«Я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Я шкодую, що породив завищені очікування». Астанавітєсь вже))))

На бистрині творчого життя: Іванові Хланті – 75


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

все закарпаття


На бистрині творчого життя: Іванові Хланті – 75


Здібності людини, наскільки вчить нас досвід і аналогія, безмежні… Генрі Бокль


У багатющій та широкій сфері духовного життя нашого краю почесне місце належить невтомному та успішному вченому, літературознавцю, фольклористу, мистецтвознавцю, бібліографу, кандидатові філологічних наук, заслуженому діячеві мистецтв України, академіку Академії наук вищої освіти України Іванові Васильовичу Хланті.

Адже напрацювання у цій важливій галузі протягом кількох десятків років, творчі горизонти та уподобання його надзвичайно розлогі та багатогранні: його захоплює творчість відомих письменників, народне і професійне мистецтво, турбує сучасне становище української літературної мови, морально-виховна роль школи та церкви в нашому суспільстві, привертають увагу культурні традиції української діаспори за кордоном… Він – талановитий науковий дослідник і першовідкривач в обширній царині вітчизняної культури та постійно радує зацікавлених поціновувачів культури і мистецтва своїми новими величними відкриттями і знахідками, примножуючи духовні надбання співвітчизників і в першу чергу наших краян.

Народився Іван Хланта 20 квітня 1941 року в селі Копашново на Хустщині у багатодітній селянській родині, яка нараховувала шестеро дітей. Змалку захоплювався красою та милозвучністю народних пісень, таємничістю казок, побутуючих повір’їв та інших місцевих фольклорних перлин, зберігши й донині палку до них любов. У цей незбагненний та дивовижний світ духовної краси вводила його, зокрема, старша сестра Христина, то ж уже школярем записував народні пісні та казки, котрих при закінченні середньої школи у юного фольклориста нараховувалось аж понад дві тисячі. На ці юні роки припадають і перші віршовані спроби, а його літературний гарт ще більше зміцнів, коли став учнем Драгівської десятирічки й одночасно активним учасником шкільного літературного гуртка, яким керувала закохана у красу художнього слова досвідчений педагог-філолог Марія Шпилька.

Підмітивши у захопленні хлопця очевидні літературні обдарування, наставниця порадила відвідувати заняття літературного об’єднання при редакції Хустської районної газети, де мав щасливу нагоду зустрітися з письменниками Олександром Маркушем, Юрієм Керекешем, Миколою Рішком, Юрієм Шкробинцем та іншими. У ті далекі юнацькі роки його вірші публікувались у газетах, збірниках «Зірочка» (1959), «Творчість молодих» (1961).

Свої літературні та фольклористичні напрацювання ще більше примножив та збагатив під час навчання на філологічному факультеті Ужгородського державного університету (1959–1964), де був активним учасником студентської літстудії під керівництвом досвідченого педагога – літератора Петра Пономарьова, згодом – Павла Лісового. Тут зацікавлено, настирливо продовжив дослідження усної народної творчості, обравши темою своєї дипломної роботи «Використання фольклору в романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Саме це студентське наукове дослідження знаменувало народження нового талановитого фольклориста. Свідченням цього була також його ґрунтовна стаття «Панас Мирний про народну творчість», опублікована в журналі «Радянське літературознавство» (1970), а в 1977 році опрацьовані матеріали лягли в основу книжки «Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика». І куди б життєва доля його не водила – чи то на вчительські хліби до села Констянтинівка на Донбасі, чи до військової служби на Харківщині, чи знову вчителем у Лазівській і Біловарській школах на Тячівщині – ніде не розлучався з красою художнього слова, виплеканою ним у дитинстві, юності й особливо в стінах вишу.

Саме ця незгасна любов до святого храму національної культури і нестримне прагнення докопатися до її духовних глибин привели допитливого і настирливого молодого вченого до аспірантури Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук України (1971–1974), де сповна віддається науково-дослідницькій роботі та успішно захищає кандидатську дисертацію на тему «Українська соціально-побутова казка».

Активну реалізацію прогнозованих ним наукових пошуків і досліджень молодий учений здійснює під час педагогічної праці на кафедрі української літератури в Ужгородському державному університеті (1974–1982) й особливо бібліографом університетської наукової бібліотеки та на посаді провідного методиста Закарпатського обласного центру народної творчості. Його численні наукові статті з літературознавства і фольклористики публікуються у збірниках «Українське літературознавство», «Слов’янське літературознавство і фольклористика», «Українські Карпати», «Бойківщина», в журналах «Народна творчість та етнографія», «Жовтень», «Українська мова та література в школі», «Хлібороб України», «Карпатський край», «Тиса», «Зелені Карпати», в обласних і республіканських газетах.

Його перу належить ціла серія літературознавчих статей, нарисів, бібліографічних покажчиків про творчість закарпатських письменників минулих років і сучасної епохи – Олександра Духновича, Олександра Павловича, Дмитра Вакарова, Юрія Керекеша, Семена Панька, Василя Вовчка, Миколи Рішка, Юлія Боршоша-Кум’ятського, Олександра Сливки, Степана Жупанина, Дмитра Кешелі, Василя Густі, Мирослава Дочинця, Юрія Шипа та інших.

Своєю копіткою дослідницькою працею митець збагатив українську бібліографічну науку. Старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені М. Рильського НАН України Йосип Федас із цього приводу відзначав, що «… видання І. Хланти формують надійну базу для створення повної бібліографії української літератури і фольклору, підготовки синтетичних курсів історії красного письменства та фольклористики, бібліографічного словника, національної енциклопедії і що ми вже мали б подібні видання, якби в кожному регіоні був свій Іван Хланта», а відомий український учений, академік Микола Жулинський відзначав, що бібліографічний покажчик І. Хланти «Літературне Закарпаття у ХХ ст.» є унікальним посібником для дослідників літератури, працівників бібліотек, книголюбів та педагогів.

Неоціненна заслуга Івана Хланти і в розвитку та збагаченні фольклористики. Автор твердо переконаний, що залишені нам у спадок предками народна пісня і казка, музика і легенда, гумор і танці, старовинні обряди і звичаї – «…це наш неповторний національний образ», що саме вони «… донесли в наше сьогодення розмаїтість почуттів, любов до рідної землі, світ надій і прагнень». Ювіляр наголошує, що виховання людини повинно починатися з ознайомлення з цими праотчими традиціями і звичаями, що саме вони є гарантованою і непохитною основою національної культури.

З-поміж багатьох жанрів народнопоетичної творчості фольклорист облюбував народну казку та пісню. Ним як казкозбирачем видано вісімнадцять збірок загальною кількістю понад 1000 казок («Казки Карпат» (1989), «Казки про бідних і багатих» (1994), «Добра наука» (1995), «Молодильна вода» (2013), «Казки та легенди з-під Хустського замку» (2016) тощо). Його справедливо називають одним із найкращих знавців народної казки в Україні.

Водночас надзвичайно цінним і багатющим внеском у скарбницю української фольклористики є зібрані та опубліковані ювіляром народнопісенні твори. Дуже корисною для мистецтвознавців та любителів народної пісні є його відоме наукове видання про історію становлення заслуженого академічного Закарпатського народного хору «Пісня над Карпатами» (1994). У найвіддаленіших куточках Закарпаття віднайшов талановитих носіїв народнопоетичної творчості, записавши від них та опублікувавши фундаментальні пісенні збірники «Вчора була неділенька» (2001), «Ой видно село» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008), «Співанки закарпатських гір і долин» (2009) та ін., у яких вміщено понад 4000 текстів із нотами, для чого фольклорист активно співпрацює з композиторами і музикознавцями Миколою Попенком, Михайлом Рибалком, Андрієм Гайналієм, Тетяною Росул, Андрієм Червеняком, Василем Кобалем та іншими.

Географічні обрії пошуків народнопісенних скарбів фольклориста сягають далеко поза межами Закарпаття. У 2015 році побачила світ унікальна та об’ємна збірка загальною кількістю 640 зібраних ним пісень на Львівщині під назвою «Пісенна хвиля Оглядова». Дещо раніше з метою віднайдення народнопоетичних пісенних перлин автор обійшов чимало українських поселень Румунії, Сербії, Російської Федерації та інших віддалених територій, де записав справжні пісенні шедеври від закоханих у народну пісню представників української діаспори.

З великою любов’ю та щирою повагою до талановитих носіїв народної творчості нашого краю, зокрема пісенної, автор дбайливо окреслив та опублікував у різних виданнях їхні творчі біографічні портрети: Ганни Вагери, Віри Калитич, Гафії Мельник, Олени Турянин, Єлизавети Боршош, Олени Думен, Ірини Галайди, Ганни Горзов, Розалії Зейкан, Василя Ловски, Юрія Мельника, Василя Бенци, Івана Штаєра та багатьох інших.

Іван Хланта – автор багатьох гостросюжетних публіцистичних статей, провідною темою яких є щире уболівання за долю нашої духовності, культури, української рідної мови, за збереження віковічних народних традицій і звичаїв. Йдеться, зокрема, про захист рідної мови у церковному богослужінні («Рідна мова – дар Божий», 1912), про непоодинокі випадки руйнації духовності в нашому суспільстві та «… наступ на опорні вузли національної культури».

Про творчий набуток ювіляра висловлено чимало справедливих схвальних думок та оцінок, бо він справді цього заслуговує. Зокрема, хустянин Іван Губаль опублікував солідну художньо-документальну повість про копашнівського самородка Івана Хланту («Володар мудрості народної», 2004), поет Михайло Ряшко присвятив йому свою ліро-філософську поему «Лицар духу» (2004), а відомий учений, академік Академії наук вищої школи України Володимир Качкан опрацював та видав покажчик творів «Івана Хланта» (2008), котрих на його рахунку нині понад 100. Про творчість ювіляра схвальні відгуки опубліковані в засобах масової інформації Білорусі, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччини, Угорщини.

Палка синівська любов до отчого порога, рідного краю та його багатющої народної духовної скарбниці спонукала ювіляра до обладнання та відкриття в рідному селі Копашново разом із педколективом місцевої школи нині народного літературно-мистецького музею (2005), який сьогодні нараховує вже понад три тисячі експонатів і є одним із кращих музейних закладів подібного плану в Україні.

Як бачимо, творча палітра Івана Хланти надзвичайно багата, різножанрова та плідна і переконливо підтверджує, що її автор своєю невтомною працею здійснив свого роду науково-дослідницький подвиг, значення і суспільну вагу якого ми ще до кінця не сповна усвідомлюємо та належно оцінюємо як святу жертовність в ім’я збереження і збагачення нашої національної культури. Він наполегливо і послідовно продовжує, особливо у сфері фольклористики, славні пошукові та наукові традиції своїх попередників – Володимира Гнатюка, Філарета Колесси, Петра Лінтура та інших.

За цю подвижницьку творчу діяльність він став лауреатом Всеукраїнських премій імені Володимира Антоновича (1997), Івана Франка (2007), Ярослава Мудрого (2014), Зореслава (2015), ХІV конкурсу ім. Мирона Утриска, академіком Академії вищої освіти України (2015). Нагороджений орденом Нестора Літописця (2008) та святого рівноапостольного великого князя Володимира (2009), йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2004).

Свій славний ювілей Іван Хланта зустрічає у розквіті творчих сил і обдарувань, у яскравих мріях та прагненнях і надалі збагачувати новими художніми відкриттями духовну скарбницю нашого народу. Тож, вітаючи його з 75-річчям, побажаємо, аби в доброму здоров’ї та натхненні реалізував усі свої сміливі плани і задуми заради розквіту і збагачення вітчизняної культури.



2016-04-20
переглядів: 641
джерело: Василь Габорець, заслужений працівник культури України

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(0):

свіжі новини:
(закарпаття)

свіжі коментарі:
(закарпаття)

всі коментарі

найбільше читають:
(закарпаття)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.