„Чи був покійний моральною людиною?” – питався Остап Бендер у жалобній промові над могилою Михайла Самуелійовича Паніковського, людини без паспорта. І сам же відповідав: „Ні, покійний не був моральною людиною”

У НЕБО НА САЛАШ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село негровець


У НЕБО НА САЛАШ



У лексиконі верховинців міцно вкоренилися деякі іншомовні слова внаслідок панування в краї за минулих часів урядів різних країн. Серед чужослів і термін салаш, причому до цього часу йому нема українського синоніма. Це поняття угорського походження, в перекладі у буквальному розумінні означає нічліг або притулок. Хоча тутешні горяни його трактують по-своєму – отара…


Село Негровець хоч перейменовуй на Вівцеводське або Сироварне – жоден осідок на Міжгірщині неспроможний на цей час похвалитися такою кількістю бекаючих і мекаючих свійських тварин. Їх тут нараховується майже під дві тисячі. На випасі у гірських масивах вони розділяються аж на три отари. Вигін на пасовища стада розпочинається, як лиш потепліє – за звичаєм уже на початку травня. На перших порах вівчарі з отарами таборяться у пониззі, лаштуючи кошару з колибами – собі притулок і ватагам. А згодом, коли бук пишно розів’ється і густа зелена паша розгорнеться повсюдно, піднімаються все вище і вище. Один з гуртів у розпалі літа дислокується аж під піком гори Тяпеш, висота якого над рівнем моря сягає 1324 м. З села здається, що ця вершина зачіпає хмари, а як на ній, то наче у пташиному польоті споглядаєш на Тереблянську долину. Дивовижна панорама краси стелиться перед очима звідси лише за тихої погоди, а як раптово дадуть про себе знати небесні блискавки, крилаті вітри з штормовими дощами, то хоч утікай з природного раю, який миттєво перевтілюється в справжнісіньке пекло. За таких калейдоскопічних змін умов, що не кажи, не позаздриш чабанському труду-життю.



А Юрій Ярема звик навіть і до частих зустрічей з хижаками-вовками, але, незважаючи на різні небезпечні випробування, вже понад три десятки років міцно тримає вівчарський посох. Відважну і працелюбну натуру успадкував від батька Івана, який теж був поводирем овець і кіз у тутешніх краях. А його покійний дід Михайло хижину безперестанку міняв на колибу з 6 років аж до 84 літ! Цей факт з розряду винятків, бо у такому поважному віці доводилося намотувати чималий кілометраж по зворах і дебрях. Не кажучи вже про мозолясту працю за щоденного триразового доїння.

Головний вівчар Юрій Ярема зі своїми підопічними двома Василями — Стецем та Козарем, на кожне ранкове, полуденне та вечірнє доїння витрачає майже по дві години, бо отара налічує нівроку півтисячі з гаком поголів’я.

За викликом полониньоша (так називають розподільника черги громади за отриманням свого паю сиру, який визначається навесні під час мішаня – злиття ґаздівських тварин в єдину отару) цього разу на салаш на Тяпеш за дві години ходьби з Негрівця ватажити навідався Роман Костюк з Репинного. Зізнається, що у своєму селі проігнорував земляків-вівчарів, бо нікудишні, а тут майстри — аси свого діла. Викарабкався на шовкову полонину, як і належить, з провіантом – продовольством для приготування обідів чабанам. Просто неба вони невимовно смачні – пальці хочеться облизувати. Найперше під час споживання токану, який готується на постійно палаючій тут ватрі. В обов’язки чергового прибулого входило і чаклування над великою дерев’яною діжкою, що з прадіда зветься путиною. В ній сквашується молоко, а згодом у жентиці, ласкаючи руками білосніжний колобок, народжується сир-продукт. Сім кіз господаря видали на-гора 60 гелет, одна з яких рівнозначна двом з половиною кілограмам сиру, плюс ще півкілограма вурди. Під осінь, як правило, молоко густіше, отож, і урожай делікатесної продукції вагоміший. Романтичне ватажиння упродовж п’яти днів принесли 43-річному репинцю Роману надзвичайно велике задоволення, бо одна справа, що відрядженню в гори сприяла сонячна погода і досягся відмінний сироварний результат, а інша – вдалося і операторську професійну справу паралельно виконати: камерою зняти захоплюючий відеоролик з сюжетами пастушої ідилії на фоні казкових видноколів.

Попрощавшись з господарями полонин, на Романа вдома чекала нова робота, не менш таємнича – це кришити сир і виготовляти дивобринзу. Як не кажи, а добра штука кози і вівці мати!


♦ Є своє молоко — буде бриндзя...У НЕБО НА САЛАШ


2015-09-22
переглядів: 960
джерело: Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(0):

свіжі новини:
(негровець)

свіжі коментарі:
(негровець)

всі коментарі

найбільше читають:
(негровець)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.