Сегодня (23 февраля 2018 года) 1419-й день войны на Донбассе. Великая Отечественная война длилась 1418 дней....

Річка біліє гунями


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село річка


Річка біліє гунями

Село Річка лежить далеко від автомобільних трас. Примостилося під самим Боржавським нагір’ям, звідси є прямий вихід на полонину. Там незліченні багатства з угіддями чорниць, килими квітів, цілющих рослин. Із глибин землі в селі б’ють аж 13 джерел із «квасом» — мінеральною водою.

Але не чорницями і квасом насамперед багата Річка — людьми, які звикли самі влаштовувати життя, не покладаючись на доброго дядька. Здоровий консерватизм річан, які не поспішають відмовлятися від звичаїв і занять предків, зробили їхнє село оазою різноманітних ремесел.

87-річний Іван Больбан досі виготовляє сопілки й трембіти. Дримби — щипкові музичні інструменти — дарують людям Юрій Гельбич і Василь Гичка. Чимало селян займаються різьбленням по дереву.

Багато жінок вишивають сорочки, рушники, серветки і скатерки. Але найпоширеніше тут ручне ткацтво. Кросна стоять майже у всіх хатах. Забуті горянами в інших селах, гуні тут ніколи не переставали носити.

— У кожній другій хаті є кросна, — каже 70-річна Марія Коцур. — Секретів виготовлення нема: просто треба постригти вівці, вимити вовну і ткати. Мене навчила цього мамка. Вона ткала полотно з льону, а також покрівці, гуні з вовни. Коли йду по гриби або з коровами, то обов’язково одягаю гуню. Тепло в ній, і не промокає.

— Ми, старші люди, ходимо в гунях до церкви. У кого є кілька гунь, то беруть їх і до роботи, — додає 80-річна Гафія Крьока.

— На Різдво колядуємо в гунях, — розповідає школярка Надія Самулевич. — Їх одягають наречені перед тим, як виходять із церкви і їх обсівають пшеницею. Перший танець молодят — на покрівцях-джергах, схожих на гуні. У цьому одязі виступає наш фольклорно-етнографічний ансамбль «Верховиночка».




Щоб давнє ремесло освоювала молодь, торік у Річці відкрито цех-студію ручного ткацтва з елементами вишивки. Це підрозділ Міжгірського професійного ліцею, який очолює колишній річанин Василь Маринець. Старшокласники привчаються тут до заняття, якого, за словами керівника гуртка Ольги Мись, «не мож забути».

Для цієї справи пристосували капітально відремонтоване складське приміщення колишнього колгоспу. Не було проблем і з начинням. Підполонинське село багате на ручні знаряддя праці — воротила і веретена, берда, нічельниці… Аж троє кросен — ткацьких верстатів знайшли собі місце в навчальному цеху. Одному, почорнілому від старості, вже понад століття. До слова, у Річці зберігся і праправерстат: на ньому є дата виготовлення — 1720 рік.





— Ганьба брати гуню на весілля від чужих людей, у кожній родині повинна бути власна, — каже учениця гуртка Лариса Гичка. — Подруги і з мого села, і з сусідніх Буковця і Тюшки, як і я, тричі на тиждень приходять на заняття з ткацтва. Вдома з мамами і бабусями закріплюємо навички.

Рейтинг цього верхнього одягу підвищують і туристи, які навідуються постійно. Шанувальники ретростилю спеціально приїжджають по них у село і платять непогані гроші. Часто сюди заскакують гінці зі столиці, щоб за спецзамовленням придбати «волохату мантію» для високопосадовців.

Вівчарі задоволені: є попит на вовну. В інших селах настрижену сировину здають за безцінь, а тут на ній можна заробити.



Вовна у валилі (природній пральній машині) відпереться без жодного хімічного порошку до сліпучої білизни

Місцеві ткалі правлять за просту гуню 1200 гривень, за складнішу коцованю — вдвічі більше. У чому ж полягає простота і в чому складність? Про це варто поговорити окремо.

— Не кожен може зробити гуню м’якою й пухнастою, — каже місцева майстриня Марія Гичка. — Найкращою і найдорожчою вважається гуня-коцованя, тобто з довгим ворсом. Її волокна нагадують необроблену овечу шкуру. Що довший ворс на гуні, то краще вона захищає від дощу. На неї йде більше вовни, робота триваліша, тому вона й дорожча.

— У нашому селі моїх повних тезок аж тридцять шестеро, — каже Михайло Гичка. — Рід Гичок найбільше робить для збереження ткацтва.

P.S. Торік у селі уперше провели фестиваль «Річанські гуні». Наступного року, обіцяє палкий прихильник народних ремесел Василь Маринець, знову проведуть це свято. Сім’ї, в яких тчуть гуні, отримають нові замовлення, а село — ще один імпульс до розвитку туризму.



ПРЯМА МОВА

Ольга МИСЬ, керівник гуртка ручного ткацтва:


— Найперше вовну парять, після того миють у гірській річці 5—6 годин. Після висихання руно розскубують, а потім за допомогою спеціального гребінця чухрають на щиті. Відтак пластами укладають вовну в бочку, прикладають каменем, щоб уляглася. Відлежану «прививають» на куделю і «махають» із неї нитку. Якщо нитка всюди однакова, гладенька, то й гуня вийде рівною. «Помахану» вовну навивають на ціпки, а потім разом із ціпками нав’язують на спеціальну палицю — нав’язувач. Після нав’язування ниток можна сідати за кросна.

Для ткання потрібна нитяна основа. Її колись виготовляли з льону або конопель, тепер купують готову. Основу теж перекладають ціпками, щоб не збивалася. Виткані дві половинки майбутньої гуні зшивають і кидають у валило — конусоподібної форми дерев’яний цебер, природну пральну машину. Вовна тут відпереться без жодного хімічного порошку до сліпучої білизни. Кладуть у валило і светри, доріжки, ліжники. Сучасна пральна машина від такої кількості речей рано чи пізно вийде з ладу, а ця вічна. Потребує лише нагляду і дрібного ремонту. Поряд із валилом — нехитрі стіл і грядка. На них гуні, ліжники і джерги стечуть від води, підсохнуть. Мокрими їх не доніс би навіть велетень.

Три-чотири дні вовна б’ється-колотиться під струменями води. Після валила дві половинки розшивають, кроять і вже остаточно зшивають, а краї оздоблюють: для жінок — кольоровими, а чоловіків — чорно-білими нитками. Начісують гребінцем.


Заняття гуртка веде Ольга Мись. Фото автораРічка біліє гунями

У гуні й настрій підвищується, вважає 80-річна Гафія КрьокаРічка біліє гунями


2014-10-25
переглядів: 1189
джерело: Василь Бедзір, "Голос України"

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(0):

свіжі новини:
(річка)

свіжі коментарі:
(річка)

всі коментарі

найбільше читають:
(річка)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.