Анатолій Матіос : "Час зараз дуже динамічний. Я сповідую принцип, що кожен українець повинен мати зброю і мати можливість в разі поганих часів зберегти або захистити своє життя"

ЖИТТЯ ПРИСВЯТИВ МУЗИЦІ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село міжгірщина


ЖИТТЯ ПРИСВЯТИВ МУЗИЦІ

ЧОЛОВІК, КОТРИЙ ПІВСТОЛІТТЯ ТОМУ ПРИЇХАВ ПОГОСТЮВАТИ НА МІЖГІРЩИНУ Й ЗАЛИШИВСЯ ТУТ НАЗАВЖДИ

76-річний Віталій Назаренко, який родом із Житомирщини, визнає себе корінним міжгірцем і готується наступного року справити 50-ліття прописки у верховинському краї. Протягом півстоліття здобув неабиякий авторитет серед, як вважає, вже своїх людей. Знаним став передусім як талановитий музикант, усе своє трудове життя присвятив цьому вічному мистецтву.

Віталію Борисовичу, а що вас поманило на Міжгірщину?

– Полонила краса синьогір’я. Навесні 1968-го, коли мали з дружиною відпустки, її колишня однокурсниця запросила нас із житомирського Олевська до себе в Міжгір’я, де працювала. Ми до безтями насолоджувалися верховинським раєм. Одразу вирішили поміняти місце проживання. Зайшов у місцеву дитячу музшколу, що була філіалом Хустської, і питаю, чи потрібен їм викладач по класу «баян». Ті тільки зраділи. Відтак завітав у відділ культури, де мені пообіцяли квартиру й згодом дотримали слова. Закарбувалося на все життя, як моя Ольга поїхала на рідну Луганщину народжувати первістка, а я тим часом закупив меблі для кімнатки з кухнею. Сім’ю сусідів попрохав розставити все, а сам на крилах помчав за дружиною. Як приїхали, вона від обнови радісно ахнула, а я кажу: «це сюрприз-подарунок за сина Ігорчика». Тоді було великим щастям прикрасити житло меблевим гарнітуром, та ще молодожонам.

Як сприйняли новачка в колективі?

– З великою душевною теплотою. Три колеги Василі, а це Бойчук, Жеребак і Шпонтак, одразу стали моїми друзями, шкода, що їх уже немає в живих. Викладачів було всього шість, усі, між іншим, приїжджі, вчили дітей горян грі на фортепіано, скрипці, баяні та читали теоретичні дисципліни. Матеріальна база була слабенькою, скажімо, один баян – для двох викладачів. Тепер дитяча музична школа забезпечена всіма музінструментами. Та й кадри нівроку – майже три десятки педагогів, причому практично всі місцеві. Радий, що чимало моїх вихованців знайшли свою музичну стезю.

Напевне, ви не могли не звернути увагу на музичні таланти Верховини…

– Я був у захопленні від пісенного народу цього краю. З першого разу до серця прийшлися коломийки. Зачарували й віртуозні троїсті музики. Що не село чи присілок, то мали талановитих народних скрипалів. Досі в пам’яті ансамбль дримбарів із Річки – це була неперевершена екзотика. Тоді на Верховині музичне мистецтво було дійсно в розквіті. Хори мали завод «Селена», ПТУ, райспоживспілка, лісокомбінат, райлікарня, санаторій «Верховина», села Ізки, Пилипець, Синевир. Плюс районний хор учителів. А ще – чотири духові оркестри на Міжгірщині, а нині, як не парадоксально, жодного.

Ви не лише акомпанували, а й були керівником хору санаторію в Соймах.

– Рівно чверть віку. З кожним роком він гучніше заявляв про себе на сценах. Наші виступи транслювали по радіо й телебаченню, в тому числі республіканському. З концертами кілька разів їздили в Чехословаччину, Угорщину, Росію. У таких випадках партфункціонери особливо прискіпливо переглядали наш репертуар – не дай Боже, аби не звучав ленінський пафос. Уже були підготовлені документи про присвоєння хору звання народного, та ба, категорично заперечив головлікар санаторію, мовляв, працівники колективу гастролюватимуть, а хто працюватиме в санаторію?

На зорі здобуття омріяної самостійності України колектив дитячої музшколи спіткали скрутні часи…

– Що так, то так. Нас чекала майже така доля, як деякі дитсадки, які закрили, не кажучи про розруху заводів, організацій. Нам тривалий час не виплачували зарплату. «Гусляйте, якщо вам любиться, а фінансів катма», – казали чиновники. Ми розізлилися не на жарт. Пішли юрбою до районного керівництва й пригрозили: «Гроші на бочку, або будемо безперервно грати під «білим домом» траурний марш». І що ви думаєте – вплинуло…

А як стали музикантом?

– Мій хресний батько гарно грав на гармошці, а маму, як і тіток, повсякчас запрошували заспівати на сільських весіллях. Після десятирічки вирішив вступити в Чугуївське вище авіаційне училище, але не пройшов комісію за станом здоров’я. Пішов прокладати залізничні колії. Якось сусідку Марійку – студентку Бердичівського музичного педагогічного училища – попрохав навчити грати на баяні популярну мелодію «Одинокая гармонь», а та одразу порекомендувала вступати в їхній навчальний заклад. Це було передостаннього дня здачі документів. Екзамени склав на відмінно. На одному з іспитів мав заспівати куплет із будь-якої пісні. Вирішив затягнути фрагмент із «Там, де Ятрань круто в’ється». Як виконав завдання, то голова приймальної комісії попросив проспівати ще інші три, а відтак сказав: «З тебе буде музикант». Мій викладач Микола Орчинський, якого згодом перевели у Львівську консерваторію, рекомендував вчитися у місті Лева, вже їздив до нього на консультацію, але на заваді став нещасний випадок зі мною.

Якщо не секрет, як познайомилися з дружиною?

– Як багато-багато молодих людей – на танцях під час вечора відпочинку. Вона молодша за мене на 5 років, працювала в Олевську лаборантом на маслозаводі. Через рік одружилися. Наступного року запрошуємо на золоте весілля.

Щиро дякую. А чому сини не пішли по стопах батька?

– Старший Ігор, якому вже 48 років, закінчив Міжгірську ДМШ, Ужгородське музучилище, Рівненський інститут культури, був викладачем духових інструментів, але у кризові часи поїхав у Італію на заробітки. Як онучка Лариса закінчить там художнє училище, обіцяє повернутися в Міжгір’я. А на 6 років молодший син Олександр закінчив аграрний університет у Дублянах і нині трудиться у приватній фірмі. Дітям вирішувати – чим і де займатися, слава Богу, ми з дружиною ними пишаємося.

Запримітив багато нагород за працю…

– Найдорожча мені – від Георгія Майбороди, славетного українського композитора. На обласному огляді колективів художньої самодіяльності він мені вручив диплом за кращий музичний супровід.

Як ви вважаєте, музикантом треба народитися?

– І мати талант від Всевишнього.

Щасливого вам музичного довголіття, Віталію Борисовичу.



2017-10-05
переглядів: 181
джерело: Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(2):

2017-10-05 крильце
голубоньки

2017-10-05 Пилипчинець В.В.
Кохана та Коханий...Лебідка та Лебідь...Які гарні...

свіжі новини:
(міжгірщина)

свіжі коментарі:
(міжгірщина)

всі коментарі

найбільше читають:
(міжгірщина)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.