Крик душі… Моя думка на сьогоднішній день! Я, Явдик Володимир Іванович власник автомобіля alfa romeo 156 заявляю,що на сьогоднішній день я своє авто розмитнювати не буду,тому що ціна розмитнення становить 2500-3000€,а таких коштів в мене немає. Я вважаю, що я живу в Україні де середня зарплата становить 5000грн.,а розмитнити моє авто буде становити до 80 тис.грн.це абсурд і здирництво.

Подружжя Литваків вже майже платина парочка


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село голятин


Подружжя Литваків вже майже платина парочка

Такого довголітнього подружжя годі підшукати у зеленоокій Міжгірщині, як Литваки з Голятина.

28 липня Іллі Васильовичу виповнилося 95 років, а на старті наступного місяця – 2 серпня його дружина Марія Іванівна теж справила нівроку красний ювілей -- 90 років. Пара старожилів готується до відзначення вже іншої круглої дати, бо до рекордного періоду спільного сімейного життя чоловіка з жінкою, який за народним звичаєм мудро йменують платиним, рукою подати. Навесні прийдешнього року вже буде 70 років, як доля дарувала довготривало крокувати пліч-о-пліч родинною стезею…



А союз закоханих сердець земляків, за їхніми скупими спогадами, скріпився за таких обставин. Хоч жили одне від одного неподалік, а ближче зазнайомилися лиш на фашанках — це таку чудну назву мали сільські сходи на танці, що за минувшини проводилися у вихідні чи святкові дні під час м’ясниць безпосередньо на подвір’ї чиєїсь хати у теплу пору або за холодного сезону в приміщенні, яке служило за читальню. В іскрометних коломийках і взаємно вподобливо приглянулися парубок з дівчиною. Свальбу, яка відбулася напередодні Святої неділі, а саме у четвер 20 травня 1947 року, тоді справляли не так гучно, як тепер. Напрочуд теплої і сонячної погоди після вінчання у церкві молодожони у домотканому святковому одязі сіли за столи, накриті перед оселею батьків нареченого, яка знаходилася у сусідстві з Божим храмом. Гостей з числа рідні та близьких було багато, а страв скромно — булі, голубці, квасоля… З оковитого питва й поготів обмаль: на всі столи, завсідники яких раз за разом мінялися, бо за один захід не вміщалися, ставилися по три літрові пляшки миндри. Сивуху наливали до крапельки порівну два старости. Хоч мало було алкоголю та наїдків, але всі весело гуляли, хмільно танцювали перед троїстими музиками ледь не до упаду. Складка, як нинішні модні дарування молодим, тоді ще не запровадилася у Голятині.

Згодом у пари появилося троє діточок — два сини та дочка, щоправда, Анна померла у кілька місяців після народження. Житло-гніздо Литваки звили собі, як закупили у стрия стару хатину. Своїми силами “ліпили” родинний дім — столярні вироби виготовив сам газда Ілько, котрий добре знався у цьому ділі.

У кожного з них своя доля дитинства. Марія Жентичка (дівоче прізвище) виявилася найстаршою і єдиною дочкою серед 5 дітей у сім’ї батьків. Натомість Ілько Литвак — наймолодшим з 4 дітей. Всього рік мав, коли помер батько. Обидві родини жили сутужно.

Іллі Васильовичу суджено було брати участь у Другій світовій війні у складі угорської армії. В одному з боїв його важко поранило у коліно, що далося боляче знати на все життя. Більше тижня добирався з Будапешта у свій край. А трудовий “фронт” пройшов за будівельних справ. Зводив всілякі об’єкти у різних куточках України. Та найбільше столярував на дому. Майстрував як двері, вікна, так і ліжка, полиці, мурував печі, навіть кошики з лози плів… А столярувати було нелегко. І не лише тому, що під руками не ставало механічних приладів і доводилося все робити вручну. Клопоту завдавали нові радянські податкові агенти, які “душили” ремісників-кустарів астрономічними розмірами державного збору. Одного разу такий вліпили штраф, що ледве виплутався з кабали. Як лиш міг, маскувався і ховався від нишпорок-здирників, щоб прогодувати сім’ю…

Марія Іванівна 26 літ працювала у шляховій організації. Облаштовувала дороги, споруджувала мости як на Міжгірщині, так і на Тячівщині, Хустщині. Неодноразово доводилося жінці ночувати на чужих селах, залишаючи дітей на плечах чоловіка. Робота теж була ручна, здебільшого з лопатою та мотикою гребла кювети. Та особливо мозолястим виявився труд, коли дробила каміння з місцевого кар’єра на так звані гонти. Не раз і не двічі розбиті камінці калічили руки, ноги, а то й очі.

Вік живи – вік… кури

Старість, як не кажи, не дуже радість. Під час відвідин стареньких ті переважно бідкалися. Зрозуміло, на здоров’я, яке підводить на схилі літ. Болячок — букет. Дідусь жалівся, що сліпне і глухне, а бабуся у свою чергу на прикутість до ліжка із-за артеріального тиску та інших хвороб. Ілля Васильович так і каже про підточене самопочуття: “Не робити, не сидіти”. Водночас Марія Іванівна підтакує: “На ліках жиємо”. Хижчина справді їм нині, як за лікарню. Син Василь, який добросовісно офіцером пропрацював у райвідділі міліції і нині на пенсії, з Пилипця, де тепер мешкає, доставить необхідні ліки, а Михайло — у минулому електрик автопідприємства — з дружиною Магдалиною, живучи стріха в стріху, милосердні опікуни. Колись старшина дітей бавила, а тепер вони їх дбайливо доглядають. Не приховують судьби-рокіровки співрозмовники, майже в один голос сповіщаючи, що тепер вони на голові невістки та синів. Марії Іванівні надто жаль упався, що вже не може сходити до церкви. Зате Ілля Васильович до цього часу дружить з люлькою, ще кілька літ тому з нею не розлучався навіть за їзди на велосипеді. Бувало, повідомляє, що й три пачки цигарок за день викурював. Вперше зафайчив на війні. Там і випадково знайшов люльку, яку підремонтував і не уявляє без неї себе. З його способу буття парадоксально виходить, що тютюн — це еліксир життя, а не шкода здоров’ю. А ще діда Ілька знають не лише у рідному селі, але й навколишніх осідках, як чародія. Коли в когось біда, то приходять, аби гасив вогонь. Це такий знахарський спосіб, коли можна відігнати лихо.

Глибоко віруючі Литваки. Це свідчить і хрест біля хати, який встановлений на каменю-валуні з сивої давнини. До речі, Ілля Васильович колись був і старостою в церкві. Дотепер молитви до Всевишнього допомагають їм продовжувати свій вік. Дасть Бог, що стареньке подружжя відзначить платине весілля, що датується 70 роковинами життя впарі, чи то, дивись, та й зустріне і коронне (75 літ)! Многая і благая вам літ, шановані Литваки!



2016-08-11
переглядів: 1090
джерело: Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(1):

2016-08-11 піпа
бабка і дідик.ВЕСЕЛО.

свіжі новини:
(голятин)

свіжі коментарі:
(голятин)

всі коментарі

найбільше читають:
(голятин)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.