Сегодня (23 февраля 2018 года) 1419-й день войны на Донбассе. Великая Отечественная война длилась 1418 дней....

ЖИВ-БУВ СОБІ КАЗКАР КОЗАК У ВЕРХОВИНСЬКОМУ КЕЛЕЧИНІ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село келечин


ЖИВ-БУВ СОБІ КАЗКАР КОЗАК У ВЕРХОВИНСЬКОМУ КЕЛЕЧИНІ


Лагідними, мов батьківська долоня, мелодійними, як мамина колискова пісня запам’яталися нам з дитинства чарівні слова казки: «Було це давно-предавно. Жили собі на білому світі дід та баба, а в них були три сини…». Змалку вони нас вчили доброті й справедливості, кмітливості й мудрості, мужності… В них ми знаходили друзів, захоплювалися пригодами мандрівників, розумом чесних людей. Та хіба перелічиш всі позитивні якоcті, якими насичена перлина народної творчості?!

Кожен край має свого казкаря. На зеленій Верховині таким вважається Михайло Шопляк-Козак. Уже понад три десятки років минуло, як нема в живих пана Михайла, але кожному з нас він у спадок залишив свою «Чарівну торбу». Лиш розкриєш її, як звідти висипаються цілі низинки казок, притч, легенд, переказів, пісень та прислів’їв. Не книга, а скарбниця! Літературно-художнє видання, яке чверть віку тому побачило світ завдяки науковцю-фольклористу І.Сеньку – йому належить упорядкування, передмова, примітки та словник, – нагадує добре доглянуту криничку в батьківському щедрому саду. Скільки не дотулишся до прозоро-чистого джерела – стільки щораз набереш життєвої сили. Впевнено можна твердити нині, що книга із зернами народної мудрості, записаними від міжгірця, то є дорогокоштовне видання за своїм змістом.

М.Шопляк-Козак народився у селі Келечин. До речі, щодо його незвичного прізвища. Шоп­ляк – то є справжнє прізвисько, а Козак – сільська кличка. Останнє ймення й стало найбільш поширеним. Так звали його батька, діда… Хто-хто, а старші за віком келечинці добре пам’ятають свого земляка. Перший мій зустрічний у селі мовив захоплено про земляка:

— Та як не знати цього мудреця! Ми з ним ще й як любили казкувати. Був би вільний від роботи час, так діда Михайла обступала челядь з усіх боків.

Далі співрозмовник пожалкував: «Був цей чоловік з вродженим розумом, ось якби ще мав освіту…».

Один з найстаріших на той час жителів Келечина – 82-річний І.Іванцьо, який мешкав неподалік казкаря, зміг пригадати і дитинство Шопляка-Козака. За словами Івана Івановича, виріс він у бідній сім’ї. Щоб якось прожити, з малих літ хлопчина подався в найми у чужі села до заможних людей. Коли підріс і змужнів, помандрував аж на Словаччину, де у лісах з сокирою заробляв нелегку копійчину, а інколи вертався до рідного порога з порожньою торбиною. На обій­с­ті тримав корівчину, землі у володінні майже не мав.

Школою для роботящого верховинця стало життя. Марно не пропали роки, коли наймитував у дяка в Новоселиці. Жадібно вчився грамоті у священнослужителя. Та особливо “підкувався” у науці за подорожей у Моравію та Угорщину. М.Сенько сповіщає, що келечинець міг спілкуватися аж трьома іноземними мовами, знав також єврейські пісні, освоював циганські слова. Допитливість, мандрівки, а ще чудова пам’ять формували Шопляка-Козака як людину мудру, духовно багату, цікаву. На його долі не могла не позначитися ще одна вельми добра обдарованість – вміння оповідати. Своїми жвавими розмовами він полонив як юнь, так і дорослих. “Як померла моя жона, то я днями і ночами сидів біля свого сусіда”, — зізнається І.Іванцьо.

Що почує чи побачить, то збереже в пам’яті – таку натуру мав Шопляк-Козак. Не дивно, що в записаних від нього казках фігурують різні географічні назви – від Карпат до Татр. Кожну народну оповідь він вмів на свій лад обробити, надати їй цікавішого відтінку.

Що не келечинець, то кожен визнає: казкознавець був великим фігляром. Дійсно, дотепним жартівником був на всі навколишні села. Варто кілька казок перечитати, щоб переконатися. Тільки з кимось почне бесіду, як веселун береться за своє – розсмішить найсерйознішого чи найзасмученішого.

Його односельчани охоче ділилися кумедними спогадами.

— Чому не йдеш, Михайле, до церкви? — питають сусіди.

— А я лиш з церкви, — серйозно відповідає дід-казкар і підтверджує істиною. Справа в тому, що хатина Шопляка-Козака була збудована з деревини обгорілої церкви, яку йому, убогому селянину, радо віддала громада.

Було таке чи не було, але, кажуть, одного разу до жартівника навідалися із секретної служби і почали випитувати:

— Скажи, а коли ліпше жити – тепер чи колись?

— Та точно, що давно, — без лукавства відповів келечинець.

— А чому?—довідувалися далі службисти, потираючи руки, що старий попався на гачок.

— Бо колись, хлопці, я був молодий, здоровий і дужий, любили мене дівки, а тепер і моя баба на мене не задивляється, — хитро відповів хазяїн.

Гості лиш махнули руками і пішли ні з чим.

Що не кажи, а привабливі персонажі казок келечинського мудреця. Ваблять тим, що це – доброзичливі, працьовиті люди, захисники справедливості. Не бракує їм і почуття гумору, кмітливості. Короткі, але цікаві за сюжетом твори яскраво відображають побут, звичаї народу, його волелюбне прагнення. Не хочеться виділяти якусь одну оповідку з книги, бо кожна варта того, щоб у затишку прочитати для себе і дітей. Особливо вони у ціні у дитсадках. Тут на їх основі проводять справжні фольклорні свята.

Під час зустрічей з односельчанами Шопляка-Козака вони не могли гордо нахвалитися чаклуном слова. Був, між іншим, він сільським універсалом у роботі. Вмів дерев’яну діжку змайструвати, віз, граблі злагодити, ремонтував землякам взуття. Словом, будь-яка справа у нього спорилася. Навіть брався за лікування худобини, а дехто підказує, що знався і у ворожбитстві. Непосида, веселун – та й годі!

Шкода, звичайно, що не вдалося поговорити з найріднішими казкаря – сином Василем та дочкою Калиною, які виїхали у Херсонську та Одеську області. Вони б детальніше описали життя-буття батька. І все-таки з одних тільки розповідей келечинців можна впевнено судити, що Михайло Шопляк-Козак був розумною і доброю людиною. А головне – шанованою, насамперед за те, що зумів зберегти і подарувати нам мудрість нашого народу.



2015-10-26
переглядів: 1860
джерело: Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(3):

2015-10-29 Я ЗАКОХАВСЯ !
Яка красива природа,смерек багато, і воздух чистий.....

2015-10-29 НІ-ТАК
Казочки ніколи не закінчуються....

2015-10-29 кощей
сказочці кінець. За крадений ліс сяду в КПЗець.

свіжі новини:
(келечин)

свіжі коментарі:
(келечин)

всі коментарі

найбільше читають:
(келечин)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.