Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.
село колочава
У новій серії тернопільського видавництва “Богдан”, присвяченій письменникам і їхнім персонажам, “Ім’я на обкладинці” побачила світ чергова книжка Олександра Гавроша “Останній опришок Микола Шугай”.
Дев’ять розділів книжки містять як раніше публіковані газетні матеріали, так і написане спеціально для цього видання. У розділі “Найлітературніше село Закарпаття” охарактеризовано Колочаву, де колись див чеський класик Іван Ольбрахт, що написав про село аж тори книжки - “Микола Шугай, розбійник”, “Голет у долині” та “Гори і століття”, їх перекладено на багато мов, дві перші ще й екранізовано. 1934 р. І.Ольбрахт і В.Ванчура зняли у Колочаві художній фільм “Марійка-невірниця”. У 1980-х І.Долгош написав роман “Колочава” – про перебування І.Ольбрахта у цьому селі. У Колочаві встановлено бюсти Т.Шевченка, І.Франка, О.Духновича, І.Ольбрахта, а 2011 р. – велику фігуру М.Шугая, яку в книжці названо першим пам’ятником літературному персонажеві на Закарпатті. Ну, можливо, не найперший, бо ще раніше у Паланку постав Ф.Корятович, який теж не тільки історична постать, а й персонаж цілого ряду творів. На Синевирі стоять фольклорні герої Синь і Вир. Але дійсно колочавський М.Шугай – один з перших. Пам’ятників на Закарпатті загалом не так вже й багато. Тільки після Шугая з’явилася в Ужгороді мініатюра вже цілком вигаданого Швейка, з’явилася і ужгородська фігурка самого Шугая. Проте й досі велика кольорова скульптура опришка роботи Петра Штаєра перед входом до Колочавського скансену помітно виділяється серед усіх подібних.
У книжці цікаво викладено біографію опришка у 26 фактах, оглянуто три фільми про нього – “Микола Шугай” (1947), “Балада для бандита” (1978), “Я піду в далекі гори...”
(1981). Спеціально перекладено (разом з Оксаною Чужою) і вперше введено до українського обігу матеріали про М.Шугая, опубліковані по-чеськи Отою Голубом, Іржі Опеликом і Франтішком Товареком.
Багато в чому автор опирається на ґрунтовне дослідження С.Аржевітіна “Колочава. Шугаї”, що є п’ятим томом із задуманого дослідником десятитомника про рідне село (поки вийшли три). Щиро дякуючи краєзнавцеві за титанічну роботу по збиранню і опублікуванню документальних матеріалів про М.Шугая, О.Гаврош все ж таки не погоджується з тенденцією до деміфологізації опришків, перетворення їх на банальних кримінальних злочинців. Далі з цього приводу триває така сама принципова дискусія з Т.Вісицькою. На думку журналіста і письменника, цих діячів слід судити не за сучасним кримінальним кодексом України, а виходячи з історичних реалій тих досить далеких і багато в чому не схожих на наше сьогодення часів. Автор не робить з опришків ангелів, але й вбачати у них виключно негатив теж не погоджується. Воно й справді – це були яскраві представники темних часів. Нині нам вже тяжко зрозуміти їх, бо наші часи гне такі темні, а ми самі не такі яскраві (харизматичні). Нижчий рівень тестостерону диктує більш вегетаріанську точку зору, ніж та, що була характерна для давнини. От і виходить парадоксальна ситуація, коли для чехів наш Шугай – культова постать (щось на кшталт Фреді Крюгера, але доморощеного), а ми самі не знаємо, що з ним робити, по якій графі провести.
У дев’ятому розділі О.Гаврош намагаєтьтся не те, що розставити точки над і, але показати, що опришки – це наша історія, оте слово, яке з пісні не викинеш, та й нема чого викидати, бо воно міцне, соковите, дійсно фольклорне. Подібних персонажів мають чи не всі європейські народи, тільки більшість зробило з того історичну атракцію (усяке дихання да славить Господа), ми же намагаємося цнотливо запхати своїх кудись під шафу. Мовляв, ми упродовж віків тільки страждали і ридали. Та ні, і огризалися теж, тому і вижили.
Книжка містить важливі ілюстративні матеріали, зокрема фото убитих М.Шугая і його брата Юрка (його чехи навіть планували тиражувати як листівку, але до цього не дійшло), знімки І.Ольбрахта у Колочаві, ілюстрації до книжок про Шугая. Окрім історії М.Шугая, тут викладено на документальній основі й історію ще пізнішого І.Липея.
Книжка, що розійдеться цілою Україною, творить нестандартний образ Закарпаття. Це, звичайно тільки штришок, але він вдало відтіняє оту ідилію, яку навіюють туристичні путівники.
У новій серії тернопільського видавництва “Богдан”, присвяченій письменникам і їхнім персонажам, “Ім’я на обкладинці” побачила світ чергова книжка Олександра Гавроша “Останній опришок Микола Шугай”. Де село, де рідний край… Дев’ять розділів книжки містять як раніше публіковані газетні матеріали, так і написане спеціально для цього видання. У розділі “Найлітературніше село Закарпаття” охарактеризовано Колочаву, де колись див чеський класик Іван Ольбрахт, що написав про село аж тори книжки - “Микола Шугай, розбійник”, “Голет у долині” та “Гори і століття”, їх перекладено на багато мов, дві перші ще й екранізовано. 1934 р. І.Ольбрахт і В.Ванчура зняли у Колочаві художній фільм “Марійка-невірниця”. У 1980-х І.Долгош написав роман “Колочава” – про перебування І.Ольбрахта у цьому селі. У Колочаві встановлено бюсти Т.Шевченка, І.Франка, О.Духновича, І.Ольбрахта, а 2011 р. – велику фігуру М.Шугая, яку в книжці названо першим пам’ятником літературному персонажеві на Закарпатті. Ну, можливо, не найперший, бо ще раніше у Паланку постав Ф.Корятович, який теж не тільки історична постать, а й персонаж цілого ряду творів. На Синевирі стоять фольклорні герої Синь і Вир. Але дійсно колочавський М.Шугай – один з перших. Пам’ятників на Закарпатті загалом не так вже й багато. Тільки після Шугая з’явилася в Ужгороді мініатюра вже цілком вигаданого Швейка, з’явилася і ужгородська фігурка самого Шугая. Проте й досі велика кольорова скульптура опришка роботи Петра Штаєра перед входом до Колочавського скансену помітно виділяється серед усіх подібних.
У книжці цікаво викладено біографію опришка у 26 фактах, оглянуто три фільми про нього – “Микола Шугай” (1947), “Балада для бандита” (1978), “Я піду в далекі гори...”
(1981). Спеціально перекладено (разом з Оксаною Чужою) і вперше введено до українського обігу матеріали про М.Шугая, опубліковані по-чеськи Отою Голубом, Іржі Опеликом і Франтішком Товареком.
Багато в чому автор опирається на ґрунтовне дослідження С.Аржевітіна “Колочава. Шугаї”, що є п’ятим томом із задуманого дослідником десятитомника про рідне село (поки вийшли три). Щиро дякуючи краєзнавцеві за титанічну роботу по збиранню і опублікуванню документальних матеріалів про М.Шугая, О.Гаврош все ж таки не погоджується з тенденцією до деміфологізації опришків, перетворення їх на банальних кримінальних злочинців. Далі з цього приводу триває така сама принципова дискусія з Т.Вісицькою. На думку журналіста і письменника, цих діячів слід судити не за сучасним кримінальним кодексом України, а виходячи з історичних реалій тих досить далеких і багато в чому не схожих на наше сьогодення часів. Автор не робить з опришків ангелів, але й вбачати у них виключно негатив теж не погоджується. Воно й справді – це були яскраві представники темних часів. Нині нам вже тяжко зрозуміти їх, бо наші часи гне такі темні, а ми самі не такі яскраві (харизматичні). Нижчий рівень тестостерону диктує більш вегетаріанську точку зору, ніж та, що була характерна для давнини. От і виходить парадоксальна ситуація, коли для чехів наш Шугай – культова постать (щось на кшталт Фреді Крюгера, але доморощеного), а ми самі не знаємо, що з ним робити, по якій графі провести.
У дев’ятому розділі О.Гаврош намагаєтьтся не те, що розставити точки над і, але показати, що опришки – це наша історія, оте слово, яке з пісні не викинеш, та й нема чого викидати, бо воно міцне, соковите, дійсно фольклорне. Подібних персонажів мають чи не всі європейські народи, тільки більшість зробило з того історичну атракцію (усяке дихання да славить Господа), ми же намагаємося цнотливо запхати своїх кудись під шафу. Мовляв, ми упродовж віків тільки страждали і ридали. Та ні, і огризалися теж, тому і вижили.
Книжка містить важливі ілюстративні матеріали, зокрема фото убитих М.Шугая і його брата Юрка (його чехи навіть планували тиражувати як листівку, але до цього не дійшло), знімки І.Ольбрахта у Колочаві, ілюстрації до книжок про Шугая. Окрім історії М.Шугая, тут викладено на документальній основі й історію ще пізнішого І.Липея.
Книжка, що розійдеться цілою Україною, творить нестандартний образ Закарпаття. Це, звичайно тільки штришок, але він вдало відтіняє оту ідилію, яку навіюють туристичні путівники.
2018-03-26 переглядів: 1563 джерело: Сергій Федака
додати коментар (тільки українською мовою.):
коментарі(20):
2018-04-02Операція И провал ,типир буде операція Б додаток відіо.
2018-04-02Псевдобогомолець Відвідавши міжгірський портал про колочаву ,звертаюся до авторів ,які дають оцінку родині Марковичів-гешефтарів. Знвєте то такі талановиті люди які готові заради грошей рудну матір продати .І не лиш у говіня гусляти та співати. І таких у селі много лжевіруючих Они можут гусляти і співати не лиш у коршмах за гроші а й у цекві. До таких люди мош віднести і радівілоа юру што дякує у Брадульськуй церуїкви а в жидуськуй коршмі у говіня так співат та бубнує за гроші што світ ся заламує. Хочеся увіровати што такі люди потребуют психіатрічної помочи...
2018-04-01до Я я украду тебя и уедем далеко-далеко навсегда
2018-04-01до інтересно накажи меня кнутом
2018-04-01до Дяка так так тко копле яму другому той сам у ню впаде
2018-04-01інтересно Хто то роботи немає та за порядну дівочку дурниці пише?!!!
2018-04-01Дяк за добро добром,а за плохіє діянія будет страданіє
2018-04-01Я Давай
2018-04-01до Я Первый апрель шутки ;) Попрошу руку и сердце...;)) Я Твой наркоман и Ты моя доза ;)))
2018-04-01до Я Я ТЕБЕ УКРАДУ І БУДЕ ЧИСТА МОЯ СОВІСТЬ
2018-04-01Я Як добре мож украсти а монахи гріхи відпустять і далі кради із чистою совістю
2018-04-01Вася Только я сповідаюсь у монахів,боюсь розвідки Кгб,я осторожний у своїх діях,не переживайте)))
2018-04-01Кгб Не воруй у сповідь ідеш вася
2018-03-31Лес мой только мой больше не буду воровать у себя и даю кому хочу .Я услышал.
2018-03-30Кгб Вася не кради хащу із істакади ГРІХ
2018-03-29Сан У майдані коло ріки атаманюкови строят домик такой хащу бере із стакади
2018-03-27Життя це книга
2018-03-26вася капелан то Марковичів благословив Федя гуляти в піст він іде до розкольника філарета
2018-03-26депутат Маркович подарить книгу прийдить на вечорници вин перехристився на свидка егови и мае право Бубнувати в бубен аш викна вилитають в великий пист
