Сегодня (23 февраля 2018 года) 1419-й день войны на Донбассе. Великая Отечественная война длилась 1418 дней....

Карпатський монах-відлюдник


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

все закарпаття


Карпатський монах-відлюдник

У березні мені випало службове відрядження на Закарпаття. Рухаючись автомобілем із Луцька до Львова, потім через Стрий у напрямку Воловецького перевалу, відчував, що час минає швидко. Досвідчений водій справно виконував свої обов’язки, тим самим дозволяв мені розглядати навколишню природу з населеними пунктами та людьми.
Карпати завжди ваблять чарівним виглядом. Хоча на рівнині переповненими річками та струмочками бурхливо бігла тала вода і на землі майже не лишилося снігу, в горах ситуація була зовсім іншою. Поміж стрімкими насичено-зеленими смереками на полонинах і верховинах іще лежав сніг, але він уже втратив свою морозну твердість та розм’як. Поступово зменшуючи товщину шару, перетворювався на м’яку воду, яка стікала маленькими струмочками шляхом найменшого опору у нижчі за рельєфом місця.
Проїжджа частина траси була сухою, а в горах на узбіччі лежав сніг, змішаний із водою. Я намагався не надокучати своєю розмовою водієві, щоб не відвертати його увагу від складних гірських умов їзди.
Чим вище ми піднімалися у гори, тим частіше в полі зору з’являлися краєвиди, які причаровували зір зблизька та вдалечині. Вже відчувався свіжий подих весни – вона крок за кроком зігрівала повітря, щоправда, нічні приморозки ще не припинились. Як і суха асфальтована дорога дозволяла впевнено рухатися автомобілеві, так і сама весна надихала на початок нового вегетаційного періоду, який невпинно наближався за всіма законами природи.
Минаючи населені пункти, помічали, як пожвавішали люди у своїх рухах – вони клопоталися коло землі з особливою весняною активністю.
Десь за 30 км від Воловецького перевалу я вгледів на узбіччі людину в чорному одязі, яка виставила руку, благаючи водія зупинитися. Водій на моє прохання підвезти монаха повільно пригальмував і зупинив авто.
До нас в автомобіль сів худорлявий чоловік у чернечому вбранні. Він тримав у руках старий, наполовину заповнений речовий мішок чорного кольору. Не лишалося сумніві, що це – монах. Його обличчя було худорлявим, на диво, блідого воскового кольору, наче він його не виставляв на сонце взагалі. Очі світилися, випромінюючи приємний погляд. Чоловік радів тому, що ми вирішили його підвезти. Спочатку він подякував Богові і нам за добрий вчинок, адже йому довго довелося чекати на дорозі.
Розгледівши автомобіль із середини, монах зупинив свій погляд на іконі і при цьому перехрестився, також звернув увагу на освячене зілля, яке ховалося за сонцезахисним щитком.
Слово за словом – між мною та монахом розпочався жвавий діалог. Звернувши увагу на мою військову форму, він зауважив, що також свого часу відбував строкову службу в армії. Нині, як і я, є офіцером, але у запасі.
Монах розповів, що здобував освіту в Одеській духовній семінарії, а пізніше навчався в духовній академії, хоча це були не прості для священиків радянські часи.
Я поцікавився, куди він їде. У відповідь почув, що він вийде високо в горах, неподалік від перевалу.
Монах розповів, що вже не один рік живе відлюдником у нерукотворній печері. Поблизу немає населених пунктів, лише траса, якою їдемо – найближча точка цивілізації перебуває на відстані 4-5 км.
Він оповідав, як нелегко доводилося шукати нерукотворну печеру, щоб зупинитися в ній на постійне місце проживання з метою служіння Богові. Шукаючи собі обитель (хоча це було літку) монах вибився з сил, але не припиняв пошуки, хоч його мучили і нестача їжі, а інколи й спрага. Вдень і вночі він молився Богу. Молитви давали йому силу і віру в те, що таки знайде свою обитель. Сподівання, як він сказав,із Божою допомогою справдилися.
Нерукотворна печера, яку він знайшов високо в горах, мала один вхід, який одночасно слугував і виходом. Через печеру протікав невеликий струмок, у ній було достатньо місця для проживання, розведення багаття і приготування на ньому їжі та чаю.
Нерідким гостем у його печері були звірі. Поведінка монаха і тварин, а саме: поодиноких лисів, зайців, птахів ніколи не ставала агресивною – ніхто нікому не заважав. Одного разу в гості приходив і ведмідь...
Ставлення монаха до рослин і в цілому до природи було шанобливим. Як дрова для приготування їжі та обігріву він використовував тільки хмиз та сухе гілля, яке ламав на сухостоях і в нижніх частинах крон дерев. Улітку чоловік збирав ягоди, гриби, рослини на чаї, які споживав у свіжому вигляді, а також висушував на зиму. Він не допускав несанкціонованого, неправомірного, згубного і взагалі нелюдського втручання в природне середовище, в рослинний та тваринний світ.
Від цієї людини я почув багато надзвичайних, цікавих і нових для мене тлумачень про життя в нетрях дикої природи. Досі про таке розуміння і сприйняття світу навіть не здогадувався.
Я запитав у монаха, як часто він спілкується з людьми і чи ходить до церкви. У відповідь почув, що двічі на рік із Почаївської лаври або Мукачевського монастиря в найближчу до його обителі церкву передають червоне вино, вживання якого є необхідним для здоров’я людини в подібних умовах проживання. На великі релігійні свята він обов’язково відвідує храм, де молиться Богові разом із прихожанами. Церква піклується про нього і виділяє йому продукти харчування: крупи, овочі, фрукти, сухарі, хліб, олію, сіль, але в жодному разі – не свинину чи сало.
Розуміючи, що час мого спілкування з монахом-відлюдником скоро скінчиться, я подарував йому рибні консерви, печиво. Від м’ясних консервів він відмовився.
Настав час прощання. Монах освятив автомобіль, мене та водія. Подарував мені ангела-хранителя у формі масивного злитка (напевно, з латуні) і сказав, щоб я його прикріпив на прапорі військової частини або громадської патріотичної організації.
Ми потиснули один одному руки. Я сів в автомобіль – і ми одразу рушили. Відображення у дзеркалі заднього виду мене дуже здивувало – монах-відлюдник, стоячи на колінах у сніговій воді, ще довго хрестився, дивлячись у наш бік.
Автомобіль опанувало мовчання. Ні я, ні водій навіть словом не обмовилися. Кожен поринув у роздуми про життя-буття монаха-відлюдника, яке він сам оповів. Я розумів, що з монахом ми попрощалися назавжди…
Було якесь дивне відчуття подолання психологічного бар’єру переходу від спілкування з незвичною, відданою Богові, безкорисливою людиною до повсякденного життя, в якому ми «варилися», не задумуючись над тим, що на світі є такі люди, як цей монах, зустріч із яким подарувала Її Величність Випадковість. Але дивлячись на ситуацію з іншого боку, розумієш, що в житті нічого випадкового не буває. В усьому є закономірність. Людина припускає, а Бог розпоряджається…
Не поспішаючи, ми їхали до Мукачевого, де й заночували у штабі прикордонного загону. Я встиг побувати на службовій нараді. Водій тим часом поспілкувався зі своїми друзями – такими, як і він, водіями з інших міст України. Розповідь мого водія про зустріч із монахом-відлюдником заінтригувала всіх співбесідників, особливо львів’ян, які їхали у той же час тією ж дорогою, але їм не пощастило зустріти карпатського монаха. Вони по-доброму заздрили.
Та ще до цієї надзвичайної зустрічі трапився випадок у Ковелі.
Вже на околиці міста зупинилася колона спеціальних військових автомобілів, аби пропустити ходу вірян, які несли та супроводжували ікону Почаївської Божої Матері. Водії і старший колони перейшли на другий бік вулиці й стали поруч із місцевими жителями. До ходи з іконою було ще далеко.
Побачити таку святиню вважається великою честю.
Пройшли люди. З колони вийшла дружина водія, який возив мене у Мукачево, і відчитала чоловіків за те, що вони перейшли дорогу святій іконі. При цьому вона сказала: «Щоб ваші автомобілі ламалися».
Після слів жінки почалися проблеми з автомобілями. Серйозні поломки не давали можливості експлуатувати техніку – з ладу виходили мости, коробки передач. І тільки після того, як автомобіль освятив карпатський монах, вся наша техніка стала справно «ходити». Ми забули про поломки.
Можливо, це і збіг обставин, але факт залишається фактом.
Повернувшись із відрядження у Луцьк, я виконав побажання карпатського монаха-відлюдника і причепив подарованого ним ангела-хранителя на прапорі Волинської обласної організації спілки офіцерів України. Прапор зберігався у гарнізонному будинку офіцерів.
Минув час. Вищеназваний прапор урочисто передали у Волинський обласний ліцей із посиленою військовою та фізичною підготовкою. Але на момент передачі ангела-хранителя на ньому вже не було.
…Природа завжди піклувалася і піклуватиметься про людей, віддаючи їм свої дари безкоштовно. Рослинний і тваринний світ у складі дикої природи завжди дає можливість людям прожити в цих умовах, особливо порядним, чесним, які дотримуються основного правила – не нашкодь.
В цьому випадку карпатський монах-відлюдник показує приклад, як жити одним цілим із природою, думаючи про прийдешні покоління, своїми молитвами прославляючи Бога і просячи в нього щасливого життя для людей.



2015-11-14
переглядів: 2325
джерело: Валерій ПНЕВСЬКИЙ

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(22):

2017-09-26 я
як написано на небесах так і буде

2017-09-26 .
А якому розумінні одне до одного піти?

2017-09-26 я
а може нам треба одне до одного піти на зустріч і буде все внас ок

2017-09-25 Я
???-чому не відписуєте?

2017-09-23 Я
Ви їхали в Мукачеве по маршруту Львів-Стрий-Сколе-Нижні ворота-Ганьковиця?

2017-09-22 Я
Ви знаєте,як до цього монаха попасти?Для мене це дуже важливо в духовному значенні!Відпишіть...

2017-09-18 Андрій
На зупинці в с. Ганьковиця?

2017-09-18 є
на зупинці

2017-09-17 .
Яка приблизно відстань між місцем,де вийшов монах з вашого авто та селои Ганьковиця?

2017-09-17 я
ганьковиця

2017-09-16 .
Не памятаєте назви найближчих сіл,де виходив монах з вашого авто?

2015-11-15 .
Та блін народ не чудіт не розписуйтеся за других бо в кого які причуди

2015-11-15 ТАК
ПРИХОДЬТЕ Я БУДУ ВАС ЧИКАТИ

2015-11-15 !
Я дуже сильно, хочу прийти до Вас, на прийом !

2015-11-15 Томашка
Любі мої друзі,я чесно працюю,а вкого є наклони до мародества,то мені вас жаль!

2015-11-15 Томашка
Я балакаю про політику !

2015-11-15 !
Люди, отямтеся!!!!

2015-11-15 Томашка
Я займаюсь професіальною роботою !

2015-11-15 проти
навіщо писати такі коментарі,стаття духовного значення,а не політчного-бійтеся Бога.

2015-11-15 Батя
Ойойой помню сисю проститутку. ся за 50 гривень готова була на всьо...

2015-11-15 Томашка
А чим Я, вечером займаюсь??????

2015-11-15 Томашко
Ти курва вже заєбала. Кілько мош гавкати. Думаш станеш май молодов? Згадай молодість. Ти така ся лишиш на все. Підставилась усіх своїх з комісії, а типирь ходиш та жалуєшся. Хоч щось зроби у свому житті полєзне. Шкода ти чоловіка, бо носишся наньому а він і не знає чим ти ся займаєш по вечорам...

свіжі новини:
(закарпаття)

свіжі коментарі:
(закарпаття)

всі коментарі

найбільше читають:
(закарпаття)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.