Олександр Доній: Україні необхідна зміна президента в першу чергу, будь-яка заміна Порошенка вже буде позитивом!!!

ВБИВАЄ НЕ ВІЙНА, ВБИВАЄ БАЙДУЖІСТЬ…


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

все закарпаття


ВБИВАЄ НЕ ВІЙНА, ВБИВАЄ БАЙДУЖІСТЬ…


Я довго думала, чи варто розказувати цю історію. Але вирішила, що треба. Дуже і дуже треба. Назву її так: «Вбиває не війна, вбиває байдужість…»

Вечір, п’ятниця, дощова погода. Як і щотижня, збираюся додому в Чоп з Ужгорода. Автовокзал, каса, маршрутка. На зупинці стоїть з 15 людей, а неподалік — одненький худорлявий хлопчина, років 19. Маршрутка ще закрита, водій про щось говорить із касиром, думаю, встигаю збігати по білет.

Встигла, прямую до маршрутки... Люди вишикувалися у чергу... Контролерка перевіряє квитки при вході... Я стою акурат за хлопчиною... Темно, здалеку зразу не помітила... Великий солдатський «вещьмішок», обсмалена форма, підкопчена шапка і, здається, злегка підгорілий бушлат. Зате берці хороші — натовські, правда, видно, що і вони зазнали пригод... І нашивки: український стяг — на одній руці, назва підрозділу — на другій. Підходить його черга. Опускає голову і хоче зайти у маршрутку. На що контролерка підіймає дикий ґвалт, мовляв, не можна було в касу за білетом сходити?! Він мовчить, опустивши голову. Нічого не вимагає і не просить — мовчить. Та кричить ще гучніше, повторюючи одне і те ж. Тут я не витримую, втручаюсь.

— Жіночко, — кажу, — ви хіба не бачите, хто це? Хіба автостанція і водій збідніють, якщо допоможуть Героєві дістатися додому? (звісно, говорила не так красномовно і не так спокійно, але суть — та).

— А мене не цікавить, хто це! Хочеш додому — купи білет.

Сварюся з нею ще хвилин зо п’ять. Хлопець ніяково мовчить. А за мною стояли з десяток людей, між іншим, і дорослих чоловіків теж. І ніхто більше не заступився за юнака у злегка обгорілій формі... Він — мокрий до ниточки, просмалений геть, і всім нема до цього діла...

— У нього є квиток, — випалюю. І простягаю хлопцеві свій, показуючи, аби заходив. Обертається. Очі стривожені, зніяковіла усмішка... Видно, що не знає, що робити. Засовую квиток у кишеню його затертого бушлата і ледь не силоміць пхаю в автобус.

— Добре, дівчино, тоді нікуди не їдете ви! — випалює «мила» контролерка.

— Та без питань, — іду по інший квиток. Минаючи чергу байдужих і над чимось хіхікаючих людей, чимчикую у касу знову. Купую той папірець і гордо сідаю в автобус. Тьфу, так гидко на душі після цієї сцени. Гидко від байдужості людей, гидко, коли не бачать і не хочуть бачити тих, завдяки кому можуть отут спокійно жувати свою автовокзальну булочку.

Сідаю через прохід від хлопчини. Запитую пошепки: «Звідки?». А у відповідь чую хриплувате і дуже тихе: «Звідти живими не вертаються...». Я відвернулася і тихо плачу. Бо розумію, чому він нічого не відповідав хамуватій жіночці... І що він дійсно із самого пекла… додому на кілька днів. А тут — байдужість і хамство. Всю дорогу він невгамовно кашляв!!! А у мене з кожним його «кхе-кхе» серце обливалося кров’ю...

Час від часу я кидала на нього короткі погляди і мовчки кивала. Він опускав очі, усміхаючись.. Вийшов раніше Чопа... А поки стояв у проході, чекаючи зупинки автобуса, голосно, на всю маршрутку крикнула: «Дякуємо тобі, хлопче!». Автобус зупинився, він виходив, а я йому вслід: «Слава закарпатським Героям». І він уже знадвору, певно, зібравши останні сили, поміж «кхе-кхе» відповів: «Слава Україні»...

Дорогою додому я все думала і думала про людську байдужість і сліпоту. Про те, що, мовляв, «це не наша війна». Про «вату» і поганих донецьких. А ми хіба кращі?.. І чи не така ж «вата» ходить нашими вулицями?!

Але благо, що є й Чоловіки! Наші Захисники! Доземний вам уклін. Бо ми у великому боргу перед ВАМИ!



2015-02-12
переглядів: 1973
джерело: Олександра АРТЮХІНА

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(16):

2015-02-14 небайдужий
Повернути кошти власникам автостанцій й відібрати держ.власність, а то ті 100 000 гривень автостанція заробляє від кісків за 1 день місяць що викупив закарпатавтотранс.Й зараз якщо порушення на автостанціі в м.рахів чи м.Хуст треба іхати на розборки в м.Ужгород бо начальник автостанціі ніхто,овца ,не при ділах.Розігнати Закарпатавтотранс

2015-02-13 до Закарпатавтотранс
Закарпатавтотранс скупив всі автостанціі й є монополістом ,де гребе капусту лопатами а на автостанціях холодно,тулети грязні,звернутись за консультацією нікого.Всі питання до Закарпатавтоттрансу що в Ужгороді а там дуже грамотний юрист,якого треба гнати в три шиі.Роботи для антикорупційного бюро та прокуратури та антимонопольного комітету не початий край.до кожного квитка добавляють послуги 5 гривень - за що ?

2015-02-13 Не байдужий
Чому в АТО має йти лише Буришин а Косюч Сашик що робит у совбезі де його роботу видко

2015-02-13 До Прокурора
Буришин М родом з Студеного,Депутат районної-ради.ві с.Студений,атам так крадуть ліс що никого небояться,лісники вори,голова собі краде,а Буришину по барабану,один Росада най му Бог дасть здоровя,бореся з крадіями лісу,а Буришин сам почав красти ліс,вот вам і Депутат,з Студеного.

2015-02-13 до Ужгородця
Політекант Буришин М,має боротися з крадіями лісу,а він так бореться,що сам краде і доганят що невкрав,вот вам і політека.

2015-02-13 Народна-рада
буришина на коліна поставити і викопкати у гузицю. Най іде добровольцьом на фронт.

2015-02-13 Ужгород
В чому винен Буришин?

2015-02-13 Йосип
За що боровся - на те й напоровся!

2015-02-13 Т.Г. Шевченко
Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.

2015-02-13 дадада
А чого нейде в АТО чмирь петрецький децл,кладе з себе такого патріота,апрячеся дома за спідницьов.

2015-02-13 ігорю
то іди воюй, розумоко. Чемодан, вокзал, Дебальцево.

2015-02-13 Ігор
У Закарпатті майже всі такі, одним словом челядь

2015-02-13 іван
ця історія про те що в багато людей немає щирої душі а є підленька радість про те що війна обходить їх дім але це може закінчитись і те як вони відносились до таких людей буде на їх совісті слава героям

2015-02-13 правда.
автостанціі знахабніли повністю.Вонинавіть не є розпорядниками інформаціі.Й якщо хочеш відповіді то звертаєшсяв Закарпатавтолтранс,який є монополістом.Ніяких послуг не надає а гроші із простих дере по повній програмі.А де антимонопольний комітет? Відправити цілим складом вмісті із автотрансом на АТО на пердову без пушок на виживання щоб пообсиралисмь.

2015-02-13 дембель
се уже було

2015-02-12 123
Слава Богу, що є такі чоловіки, але слава Богу щоє такі і жіночки, як авторка статті...

свіжі новини:
(закарпаття)

свіжі коментарі:
(закарпаття)

всі коментарі

найбільше читають:
(закарпаття)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.