«Я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Я шкодую, що породив завищені очікування». Астанавітєсь вже))))

ЯК ТРЕБА ҐАЗДУВАТИ, АБИ Й ЛІС БУВ ЦІЛИЙ, І ГРОШЕЙ БАГАТО –


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

все закарпаття


ЯК ТРЕБА ҐАЗДУВАТИ, АБИ Й ЛІС БУВ ЦІЛИЙ, І ГРОШЕЙ БАГАТО –


РОЗКАЗАВ НАЙСТАРШИЙ ЛІСНИК ЗАКАРПАТТЯ

…Мені давно хотілося поспілкуватися з лісівником старої формації – розпитати, як ґаздувалося за царя Гороха… І тут випала нагода з’їздити в село Шаланки до старезного – за нашими мірками (адже йому 93!) – лісника Золтана Ковача. Уявіть, при всіх минулих почестях – а його нагороджували за працю три уряди радянських часів – у Золі-бачія звичайний будинок, як у всіх на вулиці: ні тобі двометрового паркану, ні гостьових будиночків і фонтанів у дворі, ні припаркованих джипів.

«Якби ще раз вибирати – знову став би лісником»

Золтан Йосипович зустрів нас у передпокої, де ми й розмовляли на диванчику, прикрашеному подушками з традиційною мадярською квітковою вишивкою. Над софою – ціла галерея трофеїв. Кабанячі ікла, роги оленів і косуль – все вказує, що наш герой свого часу був затятим мисливцем. Навіть ручка на палиці виготовлена з рога оленя – постаралися шаланківські майстри. Наш візаві угорець, ми ж, на жаль, «немтудом» – тому в перекладачі зголошується дружина. Але вже після третього питання Золі-бачі переходить на доволі пристойну українську з явним закарпатським акцентом. Просимо насамперед розповісти про свою роботу в лісництві.

– Я не планував ставати лісником, – каже. – Після школи працював секретарем у сільраді, потім на заводі в Шаланках – ми робили дубові бочки, по 600 за день випускали за дві зміни. А вже в кінці 1940-х пішов у Хустський лісотехнікум, влаштувався лісником у Шаланківському лісництві. На цій посаді трудився до пенсії, а як вийшов на заслужений відпочинок, ще якийсь час був завгоспом.

На хвилинку він замислюється й каже: «Але знаєте, якби мені дали шанс ще раз вибирати свою путь – я би знову став лісником. Це найкраща робота. Бо ти дбаєш про вічне – про ліс. Я свою роботу дуже любив – і нам у господарстві добре велося. Після того, як під час війни ліс добре викосили, ми мали думати, що залишимо нащадкам. Тому тоді дуже багато садили лісу, а рубати могли тільки 10% щорічного приросту».

«Ми думали, як заробити, не рубаючи»

– Цікаво, бо сучасники апелюють до того, що в радянський період порівняно з нинішнім не рубали, а просто косили ліс!

– Е, ні! Порядок був! Але ми мусили думати, як заробити гроші. І заробляли. Облаштували в господарстві фазанячу ферму. Нам дали імпортне устаткування, інкубатори, збудували фазанарії. В деякі роки вирощували до 12 тисяч пташенят – тримали, доки не навчалися літати, потім продавали. Ферму закрили аж на початку 1990-х. Це був один із альтернативних видів лісогосподарювання.

«А які ще?» – цікавлюся. «Ще ми тримали вулики – до 200 бджолосімей. На пасіці працювали лісівники – ми за сезон здавали понад тонну меду в заготконтору, самі його не продавали. Заробляли також на лісовому розпліднику – він у нас був один із найбільших у області, займав 12 га. Вирощували, в основному, дуб, ясінь звичайний, липу – для своїх лісових насаджень і на продаж іншим лісгоспам, навіть за перевал. Мали й ділянку з сіянцями плодових порід – їх продавали колгоспам. Словом, – підсумовує Золі-бачі, – весело було робити. Тому й живу довго. До речі, тоді зарплата в лісника була 192 рублі. На сезон наймали людей із села – коли треба було зайві руки… Люди раділи, що роботу мали. Ет, що й казати!»

«Тим більше йому боляче було, коли в 1990-х нещадно вирубали ліс. А він його садив, – додає дружина. – На додачу і ще ліквідували і фазанник, і розплідник…»

«Той, що після мене прийшов, – веде далі Золтан-бачі, – робити не хотів – воно, звісно, легше рубати, ніж думати, як заробити так, щоб ліс цілий зостався. То щось страшне робилося – ще донедавна. Останніми роками люди схаменулися. Садять дерев багато – це добре. Але скільки років треба, аби то виросло! Дубам – 100 –120! Бо ми похоснували все, що нам предки залишили, а що лишимо нащадкам?».

«Ми йому кабана загнали, а він уже з вікна мансарди вистрелив!»

Далі розпитуємо про іншу пристрасть Золі-бачія – полювання. «О, я ту справу дуже любив, – зізнається, – Мене до полювання батько привчив. Виходив на дичину щотижня.

Дуже часто приїжджали іноземці – румуни, поляки, словаки, угорці. Платили валюту в конторі лісокомбінату, брали талончики – а я мусив їм усе організувати: полювання, ночівлю, обід. Вони найчастіше йшли на кабана, ще на косуль і фазанів – на кожен вид своя такса. Браконьєри й тоді були, але мало. Пізніше про полювання в Шаланках дізналися партійні діячі – з області та Києва багато відомих осіб приїздило. Забажали звести мисливський будинок – ми мусили його поставити за рік. До нього провели електрику, зробили дорогу, рибник. Цікаво, що багато партійних босів не розуміли справжнього мистецтва полювання. Один знаменитий хірург завжди тільки в мене за спиною стояв, навіть зброї до рук не брав. А якось секретар обкому Закарпаття Ільницький кабана забив просто з вікна мансарди мисливського будиночка. Ми йому у двір звіра загнали – а він уже вистрелив! Ото було полювання, еге ж!»

Запитую Золі-бачія про трофеї, які висять на стіні. Відмахується, мовляв, це найгірше, що лишилося. Приїхав якось один партійний діяч із дружиною й чемоданом, узяв 19 найкращих екземплярів ніби на виставку в Київ, обіцяв повернути з грамотами. Потім виявилося, що той чоловік уже давно не працював, просто обманув...

Як лісникам відвоювати авторитет?

Садити ліс!

Тим часом дружина приносить гору папок – там відомчі грамоти за роботу: від обкому, лісокомбінату, міністерств і навіть три урядові. Золтан Йосипович береться розглядати їх – як мала дитина іграшки.

«Кажуть, що ви мали неабиякий авторитет у селі?», – закидаю. Золтан-бачі знічується, а дружина підтверджує: таки мав. «Авторитет можна заробити двома речами, – відповідає врешті пан Ковач. – Дисципліна – раз, гроші – два. У мене не було такого, щоб запізнився, не виконав, не зміг. Якщо сказав «зроблю», то так і мало бути. Як воно мені давалося – знаю тільки я».

«А чим зараз цей авторитет лісники можуть завойовувати – бо зараз ваша професія трохи скомпрометована рубками», – питаю. Відповів так: «Хай садять ліс – і буде авторитет. Бо нам діди лишили ліс, який можна було десятки років рубати, а ми що після себе внукам лишимо? От про це нині треба думати».



2017-07-28
переглядів: 535
джерело: Тетяна Когутич

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(0):

свіжі новини:
(закарпаття)

свіжі коментарі:
(закарпаття)

всі коментарі

найбільше читають:
(закарпаття)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.