«Я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Я шкодую, що породив завищені очікування». Астанавітєсь вже))))

ЗЕМЛЕВПОРЯДНА СЛУЖБА МІЖГІРЩИНИ СКЛАДАЛАСЯ… З ОДНОЇ ЛЮДИНИ.


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

селище міжгір'я


ЗЕМЛЕВПОРЯДНА СЛУЖБА МІЖГІРЩИНИ СКЛАДАЛАСЯ… З ОДНОЇ ЛЮДИНИ.

СПОГАДАМИ ПРО РОБОТУ ДІЛИТЬСЯ ВЕТЕРАН ПРАЦІ ЛЕОНІД БРАЧУН

Він із числа тих, хто звик трудитися сумлінно, перебуваючи на відповідальних службових постах. Інтелігентний, високоосвічений і відвертий, Леонід Брачун здобув неабиякий авторитет серед колег, друзів, знайомих, – словом, усіх, хто його знає не лише на Міжгірщині. Цього понеділка моєму співрозмовнику «стукнуло» нівроку 80. Попри солідні літа, він бадьорий духом – і не скажеш, що досяг такого солідного віку. Тож бесідуємо про його трудове життя – кипуче, насичене різними турботами.

Леоніде Івановичу, хоч маєте довготривалу верховинську прописку, а родом звідки?

– Народився в Новгород-Волинську Житомирської області, там здобув середню освіту, вчився і працював у ремісничому училищі механізації сільського господарства. Затим – строкова служба в армії. Доля мене закинула в Мукачево – в мотострілецькій дивізії був командиром відділення топографічного взводу у званні сержанта. Після демобілізації повернувся додому, закінчив із відзнакою технікум землевпорядкування. І оскільки місто над Латорицею дуже мені сподобалося, сам попросився на Закарпаття. Хотів повернутися в Мукачево, але направили в обласну архітектуру, звідти – в Хуст, де три з половиною роки трудився інженером-геодезистом. Намір знову підкуватися в науці підкріпив у Львівському сільськогосподарському інституті (землевпорядний факультет), який закінчив у 1976-му. Начальник райсільгоспуправління Йосип Менджул запросив мене на посаду головного інженера-землевпорядника в Міжгір’я.

Нелегкою виявилася робота?

– Землевпорядна служба складалася з… одної людини. Міжгірщина знаходиться в гірській місцевості з різким перепадом висот, тобто в так званій зоні ризикованого землеробства, – пісні землі, заморозки навесні й рано восени, зливи, загроза ерозії ґрунтів… Усі 11 колгоспів району головним чином займалися тваринництвом, здаючи м’ясо-молочну продукцію. З 26 тис. га сільгоспугідь тільки 5 тис. га використовувалися під сінокоси та пасовища, та й ті бідні, виснажені. Держава на початку 1970-х виділяла значні кошти на освоєння нових земель, культуртехнічні роботи. При райсільгосптехніці, а потім і створеній райсільгоспхімії, були спеціальні мехзагони для розкорчування землі від чагарників, покращення пасовищ і сінокосів шляхом внесення міндобрив із вертольотів. Вибором площ для цього займалася комісія з компетентних представників райуправління сільського господарства, підрядників, а також проектного інституту «Укрземлепроект», який виготовляв документацію. Я особисто відповідав за крутизну схилів.

Розкорчовка, приміром, допускалася на укосі не більше 16 градусів – задля техніки безпеки й запобігання ерозії ґрунтів. Не дай Бог, щоб стався нещасний випадок, – усе скрупульозно виконувалося. За десятиліття ми перевели в орні землі понад тисячу гектарів, розчистили й підживили всі сінокоси та пасовища в колгоспах у Синевирі, Колочаві та Річці, провели осушення заболочених площ на 150 га. Звісно, результати з’явилися. Хоч і нелегким був труд колгоспників, але від нас закуповували картоплю військові частини з Мукачева, Берегова та інші. Продавали і тваринницьку продукцію – молоко, м’ясо, сир, вовну. Люди мали роботу. Майже жоден клаптик землі не пустував. Прикро зараз, що годівниця суцільно заростає бур’яном, і навіть в індивідуальних господарствах явно поменшало худоби.

Покращення давалися нелегко на вашій посаді?

– Заважав і розгляд заяв та скарг населення щодо земельних питань. На одну людину це було колосальне навантаження, доводилося витрачати половину робочого часу. Щоправда, аналізувалося все це тоді серйозно. Полегшало лише на початку 1990-х, коли утворили відповідний відділ при райвиконкомі зі штатом троє чоловік.

А як склалося трудове життя під пенсійний вік?

– У середині жовтня 1994 року мене затвердили заступником голови Міжгірської селищної ради. На цій посаді почувався наче на курорті. Річ у тім, що я відповідав за квартирний облік, а житла вже ніхто не будував. Тоді прийняли закон про місцеве самоврядування, який не приніс позитивного результату. На дріб’язкові завдання, скажімо, благоустрій, не вистачало фінансування. Наприкінці минулого століття звільнився з роботи у зв’язку з досягненням граничного віку проходження держслужби. Мені пропонували співпрацювати ще два роки, але я категорично відмовився.

Леоніде Івановичу, хотілося би дізнатися: що цінуєте в інших і чого бажаєте співвітчизникам?

– Ціную порядність і професіоналізм. Бажаю ж усім миру і достатку. Щоб Україна була заможною державою у світовій спільноті.

– І Вам того ж. Щоб здоров’я не зраджувало цілий вік!



На фото: Леонід Брачун (стоїть крайній справа) з колегами з райуправління сільського господарства. 1984 рік



2018-11-07
переглядів: 138
джерело: Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(0):

свіжі новини:
(міжгір\'я)

свіжі коментарі:
(міжгір\'я)

всі коментарі

найбільше читають:
(міжгір\'я)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.