«єдине, що потрібно для тріумфу зла, це щоби хороші люди нічого не робили» (Едмунд Бьорк 1729-1797)

МАЛА ПРОЗА АНДРІЯ ДУРУНДИ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село рекіти


МАЛА ПРОЗА АНДРІЯ ДУРУНДИ

ОБРАЗКИ НОВЕЛІСТИЧНОГО ЖАНРУ

Сучасна література постає своєрідним віддзеркаленням глобалізованого інформаційного світу. Її кращі новинки сповнені справжніх інтелектуальних головоломок. Тому пошук ключів-розгадок до творів, приміром, Юрія Андруховича, Анатолія Дністрового, Мирослава Дочинця – вагома спонука для зацікавленого реципієнта пізнавати ігрові моделі стосовно художнього простору постмодернізму.

Звісно, зацікавлення у читачів викликають і тексти, автори яких віддають перевагу традиційній розповіді. З-поміж багатьох його носіїв слід виокремити ім’я знаного майстра слова з міста над Ужем Андрія Дурунди. Його літературний дебют припав на 1988 рік, коли світ побачила збірка малої прози з промовистою назвою «Не карай самотністю». Відтоді автор випробував своє перо у різних жанрах. Доробок лауреата міжнародної літературної премії ім. Б.Леп­кого та Закарпатської обласної літературної премії ім. Ф.Потушняка охоплює повість «Невидимі пута» (1993), «Сльозинка на зеленім листку» (1994), «Вікторія регія» (2011), романи «Сльози святої Марії» (1999), «Дерево на вітрах» (2005, 2011), нариси «Замах на Паганіні» (2002), художньо-документальні опо­віді під узагальненим заголовком «Роде наш красний». Тут важливий акцент на деталі, коли образна структура творів задається авторськими жанровими визначеннями на кшталт «повість у новелах», «дорожні нотатки», «художньо-документальний роман», «документальна повість-монолог». Таке жанрове маркування подає читачеві сигнал стосовно очікуваного сприйняття змісту й форми тексту, активізуючи його асоціативну пам’ять.

Наприкінці 2013 року Андрій Дурунда запропонував на розгляд широкого читацького загалу збірку новел та оповідань «Сім янголів затрубили…» (Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2013, 252 с.). Важлива деталь: книжка вийшла друком за сприяння управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Закарпатської обласної державної адміністрації у рамках програми, що передбачає підтримку видання творів закарпатських авторів.

Малі епічні форми художньої літератури нерідко виказують логіку творчого поступу того чи іншого письменника. Адже у короткій прозі чітко проступає вміння автора переказати найбільш посутнє, не вдаючись до панорамних тлумачень і побічних сюжетних відгалужень. У цьому плані провісними стали слова літературознавця, критика, педагога і громадсько-культурного діяча Василя Попа (1933 – 2008), який у передмові до дебютної книжки «Не карай самотністю» А.Дурунди підкреслив: «Пошуки прозаїка багатообіцяючі. Його художні оповідання позначені живими рисами реальної дійсності. Націленість автора на зображення народного побуту, морально-етичних сфер, безпосередність оповіді не залишають нас байдужими». На це твердження можна опиратись і через чверть століття, аналізуючи збірку новел та оповідань «Сім янголів затрубили…».

Оповіді А.Дурунди приваблюють своєю приземленістю, близькістю до реалій. При цьому вони відтінюють особливе сприйняття дійсності й оригінальне світобачення митця. Йдеться не про вигадані епізоди, а бувальщини про складні життєві перипетії, про потужність сили кохання і ненависть, підлість і зраду, продажність і безкультур’я. У цьому зв’язку заслуговує на увагу, у першу чергу, титульна новела «Сім янголів затрубили…». Як зізнається А.Дурунда, описану ним моторошну історію він почув ще два десятиліття тому на Рахівщині, де закарпатські гуцули завше охоче зверталися до різних форм ворожбитства. Ось – короткий перебіг сюжету. Після одруження молодята пізнали невблаганну трагедію – смерть первістка. Така ж доля спіткала і наступних шістьох синочків-ангеликів. Втручання фатуму у долю персонажів втрачає свою невідворотність, коли після нестерпних мук за вчинені земні гріхи померла сусідка – літня одинока жінка. Саме після її кончини і передсмертної сповіді у згорьованої матері «в пору листопадову справді народилася… дочка. Хоч хворобливою росла, але, Богу дякувати, росла, тішачи до краю змучені душі батька-матері».

Виклад художнього матеріалу засвідчує, що у малій епічній формі А.Дурунда почувається органічно й комфортно. Стислість і лаконічність жанру новели та оповідання дала можливість творцеві оприявнити стрижневі особливості авторського стилю: щільність спостережень, метафоричність, проникливість. Ось, приміром, кілька ілюстративних рядків: «Та й хто в цьому раціонально-божевільному світі на чужий біль одізватися здатний?.. Люди – покам’яніли, подубіли» («Тупик», с.40); «А у вікна пругкими крилами била радісна весна – великий спільний дарунок-празник усім живущим у цих горах, снігами забитих і Богом забутих…» («Весни журливий усміх…», с.66).

Збірка малої прози «Сім янголів затрубили…» увібрала 62 новели та оповідання, які досі не публікувалися в окремих виданнях. Найбільший за обсягом твір має 11 сторінок, найменший – одну сторінку.

Впадає в око певна неоднорідність текстів, коли вести мову про довершеність художніх ходів, підступів до будови сюжетних ліній. Це пояснюється тим, що на осуд читача винесені твори, які автор писав упродовж останніх двадцяти літ. До речі, Андрій Дурунда прагне відкритого діалогу з читачем. Відтак під усіма текстами зазначена дата їхньої появи на папері – від 1995 до 2013 років.

В розмові зі мною А.Дурунда акцентував свою авторську позицію. Її сутність проступає у необхідності пізнати добрі й лихі аспекти життя для того, щоб стати справжнім письменником.«Я щасливий хоча б тому, – зізнається він, – що мені не треба видумовувати сюжети. Бо реальність довкіл така прецікава, така багатогамна і різноманітна, що тільки бери, як золоте зерно, людські долі, стосунки, біди, пропускай через свою небайдужу й болючу душу, мов крізь горнило – і сій на біле паперове поле, себто пиши, пиши. Бо хіба щось може бути краще для творчої особи, аніж людина?»

У рецензованій книжці А.Дурунди героями є персонажі з сьогодення – складного, розбурханого, суєтного. Ілюстрацією може послужити оповідання «Любов і хрест Микули». Його лейтмотивом є кохання, яке автор змальовує як найвеличніше диво і найбільшу таїну людської душі. Старий одинокий Микула володіє рідкісним даром розганяти грозові хмари. На схилі віку він залишився самотнім. Йому не судилося поєднати свою долю з першим коханням, і цей незагоєний біль підточував Микулу впродовж усього життя. Проте він не забув перше кохання, носив у своєму серці, власне, як животворний вогонь, що став для нього найціннішим скарбом. Перед смертю Микула задумав покласти хрест на тому косогорі, де вперше поцілував свою першу любов, відчув ні з чим незрівнянний аромат кучерявого волосся коханої. І, звісно, освятити, як годиться, хрест, аби все було по-божому. Бо ж любов – це дарунок Всевишнього… В аналізованій оповідці тісно переплетені мотиви любові та смерті. Тож Микула і дерево підшукав, і ту святу місцину віднайшов, де його кохану вбила блискавка… Однак він не встигає здійснити свою мрію: встановити хрест. Звідси – акцент на моральній настанові: слід поспішати творити добро, не відкладати на потім богоугодні вчинки… Така ідея є наскрізною для збірки «Сім янголів затрубили…» загалом. До того ж мотив кохання домінує у таких її зразках, як «І лице у пісні біле…», «Гріх з кохання насміхатися», «Люба-згуба, ясне сонечко», «Смерть на порозі раю», «Історія-придибенція».

На життєвому шляху А.Дурунді довелося працювати державним службовцем на різних посадах. Тому природно, що в його малій прозі чимало характерних персонажів-чиновників, як-от у творах «Нача-альник», «Артист», «Згоріла хата», «Чиста робота», «Пан з Івана», «Куди докотимося?». Як не згадати тут і його резонансний роман «Сльози святої Марії», в якому письменник правдиво змалював діяльність чиновництва радянської доби!

Ще одна окраса книжки – її високопрофесійне художнє оформлення, яке належить відомому на Закарпатті художнику-графіку Миколі Дем’яну. До речі, він оформлював уже кілька видань А.Дурунди. Тож має місце факт плідної творчої співпраці.

Своїми найкращими новелами та оповіданнями А.Дурунда разом зі своїми побратимами по перу Дмит­ром Кешелею, Мирославом Дочинцем, Петром Ходаничем, Михайлом Рошком продовжує високі традиції новелістики Срібної Землі, позначені іменами Івана Чендея, Федора Потушняка, Юрія Мейгеша, Юрія Керекеша. Тому варто привітати Андрія Дурунду з творчим успіхом і побажати нових звершень на літературній ниві.



2014-02-02
переглядів: 2145
джерело: Іван ЗИМОМРЯ, доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України. м.Ужгород.

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(2):

2017-10-11 Марічка
ДурунДА написав гарні прози про життя))

2014-06-17 марі
Дурунду не можна порівняти з його побратимами.В їх творах опис життя з уст народу,це-їх коник, у Дурунди навпаки-це краплинки крові його важкого життя та наймитування у рідній Затіни.Справжньому критику-читачу це відчутно...

свіжі новини:
(рекіти)

свіжі коментарі:
(рекіти)

всі коментарі

найбільше читають:
(рекіти)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.