Екзит-пол: Володимира Зеленського підтримали рівно 73 відсотки виборців, чинного президента Петра Порошенка - 25,5 відсотка

Міжгірський портал


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine
На Закарпатті по всіх округах перемогу здобув Зеленський

Таку інформацію оприлюднив Центрвиборчком.

За інформацією ЦВК, на Закарпатті опрацьовано 100% протоколів.

Відповідно до отрриманих даних, перемогу на президентських виборах в області здобув Володимир Зеленський, за нього проголосували 80,67% виборців.... докладніше

2019-04-22


Інтерв’ю з отцем Анатолієм Гецянином

Я хочу бути таким священиком, як святий Іван Боско: присвятити своє життя Богові, служити жертовно і залишатися з молоддю.

Про історію свого покликання та працю з молоддю розповідає отець Анатолій Гецянин.... докладніше

2019-04-19


Фотовиставку робіт Василя Фіцколинця можна оглянути в Ужгороді

Днями Спілка фотохудожників Закарпаття представила фотовиставку закарпатського фотохудожника Василя Фіцколинця.

Виставка тематична і має назву « Тобі, рідний краю, і честь, і любов…». Відкриття відбулося у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї.

Роботи майстра отримали високу оцінку відомого фотохудожника України Володимира Ньорби, який пише: «Килими ранкових туманів три... докладніше

2019-04-19


Сьогоднішній день на Міжгірському порталі рік тому:

«НЕБЕЗПЕЧНА ТО БУЛА РОБОТА, АЛЕ ВЕСЕЛА», –
переглядів(559) синевир
Сільраду зобов’язали привести до ладу документи на землю, на якій розмішений дитсадок
переглядів(1138) майдан
На Закарпатті поховали ветерана АТО Павла Дем’яненка
переглядів(935) закарпаття

2017-05-31 Любомир Гузар
Про церковну єдність

Історія християнства в Київській Русі, а відтак в Україні водночас дуже світла і трагічна. Світла тим, що від самих початків апостольської проповіді християнство існує та живе на нашій землі та серед нашого народу. Ця присутність Христової науки славно проявилася вже тисячу років тому, коли християнство стало офіційною релігією нашої держави.



Трагічна сторінка історії християнства в Україні полягає в тому, що в ІІ тисячолітті ми, київські християни, поділили Христову Церкву проти волі її Божественного Засновника на багато частин. Треба дякувати милосердному Господові, що той поділ сьогодні турбує і тривожить наше суспільство.

Якщо щиро прагнемо стати на шлях до єдності, то треба старатися, незалежно від того, до якої конфесії належимо, думати однаково - по-християнськи.

Про Майдан та свій виступ на ньому

Я незрячий, і не дуже добре чую. Так що, я не мав якоїсь емоції, від того, що мене люди вітають, що вони тішаться, що я прийшов. Я цього якось особливо не відчував, і не чекав на це, і не шукав цього. Мене попросили звернутися до людей. Я пішов назустріч побажанню і сказав те, що в даному моменті треба було сказати. Як люди реагували, я не знаю.

Не будучи на Майдані фізично, мав нагоду розуміти та відчувати, що діється. Я не памятаю всього, з чим виступав і що казав. Але це дуже важливо в таких моментах - не боятися. Майдан - не лише протест проти уряду і проти влади. Майдан, на мою думку, це - позитивна подія, диво та прояв волі у напрямі зміни, зміни на краще, на щось добре. Майдан був, щоб будувати. І люди, які були там, які переживали там, по кілька днів чи кільканадцять, чи кількадесят днів розуміли: вони там є задля добра, щоб будувати. Я так бачив Майдан і ще до сьогодні його так бачу, що це був розворот у напрямі будувати та творити. Мушу сказати, що може ми не будуємо, так ревно і так завзято. Ми будуємо не так, як хотілося б. Але, все ж таки, зроблено крок, важливий крок. Ми стали на порозі чогось нового. Пройшло стільки часу, я не памятаю всіх відчуттів, але це враження, яке мав, - що люди часто і багато молилися. І там були й священики різних конфесій, і різні духовно віруючі, і священнослужителі були там. Я думаю, що ті люди не зі страху, але молилися, просили Господа Бога підтримати їхню справу. Так, молитва гартує, молитва полегшує біль, але молитва Майдану була проханням до Бога допомогти у цій справі.



Про перемогу

Наш народ має духовну силу здобути остаточну перемогу. Цю силу треба використати: відректися корупції, забезпечити рівність прав, навчити тих громадян, які ще цього не зробили, служити ближнім, а не тільки собі. Ніхто з тих, хто ще не став на шлях до перемоги, не може виправдати себе, кажучи, що це понад мої сили.

Жодне добро не є понад наші сили.

Ось вам образ майбутнього. Наше минуле та сучасне вчить нас, що ми - можемо, а якщо можемо, то повинні збудувати рідну хату, в якій будемо щасливими мешканцями.

Про Дім

Я 46 років жив поза Україною. Там було добре, спокійно. Але на чужині ви завжди в якийсь спосіб залишаєтеся громадянином другого класу. Цілком інакше пройтися вулицею чи вулицями міст, сіл в Україні, чим десь там жити в Нью-Йорку чи Римі.

Про власну відповідальність та активність

Люди ще не є достатньо активні.

Вони дуже недбало голосують, не перевіряючи, за кого голосують, не питають у тих людей - що ви думаєте, як ви думаєте. А якщо й дадуть гречки чи щось інше, то вже цілком забувають за все. Одним словом, хоч і є певне розчарування, але немає причини бути дуже розчарованим. Чому люди розчаровані? Бо вони думали, що на вербах виростуть груші, і що вони будуть благоденствувати? Якби люди взялися до роботи, не було би розчарування, було б усвідомлення: буду стільки мати, скільки попрацюю. Розчарування не є цілковито оправдане, його причина - у браку активності та браку відповідальності. Не питає себе народ, не питає себе кожен, навіть ті, хто стояв на Майдані: а що я зроблю, що я зробив, щоб Україна була краща? Він запитує - а що мені дали після Революції? А як нічого не дали, то він розчарований. Якби ми взялися до роботи і взялися не поодиноко, але разом, то ото була б сила.



Про Незалежність

Наш народ за більше ніж тисячу років переживав різні періоди. Були часи могутності нашої держави. Були часи позитивного співжиття з нашими литовськими сусідами. Були також століття, коли українці жили під володінням інших, не цілком прихильних до нас народів.

А все ж таки ми не переставали бути українцями, синами і доньками свого народу, навіть коли нам забороняли говорити рідною мовою чи коли треба було боротися за право існування взагалі. Цей факт, що ми не переставали бути собою навіть у дуже прикрих обставинах, може викликати захоплення, ба більше -гордість.

Роки незалежності України? це благословенний час після довгого періоду поневолення.

Повсюдно у промовах наших політичних діячів звучить фраза "Любімо Україну!"

Такий милозвучний вислів часто прикриває певну неточність. У чому вона полягає? Сама вказівка на державу відвертає увагу від її громадян. Ведемо ось до чого: чи відчуваєте якусь різницю між "любіть Україну" і "любіть українців"?

Пошана до самого себе як до Богом обдарованого субєкта, пошана до всіх співвітчизників, які так само обдаровані, як і ми, щире бажання ставитися до всіх у правді й справедливості, щире бажання спільними силами шукати розвязок, допомагати кожному, хто в потребі, думати категоріями загального добра, бути готовими пожертвувати собою, якщо це на благо наших братів і сестер.



Про нас у церкві

Говоримо про католиків, про протестантів, про православних... Але я так відчуваю, з того, що я вже почув від вас, що дуже важливим у вашому житті, мені здається, починає бути те поняття "я - християнин". Чи православний, чи католик, чи римо-католик, греко-католик - то цілком другорядне. Християнин! І те, що ви згадали тепер, щоби наш народ на цій землі почув себе справді християнським народом. От дуже багато з нас себе ідентифікують з якоюсь одною чи іншою конфесією. І це наше думання є границею власне того конфесійного думання. Мені здається, що чую з ваших слів, що поняття християнства як такого починає бути щораз важливішим у вашому житті. Я думаю, що це дуже добре. Бо конфесії нас ділять - але Христос нас єднає.

Не тільки капелани, душпастирі є тут носіями Божої любові, але, власне, і миряни. Церква - то не є виключно духовенство. Церква - то є велике Тіло, правда? І кожний, і кожна з вас в свій спосіб може зробити дуже багато добра, переконавши когось, що Бог їх любить. Мені здається, що то є ключ до всього. Дуже важливий ключ.

2017-05-26 НКН
Вітаємо свого побратима Івана Гречина з Синевира з 50-річчям!
Щасти тобі, друже!

2017-05-26 Петро Скунць
САМОТА
Мені сьогодні так самотньо,
і все безглузде, що роблю.
Ти полюби мене сьогодні,
коли тебе ще не люблю.
Бо завтра можу полюбити.
Тоді на світ і прийде БОГ,
і все, що буду я робити,
то буде зроблене удвох.
Бо завтра можу полюбити.
Та й буду твій. Навіки. Весь.
І все, що буду я робити,
дістане раптом вічний сенс.
Так буде, поки не полюбиш.
Боюсь доступної мети.
Полюбиш – знаю, все погубиш,
бо не зречуся самоти.

Я вже практичним став нівроку,
собі самому не рідня:
складаю в купку рік до року,
дріб’язок навіть – день до дня.
У мене є всьому рахунок,
чужий учора нам обом:
цей рік дістався в подарунок,
цей заробив своїм горбом,
а цей чистенький, мов неділя,
добуто способом низьким,
такий із рідними не ділять,
таким не діляться ні з ким.
Літа мої, у долю злиті,
золи з вас більше, як вогню.
Раз правду соромно ділити,
то не ділитиму й брехню.
Мабуть, тому й самтньо нині
і все безглузде, що роблю.
І ні боги, ні ми не винні.
що довірялись кораблю,
що в колихаючім затишші,
обживши трюм, немовби свій,
ми заметались, ніби миші,
коли зачувся нам борвій.
До боржників життя суворе,
а тут зросла така пеня...
Куди втекти? Навколо море,
в якім пливлося навмання.
І от коли ми вже готові
без доброти прожити й зла,
любити просто – без любові,
на риф нас правда занесла.
Які прогнози? Та невтішні!
А є зв’язок з майбутнім? Ні!
І найхитріші , найспритніші
хапають кола рятівні.
Було так, єсть та буде й прісно...
Мені й моєму кораблю
вмирати – рано,
жити – пізно,
і все безглузде, що роблю.
Та без надії жити тяжко.
А вмерти тяжче все одно.
Тож закоркую лист у пляшку,
з якої випито вино.
І от пливе, маленька, обіч.
Та хто моїх чекає слів?..
Коли дивлюсь – пливуть на поміч
самотні люди всіх часів.
Дивлюсь – та сила ж ми силенна,
якщо не сонна й не німа.

І рідні всі такі для мене...
Лише тебе між них нема...
А я вже рад би полюбити,
зі мною згоден сам Господь,
таке кохання гріх убити...

Не вбий, кохана.
Не приходь.

1987

2017-05-25 Олександр Клименко
Не многие вспомнили, но сегодня - третья годовщина президентства Порошенко. Не решается напомнить об этом украинцам и сам "виновник торжества". А я напомню.

Потому что сегодня Украина на развилке. Гайки - затягиваются, колеса пропаганды - раскручиваются, свободы становится все меньше. Это называется диктатура. И она весело машет нам скорыми запретами YouTube, Twitter, Facebook. И портретами Порошенко в каждом детском садике.

Хотите такого будущего для Украины? Я точно не хочу. И знаю, что у нашей страны должен быть свой путь.

2017-05-24 Sergey Fursa
В Украине есть свой комиссар Каттани. Но наш пошел еще дальше. Он пожертвовал всем. Своим добрым именем. Здоровьем. Честью. Он внедрился в логово зверя. Заставил мафию поверить, что он свой. И все ради сегодняшнего дня.
Молниеносное задержание преступников. Вертолеты. Никто не уйдет от расплаты. И все благодаря стараниям одного человека. Его зовут Роман Насиров. Без него никто бы не понял, что во времена Клименко налоговики воровали. Никто бы даже не догадался.
Все были уверены, что друг Арбузова – просто честный человек, чья карьера актера не задалась. И только Роман все знал. Ему не верили. Над ним смеялись. Но он пошел до конца. Разузнал про все схемы. Вынужден был принять в них участие. Страдал. Участвовал и плакал. Понимая, сколько же потеряло украинское государство. И терпел.
Он ждал своего часа. Даже в клетчатом одеяле он ждал и верил. Месть. Расплата. Она придавала ему сил. Ведь он агент справедливости. И вот добро победило зло.
И теперь общество должно понять, как оно было неправо. Как зло оно смеялось над человеком, который лишь играл роль матерого коррупционера. Общество, одевшее на интимное место браслет унижения. На своего героя. Комиссара Насирова. Агента возмездия.

2017-05-21 Анатолий Макаренко
В один из весенних дней мой старинный друг-француз собрал вещи и вместе с семьёй уехал. Уехал из страны, с которой он связывал своё будущее, из страны, где родились и выросли его дети, где когда-то он вёл успешный бизнес. Уехал из Украины, в которой прожил 17 лет.
-"Почему уезжаешь, Николя?"
- "Достали! Достали налоговики, сбушники, твои таможенники. При Януковиче я их вытерпел. Сейчас сил нет. За семью, будущее детей переживаю".
Спорить с Николя не стал. Нечем крыть....

2017-05-21 Юрий Касьянов
·
Если бы президент был искренним, он бы отказался от липецкой фабрики ещё в 2014 году. Не выводил бы в офшор, не обещал продать, не консервировал. Просто бы отказался. Что, трудно расстаться с деньгами?.. А если расстаться с ногой, с рукой, с головой?.. Как расстаются с ними наши солдаты на войне. Разве потерять близкого человека легче, чем отказаться от шоколадной фабрики во вражеском тылу?..

Если бы президент был искренним, он бы подал в отставку после того, как его сын одел футболку, пропагандирующую врага. Ведь если ты не можешь воспитать собственного сына, как ты можешь быть отцом нации?.. Не говорите, что парню только пятнадцать лет, и это всего лишь баловство, когда у нас на фронте гибнут семнадцатилетние - за Украину. Потому что их так воспитали - не в элитном британском колледже, а в захудалой украинской сельской школе.

Если бы президент был искренним, он ушёл бы в отставку раньше, когда не сдержал свои обещания наказать виновных в расстреле Майдана, закончить победой войну, "жить по-новому"...

Нет, Пётр Алексеевич не собирается на покой. Он готовится на второй срок, консолидирует вокруг себя олигархат, админресурс, силовиков. И зачищает информационное пространство под лозунгом борьбы с российской агрессией. Он прекрасно понимает, что ни Тимошенко, ни Саакашвили, ни Бойко, ни Рабинович, и даже не "Правый сектор" с "Азовом" - не представляют для него опасности. Нет, он боится нас - незаметных, небогатых, бескомпромиссных, которые вдруг могут объединиться, и сказать ему - "Хватит!"

Маленькие, осторожные, "оправданные" ограничения прав и свобод, спекуляции на патриотизме, запугивание общества фетишем врага - всё это проходила Россия в начале эпохи Путина. Украина идёт след в след, и пусть пресловутый "европейский вектор" не вводит в заблуждение: безвиз вместо оружия - это компромисс между Западом и Востоком, ценой которого является Украина. Ради "окончания войны" рыхлый, изнеженный, испуганный Запад легко пожертвует нашей свободой. Борьба только начинается

2017-05-20 Проводи отар
28 травня на Синевирському перевалі відбудеться традиційне народне свято «Проводи отар на полонину».

Під час наради зазначалося, що святковий фестиваль під звучання трембіт і троїстих музик розпочнеться із театралізованої ходи центром Міжгіря о 13.00 годині.

Відтак основні заходи відбудуться вже на Синевирському перевалі, починаючи з 14-ї години. Гості свята зможуть взяти участь у запаленні вівчарської полонинської ватри, побачити процес приготування сиру, вурди; відвідати численні виставки продукції вівчарства, народних мистецьких виробів. Як і завжди, відбудуться виступи фольклорних колективів, конкурси та розваги

2017-05-15 Колочава
10-11 червня на території музейного комплексу «Старе село» у Колочаві відбудеться щорічний традиційний Фестиваль ріплянки.

2017-05-13 Євробачення. Фінал
Рідна мати у могилі,
В головах росте будяк,
Зверху діти очманілі
Дотанцьовують гопак.


перша сторінка попередня| | | 17 | | наступна| остання сторінка

свіжі новини:

свіжі коментарі:

всі коментарі

найбільше читають:



© Сергій Росада 2013-2019, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.