті сестри закупили сяк-так збережену убогу житлову будову, в якій і поселилися. Або бачили, як Анна з Калиною в поті чола поралися тут на нивах. Земля покликала у піднебесся — це не лиш пояснювали сестри допитливим, але й доказували на ділі: від світання до смеркання газдували на крутосхилих полях, котрих у горах для них виявилося по саме горло, не те, що в пониззі, де напередодні мешкали і була ділянка лиш для грядок. Що дали волю роботящим рукам, то дали. Копирсаючи мотикою пісний гористий грунт, садили і вирощували картоплю, капусту, квасолю, буряки, дині, цибулю… Бозна-яких рекордних урожаїв не пожинали, але на столі завжди були домашні поживні харчі, та й комора була повна запасами городніх продуктів. Не кажучи вже про лісові дари, які назбирували ледь не біля порога. Водночас старша Анна косила трави, а молодша на 15 літ Калина здебільшого сушила і гребла сіно. Бувало, що обійстя обступлять аж п’ять копиць, бо в хліві мукали дві корови, теля, та ще бекаючий і мекаючий марадик, який складався з десятка овець і кіз. У компанії з ними в стайні хрюкали дві свині та кудахкали кури, від яких небавом відмовилися, бо лисиця зухвало злакомилася на несподівану дармову здобич. Три четвероногі подвірні сторожі виявилися безсилими проти хитрої злодійки-хижачки. Одного разу серед ночі зачули страшний гавкіт псів. Відчинили двері, а біля входу два вовки. Гавкунів не побоялися, а жінок сіроманці чомусь злякалися і накивали п’ятами. А дикі кабани на хутірку й поготів розперезувалися, вщент плюндруючи землю і серед білого дня. Щоб уникнути за темряви небажаного побачення на стежині до керниці із звіриною, за звичкою заздалегідь світловим днем припасалися відрами води у сінях.


Панічних жахів пережили чимало в стороні, де й чорти могли водитися. То дивом відчепилися від циган, котрі аж сюди пришкандибали бозна-звідки, щоб щось чуже поцупити. То іншим разом стали очевидцями, як близько в сусідстві так бабахнула блискавка, що на тріски посікла дві смереки. Молилися Богу і вуха затикали, як правило, коли тут, на узвишші, під час шквалу бурі розгуляються громовиці, штиркаючи ліс і землю зигзагоподібними електричними кулями. До речі, Калина зарекомендувала себе ясновидицею — практично безпомилково прогнозувала часті зміни погоди. Секрет вдалої метеорології полягав як у переінакшенні її самопочуття, точніше — частих болях у суглобах, так і знанні природних прикмет. Неодноразово земляки, які влітку по-сусідству трудилися з косами чи мотиками на дідівських угіддях, визнаючи її здібності синоптика, довідувалися про стан атмосфери, недовіряючи телевізору і навіть інтернету. Коли-коли, а за теплої пори у цій місцині більш-менш бачилися з людьми-землеробами, зате за холодного часу десь-не-десь сюди натягнеться челядник-мисливець.

І все-таки на грані найсерйознішої небезпеки самітниці перебували на стику століть, коли Верховину завалило нечуваним снігом. Вже гадали, що не виживуть, бо товщина білої ковдри на подвір’ї у верхів’ї перевищувала далеко за два метри. Не те, що не було шансу до хліву податися, щоб нагодувати худобину, але ледь хижні двері відчиняли, щоб взяти снігу і на печі він розтанув, слугуючи замість води. У скрутний момент виручили добрі свояки-соймівчани, котрі на лижах сміливо подалися у ведмежий кут і лопатами протаранили дорогу до хліва, копиці та криниці. До речі, тут віками пульсує вдивовижу чисте і студене джерело. Магнітом воно тягнуло до себе туристів, каже Калина, а після їхнього відходження криниця наче напівпорожніла — так апетитно пили гості воду.

За зими жінки практично не відлучалися з Кужбеїв, а як потепліє, то раз-двічі на місяць одна з них спускалася у Сойми, щоб пенсію вибрати, продуктів набрати та із знайомими побачитися-побалакати. Анна за сходження контактувала тільки мовою жестів, бо з народження позбавлена здатності говорити. Вона і частіше спускалася з гір — Калина з дитинства тяжко занедужала на ноги, до всього сім років тому за відрядження у магазин та на пошту по дорозі потрапила в аварію, покалічивши хворобливі нижні кінцівки.


Як не везе, так не везе у житті. Під час рідкісних зустрічей з односельцями ті, наче змовившись, постійно зауважували-лякали прибульців з піднебесся: «Ви там здичавієте, від людей будете втікати». Та марно страхали знайомі, рік за роком минав, а Брянички про своє вороття не міркували…

І настирливі умовляння родичів не допомагали. Особливо наполягав-прохав на повернення Іван Блинда — чоловік сестри Єви, з якою проживають у райцентрі. Він найчастіше подорожував з Міжгір’я до них у гості. Звісно, не з пустими руками. Нерідко наймав і автомашину, щоб більший вагою вантаж доставити у Кужбеї для прожиття родичок. Підносив чи підвозив не лише необхідний провіант, але й піклувався про обійстя, бо шалені вітри повсякчас обдирали дахи, опікувався запасом пічних дров. Навіть потурбувався про генератор, щоб заблимали електролампочки в оселі, підзаряджувався мобільний телефон. Переконував Анну і Калину вертатися додому не тому, що надокучило йому регулярно карабкатися на висоту-глухомань або часу було в обтяжку в пенсіонера-майстра кількох спеціальностей, який завжди у клієнтів із замовленнями нарозхват. Насправді сердечно співчував Іван їхньому нещасному аскетичному способу життя, душевно боляче бачив труднощі шовгоринь-інвалідок, що раз за разом їх екзаменували на витривалість. І ті б навряд чи здалися, але хвороба Анни змусила піддатися на милість просьб. Вік колишніх самітниць, до речі, вже сягнув поважного рубежу: цьогоріч у вересні Анні, дасть Бог, виповниться 75 років, а Калині у квітні буде 60 літ.

У таких роках, за такого здоров’я та ще в умовах ізольованості від світу навряд чи і фанати екстремальних умов виживання наважилися б на продовження прописки самоти у дикій закутині. Рідня врешті-решт полегшено зітхнула після довгоочікуваного рішення «останніх героїв» праправічного села, яке за деякими версіями вважається одним з найдревніших на Міжгірщині. Їхня адаптація нині проходить на старому місці у Соймах, де раніше жили вже з покійною сестрою Оленою.



2016-03-22
переглядів: 963
джерело: Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(2):

2018-01-24 суслік
но там типир заєбись мош із тьолочками вийти

2016-03-22 Правда
Кідь там никого ниє то відправити туди Бурдиху і Марковича най на преміях там жиют і нихто їх не бде критиковати

свіжі новини:
(кужбеї)

свіжі коментарі:
(кужбеї)

всі коментарі

найбільше читають:
(кужбеї)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.