Сегодня (23 февраля 2018 года) 1419-й день войны на Донбассе. Великая Отечественная война длилась 1418 дней....

Історія та сьогодення Верхнього Студеного


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

село верхній студений


Історія та сьогодення Верхнього Студеного

(Із архіву сайту "Путівник по Закарпаттю", додано в путівник - 2010-11-03,додав - Анталовський Ігор).

Студений
Село Нижній Студений, розташоване на берегах річки Студенки, у передгір’ях Карпат біля мальовничих Бескидів, центр сільської Ради. одне з найбільших сіл Міжгірського району Закарпатської області. Його протяжність дорівнює одинадцяти кілометрам і розташоване на висоті 612 метрів над рівнем моря. Нараховує понад 4000 мешканців і 700 дворогосподарств.
У історичних джерелах пошуківці знайшли першу згадку про поселення, яка датована серединою XVI століття. Про походження назви села існує декілька легенд. Одна з них розповідає про групу втікачів від панщинного гніту з низинних районів краю. Інший переказ розповідає про одного з утікачів на прізвище Студен, за його прізвищем і пішла назва поселення. Третя легенда оповідає про опришків, які напилися води з річки і казали що студена. Можна знайти ще декілька свідчень про походження назви села, але всі вони розповідають про те, що назва походить від холодної води річки. Історична наука засвідчує, що заснування села припадає на середину XVIІ століття.

Легенди
Після послаблення могутності Київської Русі у XII - XV століттях, після частих набігів монголо – татар не тільки на територію Східної а й Західної України. Саме цей, найважчий період для українського народу і згадується у переказах старожилів села. Татари грабували долинні та гірські райони сучасного Закарпаття. Хоча і не було ніяких комунікацій а також за відсутності економічної та політичної стабільності, місцеве населення часто – густо давало загарбникам гнівну відсіч. Основною опорою для мешканців служили так звані ‘‘ засіки ‘‘ та замки. Для оборони краю служив зокрема і Хустський замок, будівництво якого завершено у 1191 році. З Хустським замком пов‘язана історія виникнення села Студене.
Ось яку легенду розповів, заводячи нас у сиву давнину, мешканець – старожил Студеного Петканич Василь Іванович.
У період розгрому турків під Хустським замком у XVI столітті загарбники спішно покидали наш край. В одній із жорстоких битв їм вдалося захопити володарку замку – княгиню, награбувати безліч добра. Будучи самовпевненими і безпечними, вони по дорозі зупинилися на нічліг, розбили табір під полониною на території сучасного села Пилипець. За свою безпечність вони гірко поплатилися. Цими стежками ходила ватага розбійників на чолі з Пилипом. Раптовий напад на табір – і все награбоване, разом з полоненою княгинею опинилося в руках розбійників. Турецький Паша разом зі своїм військом наклали тут головою. Розбійники, розділивши награбоване добро порівну, і вже збиралися по своїх домівках – криївках. Але невирішеним залишилося питання : кому залишиться красуня – княжна ? За всіма правилами вона повинна була зостатися у ватажка Пилипа, як старшого серед розбійників. Але з цим не хотів змиритися його брат Олекса. Він сам мріям заволодіти красунею. У двобої з братом питання вирішилося. Цей чудовий скарб залишився у ватажка Пилипа. Але молодший брат не хотів поступитися старшому і сердитий покинув розбійників, осідлав коня і поїхав до полонини Припір, що заходиться на території села Верхній Студений. отаборився у непролазних смерекових і букових хащах і повністю віддався своєму горю. Княгиня не сходила йому з думок.
Олекса не довго думаючи, вирішив викрасти княгиню від Пилипа. Він осідлав знову коня, зриває йому підкови, підковує його знову підковами з шипами наперед, приїжджає у табір Пилипа. Навколо у таборі нікого не було, лише княгиня сиділа сама і тужливо співала сумну пісню. Один зручний рух і красуня у сідлі. Через деякий час вони вже під Припіром. Пройшло багато часу, і безтурботні ліси відчули людське життя, коли замість колиб з‘явилися перші наспіх збудовані хатинки з вузькими, шириною з кулак віконцями. Неважко здогадатися, що це були нащадки вродливої княгині та розбійника Олекси.
Ось ще одна легенда про село Студений.
Коли Карпатами ще гуляли опришки, наганяючи страху на панів, заснували вони село під самим Бескидом. Звідти було зручно потрапити ‘‘ в гості ‘‘ до стрийських і мукачівських, і до хустських панів. Коли опришки шукали зручне для себе місце, ватажок напився води з місцевого потічка і зціпивши зуби захоплено сказав : ‘‘ Студена ! Смачна ! Біля такої води нам тільки і жити ! ‘‘ Так виник біля холодного потічка населений пункт, який отримав назву Студений.
Таких легенд можна навести безліч. За другою легендою назву селу дали опришки, напившись у цих окрестах ( місцях ) холо¬дної, за місцевою говіркою — студеної во¬ди з криниці, яку й понині називають Довбушевою криницею. Чи не відгомін це славних подвигів О. Довбуша ? А чи не бу¬вав цей народний месник у цих краях ?
За переказами старожи¬лів одну старезну церковку студенці пода¬рували сусідам - розтоківчанам. бо самі спромоглись на будівництво нового храму. Ці історичні дані знаного в краї краєзводу безумовно, зацікавлять туристичний люд цих видів.
Були також у селі дерев’яна церква і дзвіниця датовані ХІХ століттям. У 1751 році вона була поставлена і освячена на храмове свято Миколая. Згідно з писемних джерел, 1801 року ця церква розпадалася, і вірники, яких нараховувалося 420 чоловік, вирішили збудувати новий, храм з каменю. вона також переносилася з місця на місце у межах села і згоріла в кінці ХІХ століття.
Наступну дерев‘яну церкву спорудили шляхом прибудови нави до дзвіниці, що вціліла після пожежі, саму дзвіницю перенесли до села Ляхівця ( Лісківця ). У 1925 році збудовано муровану церкву Вознесіння Христа, а стару дерев‘яну розібрано у кінці 20 – х рр. ХХ століття, а саму деревину використано для будівництва хати.
Класична двоярусна верховинська дзвіниця з відкритими ганком спочатку побудована в с. Лісковець, і мабуть стояла коло старої дерев’ яної церкви. У 1870 році в Лісківці збудовано муровану церкву, а дзвіницю перенесено до Нижнього Студеного, до новозбудованої церкви.
В 1751 р. у Верхньому, Середньому та Нижньому Студеному було по дерев'яній церкві і всі, згідно з описами, належали до бойківського стилю. Тепер у селі зберігається єдина на всю Міжгірщину класична бойківська церква, збудована 1804 р. До переробок церква була невимовно гарна і мала стародавню чистоту бойківського стилю. На жаль, церкву ще на початку 1920-х років було оббито бляхою. Дерев'яну дзвіницю біля церкви також вкрито бляхою. З 1949 р. церква належить православній громаді.У 1997 р. в селі освятили фундамент нової дерев'яної греко-католицької церкви. Зразком послужила дерев'яна хрещата церква в селі Вишків на Івано-Франківщині. Перший брус зрубу поклали 9 квітня 1998 р., а до кінця жовтня того ж року церква була збудована. Зруби з тесаних брусів майстерно вивели Василь Савчур, Михайло Фединишинець, Михайло Ціфрак, Михайло Дмитрович Кіс, Михайло Іванович Кіс, столярну роботу виконав Микола Катран, керував будівництвом Іван Кополовець. Іконостас вирізьбили в Стрию. Престол і жертовник виготовив майстер з Надієва Долинського району Івано-Франківщини.
Церква стала однією з найкраще збудованих дерев'яних церков 1990-х років. Милують око дерев'яні стіни, пропорційно збалансовані об'єми зрубів з главками на гребенях дахів, центральний шатровий восьмигранний верх.
Варто зазначити, що студенці ніколи не стояли осторонь історичних подій, які від¬бувались на тлі колишньої Австро - Угорської імперії. Так було і за часів євро¬пейської революції 1848 - 1849 рр. Окремі з них навіть брали участь у повстанських заворушеннях. З тих пір і до нинішньою дня збереглись прізвиська Кошут та Раковці, які походять від прізвищ колишніх ре¬волюціонерів.
Під час революції 1848 - 49 рр. в Австрії та Угорщині багато селян піднімали коси і вила проти своїх гнобителів. Дуже дорого їм обійшлася ця боротьба. Це яскраво видно з рапорту офіцера карального загону командуванню Верховинської армії, командиру Першої бригади ХІХ дивізії пану майору Зуричу в м. Сигот ( сучасна Румунія ) від 2 квітня 1849 року, у якому написано наступне :
‘‘ 30 числа березня я рухався з Ольшосиневира ( село Синевир, Міжгірського району ) в напрямку Волівця, звідки числа 31-го я переніс свою Ставку в с. Скотарське. Звідси у п‘ять годин ранку вирушили у восьмигодинний похід через прикордонні полонини, подолавши воду, гори, сніг, я зупинився в Гідекпотоку ( угорське. Студений ), верхній край якого я дотла спалив, мешканців, які чинили опір, я розігнав, а солдатам дав годину вільного грабунку. Мешканців нижнього краю села, а також Пилипця, які йшли мені назустріч із білими прапорами в знак доброго наміру, я радо зустрів і через іхнього священника я з ними говорив. Ім’я моє Янош. ‘‘
Цей історичний факт говорить про те, що жителі Студеного у всі часи бо¬ролись проти панського свавілля, гніту інозе¬мних поневолювачів.
В роки Першої світової війни жителі села надіялись на возз'єднання з братами українцями – малоросами. Адже упродовж двох тижнів тут перебували 120 російських сол¬дат. Фортуна зрадила царській армії і коли вона відступала з волівського округу весною 1915 року, то до Росії з нього емігрували 238 чоловік. Серед них були й жителі Сту¬деного.
За часів Чехословацької Республіки становище селян не покращилося. У зв’язку з голодом жителі Студеного, як і всієї Волівської округи, у березні 1920 року, звернулися по допомогу до Президента Республіки.
Економічна криза, що охопила світ у 1929 – 33 роках погіршила і без того поганий стан верховинців. Депутат Парламенту Чехословаччини, комуніст Петро Терек у Палаті депутатів говорив : ‘‘... 23 числа того місяця, у село Студений Волівського округу, прибули в супроводі жандармів екзекутори ( судові виконавці ), щоб для погашення банківських боргів, продати з молотка останнє майно 40 бідних селянських господарств. На це збіглися селяни і заявили жандармам, що вони не можуть платити, навіть хліба, одягу взуття не мають. ‘‘
Нестатки, які панували у верховинських оселях, народ проклинає у піснях :
‘‘ Нема хліба, нема солі,
Ще й холодно в хаті.
Все забрали, зграбували
Буржуї прокляті... ‘‘
У дорадянський час село нараховувало 230 дворогосподарств і 1241 жителя ( разом із присілком Потік ). Основним заняттям населення було землеробство і скотарство. Найбільш поширеними культурами сільського господарства були картопля, овес, біб, квасоля, зрідка ячмінь та жито.
А ось якою була соціально економічна картина Студеного у той час : корчмів - 14, жандармів – 8, початкових шкіл – 2, греко – католицькі цекркви – 3, клубів - 0, бібліотек – 0, медичних пунктів – 0, дошкільних закладів – 0.
Відомий діяч комуністичного руху, житель Студеного Василь Косюч, проводив роз'ясню вальну роботу серед селян. Він отримав аудієнцію від Президента Республіки Томаша Гарріга Масарика і розповів йому про голод на Верховині.
Важка доля випала студенцям і за оку¬пації села фашистською Угорщиною. Крива¬ві погроми селян, жорстокість угорських во¬яків особливо посилилися за масового переходу горян через радянсько-угорський ко¬рдон, який проходив понад Студеним. У 1940 році п'яні солдати по - звірячому вбили сільського листоношу Федора Лозана, звинувативши його в посібництві утікачам в СРСР. Саме в цей час більше, як 80 жителів села були відправлені в трудові та концентраційні табори Угорщини та нацистської Німеччини.
Надзвичайно скрутним було матеріальне, політичне та соціальне становище селян, яке змушувало багатьох мешканців шукати заробітку далеко за межами краю – за океани : в Америку, Канаду, Австралію. Багато студенців працювало на шахтах Бельгії та Німеччини, Чехословаччини та Польщі. Зокрема, з присілку Потік перед Першою Світовою війною виїхало 12 сімей до Румунії ( округ Банати ). Але мало хто з цих заробітчан знайшов щастя на чужині.
Крім соціального гніту угорських панів населення страждало від насильницької мадяризації краю. Це дуже сильно проявилося у галузі освіти. Всі заходи були вжиті владою Угорщини для того, щоб де допустити населення краю здобувати освіту. у Студеному, зокрема працювала тільки одна школа, і та церковна. Вчителем був місцевий дяк. З усіх дітей, які повинні ходити до школи, тільки 20 % навчалися. Неграмотність серед місцевого населення перевищувала 90 %. Іноземні пани проводили асиміляцію українців краю. І це було справді жахливо !
У жовтні 1944 року Закарпаття було визволене Радянською армією. Почалося мирне життя. Разом з військами на захід, бити ворога пішло 28 добровольців.
Радянська влада намагалася покращувати життя і добробут селян. Відкрито клуб, бібліотеку, фельдшерсько – акушерський пункт. У 1946 році проведено конфіскацію майна угорських панів та єврейських комерсантів, які наживалися на бідах місцевого люду. Конфісковані землі було передано малоземельним та безземельним селянам. У 1948 році утворено колгосп імені М. І. Кірова. Першим головою колгоспу став М. І. Медулич. За роки Радянської влади у селі збудовано двоповерхову школу, чотири магазини, Будинок культури, клуб, адміністративний будинок, а також амбулаторію, туристичну базу, телевізійний ретранслятор, прокладено три кілометри асфальтової дороги. Багато праці в ці новобудови вклали місцеві колгоспники : М. Медулич, В. Рябець, М. Буришин та Ф. Пуйо. Часто з вуст старожилів можна почути такі слова : ‘‘ Якби встали наші діди – прадіди і побачили сьогодення села, то сказали б, що потрапили в інший світ ‘‘

Сьогодення

На сучасному етапі, у селі розвивається інфраструктура, зокрема будівництво приватних агросадиб та, особливо важливо, ремонт дороги. На середину 2006 року, відновлено дорогу, протяжністю вісім кілометрів. Прокладають асфальтну дорогу до туристичних баз ‘‘ Кіровський ‘‘ та ‘‘ Бескид ‘‘. Також збудовано нову, двоповерхову школу в Нижньому Студеному.
У цый школы створено музей, де зберігають древні традиції
Тут збирають предмети народного побуту, а також - пригадують старовинні звичаї та легенди. Нас сьогоднішній день тут вже зібрано багато предметів, котрі розповідають про побут мешканців цієї особливої місцини. Люди тут - щирі й працелюбні, вмілі та винахідливі. Саме це й демонструє колекція, що зібрав директор місцевої школи Федір Косюч. Ентузіаст мріє збільшити колекцію, присвячену історії села. Незабаром планує встановити у музеї й діючі кросна, на яких дітей вчитимуть давньому ремеслу.

Розвиток туризму

У Верхньому Студеному за радянських часів збудовано туристичний комплекс від Кольчинського приладобудівного заводу ім. Кірова ( ‘‘ Кіровський ‘‘ ). Зараз цей будинок пристосований для відпочинку гірськолижних туристів взимку. Щороку тут відпочивають до 300 чоловік. Працюють два гірськолижні витяги бугельного типу, довжиною 1200 та 800 метрів. Неподалік від ‘‘ Кіровського ‘‘ побудовано туристичну базу „ Бескид „ на 150 місць, з гірськолижним витягом бугельного типу, довжиною 900 метрів. Усі три витяги розташовані на горі Бескид. Багато туристів відпочивають взимку і в приватних садибах. Назвемо зокрема садибу Івана Кополовця, Михайла Кополовця, Василя Фединишинця. Для них, як і для багатьох інших селян це додаткове джерело заробітку взимку. Чимало туристів користуються послугами їздових. Від залізничної станції ‘‘ Бескид ‘‘ до села близько двох кілометрів. Їздові на своїх санях підвозять до села багаж відпочиваючих, а вони долають цю відстань пішки, милуючись зимовими краєвидами.
Щороку, взимку, особливо під Новий рік, у Студений приїздить близько тисячі туристів з Львівщини, Києва, Донеччини і Луганщини, навіть з Білорусі та Молдови.



2014-04-08
переглядів: 2124
джерело: Анталовський Ігор.

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(1):

2015-04-08 до Буришина
Коли побачить світ новітня історія Студеного, яку, як повідомив Славець В.Ф. на сторінках "Верховини", пише Буришин.

свіжі новини:
(верхній студений)

свіжі коментарі:
(верхній студений)

всі коментарі

найбільше читають:
(верхній студений)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.