Олександр Доній: Україні необхідна зміна президента в першу чергу, будь-яка заміна Порошенка вже буде позитивом!!!

72 РОКИ ТОМУ ЗАКАРПАТТЯ УВІЙШЛО ДО СКЛАДУ УКРАЇНИ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

все закарпаття


72 РОКИ ТОМУ ЗАКАРПАТТЯ УВІЙШЛО ДО СКЛАДУ УКРАЇНИ


А ДОТИ ПОБУВАЛО ЧАСТИНОЮ БАГАТЬОХ РІЗНИХ ДЕРЖАВ

Протягом тривалого часу територія сучасної Закарпатської області України входила до складу різних держав: Угорського королівства, Австро-Угорщини, Чехословацької Республіки і знову Угорщини.


На початку ХІІ ст., під час правління короля Угорщини Стефана І, була проведена адміністративна реформа, внаслідок якої королівство поділили на комітати або жупи. Деякі прикордонні території керувалися як «марки». Так, у грамоті єпископа з м. Зальцбурга від 1131 р. згадується «Руська марка», створена в Потиській низовині. Вона знаходилася під управлінням спадкоємця королівського престолу принца Імре (Емеріха). Можна припустити, що назва «Marchia Ruthenorum» стосувалася вже завойованої угорцями рівнинної окраїнної частини Паннонії, де все ще зберігалися поселення паннонських та дунайських слов’ян.

Що ж представляла собою на території нашого краю комітатська адмінсистема, створена на рубежі ХІІ – ХІІІ століть?

Комітат (жупа) об’єднував землі, де проживало приблизно 100 – 150 тисяч осіб. Його центром був замок, резиденція королівського чиновника (угор. – ispán, з XV ст. – főispán). Спираючись на замкову дружину, що складалася з вільних селян, чиновник збирав податки, штрафи, керував королівським маєтком, доменом. Після видання королем Угорщини Андрашем ІІ «Золотої були» (1222 р.), що фіксувала практично необмежені права та привілеї угорського дворянства, комітатська система була ослаблена, а посада жупана/наджупана стала спадковою для представників магнатських родин.

У ХІІІ ст. жупан отримав заступника в судових справах – віце-ішпана (піджупана), якого обирали місцеві дворяни. Комітати поділялися на округи. До ХІХ ст. мешканці сучасного Закарпаття жили переважно в жупах північно-східної частини Угорського королівства, яке іноді називалося «Верхньою Угорщиною».

Комітатом керував ішпан/жупан, який призначався королем, дорадчим органом при ньому були комітатські збори, представлені вищим (магнати), середнім та дрібним дворянством (немеші), а адміністративним виконавчим – жупне управління, що складалося з 30 – 40 чоловік, куди входили ішпан, начальники округів, секретар, касири, землеміри, збирачі податків та ін.



З ХІХ ст. жупан став вищим державним чиновником, канцелярія якого зосереджувала у своїх руках адміністративну, військову та судову владу. Що ж стосується піджупана, то він здійснював державне, адміністративне і господарське керівництво комітатом та підпорядковувався спочатку тільки ішпану, а пізніше – ще й міністру внутрішніх справ Угорського королівства. Піджупану безпосередньо були підпорядковані начальники окружних управлінь. Ця посада проіснувала до березня 1919-го, коли створили виконавчі органи радянської влади в Угорщині – директоріуми.

За офіційними даними 1913 року, на території Угорщини, не враховуючи Хорватію та Словенію, налічувалося 63 комітати; з них у нашому краї – 4: Берег, Мараморош, Угоча і Уж (Унг). Усі ці жупи в XVIII – XIX ст. підпорядковувалися Угорському королівському намісництву, що знаходилося спочатку в Пожоні (Братиславі), а пізніше – в Буді.

Складовою частиною комітатської системи були окружні та нотарські управління. Окружні управління в період Австро-Угорщини підпорядковувалися піджупанам, а за Чехословацької Республіки – жупанським управлінням. З 1928-го – безпосередньо Крайовому управлінню Підкарпатської Русі в Ужгороді. Керував окружним управлінням державний чиновник, який називався окружним начальником. У структурі була також посада окружного нотаря. Окружним управлінням підпорядковувалися нотарські. У період Австро-Угорщини та Чехословаччини їх очолював нотар, що призначався урядом, компетенція якого розповсюджувалася на велике село або групу сіл. Він займався всіма питаннями місцевого політичного та господарського життя.

Імператорський уряд у Відні двічі намагався реформувати цю, створену ще в епоху Середньовіччя, адмінсистему. В 1780-ті роки імператор Св. Римської імперії Йосиф ІІ провів адміністративну реформу, внаслідок якої порівняно малі комітати об’єднувалися у великі округи. Другу спробу здійснив австрійський уряд після поразки Угорської революції 1848 – 1849 рр. У жовтні 1849-го Угорське королівство реорганізувало управління. Від нього відокремили Хорватію, Славонію і Трансільванію. Решту території поділили на 5 воєнних округів, кожний із яких у свою чергу – на цивільні. Північно-східну частину королівства включили до складу Кошицького воєнного округу (3 цивільні округи, одним із них був Ужгородський, куди входили комітати Унг, Берег, Угоча і Мараморош).

Саме в цей час була здійснена спроба створити на основі Ужгородського цивільного округу тимчасове утворення під назвою «Руський округ». Ініціатором виступив відомий громадсько-політичний діяч нашого краю А. Добрянський, який займав посаду радника керівника Ужгородського округу Ігнаца фон Віллеца. Але цей експеримент зазнав невдачі й 28 березня 1850-го округ ліквідували. Що ж стосується комітатського самоврядування, то воно було відновлене на новій законодавчий основі вже після 1867 року.



Після розпаду Австро-Угорщини новий угорський уряд М. Каролі розгорнув пропагандистську акцію з метою збереження цілісності Угорщини. Правда, з її складу наприкінці 1918-го вийшли серби, хорвати і словенці, словаки т. зв. «Верхньої Угорщини», власне Словаччини, румуни Трансільванії. У цих умовах угорський парламент 21 грудня того ж року ухвалив «народний» закон «Про автономію русинського народу, який мешкає на території Угорщини». Згідно з ним, уряд Каролі прийняв проект створення автономної провінції «Руська Крайна» («Ruszka Krajna»), до складу якої передбачалося включити всі 4 наші жупи. Законодавчим органом у всіх автономних справах «Руської Крайни» визнавався Народний сойм (його членів мали обирати через загальне таємне пряме голосування), а в усіх спільних із Угорською Народною Республікою справах – угорський парламент. Виконавчими органами влади прописали Міністерство для «Руської Крайни» у Будапешті й державне намісництво в Мукачеві.

5 лютого 1919-го створили тимчасовий орган управління «Руською Крайною» – раду з 42-х представників чотирьох комітатів. Головою ради був призначений О. Сабов, його заступником – А. Штефан. 4 березня відбулися вибори до сойму, що складався з 36 депутатів. На його першому засіданні депутати висунули вимогу визначення урядом Угорщини кордонів автономного краю. Цього уряд М. Каролі в Будапешті не виконав. Варто сказати, що ставлення керівників «русинських народних рад», створених наприкінці 1918-го в Пряшові, Ужгороді й Хусті, до згаданого «народного» закону було неоднозначним. Так, об’єднана «Карпаторуська народна рада» в м. Прешові орієнтувалася на Чехословаччину, «Угроруська народна рада» в Ужгороді виступала за приєднання до Угорщини, а марамороські ради на своєму з’їзді в Хусті, який відбувся 21 січня 1919 р., приняли резолюцію про приєднання угорських русинів до України.

Між тим ситуація в Центральній Європі на початку 1919 р., особливо після рішення країн Антанти про зайняття чехословацькими військами території, що була населена русинами, поразки радянської влади в Угорщині, рішення Центральної Руської Народної Ради (ЦРНР) в Ужгороді про добровільне приєднання до ЧР, сприяла прискоренню приєднання краю до Чехословаччини. Юридично цей процес завершився у вересні того ж року, коли між державами Антанти і Австрією був підписаний Сен-Жерменський мирний договір. У Конституції Чехословацької Республіки 1920 року закріплювалася широка автономія Підкарпатської Русі.

Утворення нових державно-адміністративних органів у краї починалося складно. На початку червня 1919-го на частині території, зайнятої чехословацькими військами, неофіційно оголосили військову диктатуру (офіційно – 1 жовтня). Ії завданням була консолідація ситуації після відступу частин Угорської Червоної армії і поступового виводу румунських військ.

1 серпня 1919 р. в Ужгороді заснували Цивільне управління з організації адміністрації краю, яке очолив чеський адміністратор Я. Брейха, що напряму підпорядковувалося Міністерству внутрішніх справ ЧСР. Утім, чинна влада, як і раніше, знаходилася в руках командувача східної групи військ генерала Е. Еннока. 7 листопада уряд Чехословацької Республіки затвердив «Генеральний статут організації адміністрації Підкарпатської Русі», водночас т. зв. «тимчасову директорію» на чолі з Г. Жатковичем. Функції її не були чітко визначені, по суті, ніякої ролі в управлінні краєм вона не грала. Всі заходи здійснював адміністратор Я. Брейха за погодженням із генералом Е. Енноком. Прийняття Конституції ЧСП ознаменувало початок нового етапу в організації чехословацького адміністративного управління на території Підкарпатської Русі. У 1920-му Марамороську жупу об’єднали з Великосевлюською, а в 1924-му – Берегівську з Мукачівською. Через 2 роки всі жупи злили і в одну – Мукачівську. Для ведення поточної адміністративної роботи Міністерство внутрішніх справ Чехословацької Республіки виділяло жупану необхідну кількість службового, спеціального, бухгалтерського, канцелярського і допоміжного персоналу, який входив до складу жупанських управлінь. Жупани підпорядковувалися шефу Цивільного управління в Ужгороді й Міністерству внут­рішніх справ Чехословацької Республіки.

У 1928-му після реформи жупи були ліквідовані, а окружні управління стали підпорядковуватися безпосередньо Крайовому управлінню для Підкарпаторуського краю в Ужгороді. Після переходу до Земельного управління територія нашого краю отримала назву «Край Підкарпаторуський».

Рішення Мюнхенської конференції (30 вересня 1938 р.) і Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.) викликали кризу всієї політичної системи Чехословацької Республіки. Згідно з вердиктом арбітрів, міністрів закордонних справ Німеччини і Італії, ЧСР мала передати Угорщині значну частину території Словаччини й Підкарпатської Русі, де в жовтні 1938-го де-факто сформувався перший автономний уряд. Підкарпатська Русь втрачала площу 1 523 км2, міста Ужгород, Мукачево й Берегово, 97 сіл із 173 233 жителями. Край залишився також без більшої частини своєї промисловості, родючої рівнини. Нові кордони перервали його основні транс­портні артерії і зв’язки з іншою територією ЧСР. Після втрати Ужгорода столицею стає Хуст.

Після розпаду Чехо-Словаччини (у 2-й половині березня 1939-го), угорські війська повністю зайняли Підкарпатську Русь, тут утворилася «тимчасова адміністрація Карпатської території» на чолі з генералом Б. Новаковичем. Угорський парламент 22 червня прийняв закон про об’єднання «Карпатської території» з Угорщиною і ліквідацію в краї воєнної адміністрації та окупаційної системи. Була утворена цивільна адміністрація на чолі з регентським комісаром, що знаходився в Ужгороді і здійснював функції головного жупана та генерального директора шкільного інспекторату.

Протягом 1939 – 1940 рр. угорський уряд розглядав питання про автономію «Карпатської території», але під тиском генералітету мусив відмовитися від цього. З вересня 1940-го до січня 1942-го посаду регентського комісара обіймав М. Козма, а з січня 1942-го до березня 1944-го – В. Томчані.

З наближенням театру воєнних дій до нашого краю знову був встановлений воєнний режим, а на посаду регентського комісара призначили генерала А. Вінце.

Ліквідація угорської адміністративної системи в краї відбувалася вже після його визволення військами 4-го Українського фронту в жовтні 1944 р. Замість жуп і адміністративних експозитур за допомогою командування Червоної Армії утворювалися Народні комітети (1944 – 1945 р.). Вони відкрили новий етап державного будівництва на території нашого краю, який незабаром отримав назву «Закарпатська Україна», а пізніше указом президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 року у складі Української РСР було створено Закарпатську область із центром у місті Ужгороді. Вона зайняла південно-західні схили північної частини Східних Карпат та частину Середньодунайської низовини по ріці Тисі та її притоках. Межує з Польщею і Львівською областю – на півночі, на сході – з Івано-Франківською, на півдні – з Румунією, на заході – з Угорщиною і Словаччиною.


72 РОКИ ТОМУ ЗАКАРПАТТЯ УВІЙШЛО ДО СКЛАДУ УКРАЇНИ


2018-01-28
переглядів: 196
джерело: Михайло МАРКАНИЧ, головний науковий співробітник держархіву

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(0):

свіжі новини:
(закарпаття)

свіжі коментарі:
(закарпаття)

всі коментарі

найбільше читають:
(закарпаття)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.