Олександр Доній: Україні необхідна зміна президента в першу чергу, будь-яка заміна Порошенка вже буде позитивом!!!

Про історичну роль РПЦ МП


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

все закарпаття


Про історичну роль РПЦ МП

З кожним роком, серед освіченої сучасної частини суспільства, усе більше наростає почуття, що балансує від бридливості до ненависті, до організації під назвою Російська православна церква Московського Патріархату. Кількість скандалів навколо даної організації може конкурувати зі славою багатьох ОЗУ.

Знаковою виявилася позиція РПЦ МП і під час Майдану. Нагадаю, що на відміну від Греко-Католицької церкви і РПЦ КП, що допомагали своєму народу в боротьбі з тиранією, РПЦ МП повністю підтримала власників «золотих унітазів».

А от недавно глава РПЦ МП звернувся з листом до Святійшого Патріарха Константинопо-льського Варфоломія, де заявив, що АТО є війною «уніатів проти православних».

Але якщо покопатися в історії виникнення і становлення РПЦ МП, її ролі й цілях цієї організації, всі питання й здивування відпадуть самі собою. От цим аналізом ми зараз і займемося.

Варто відразу відзначити принципову відмінність католицької й православної церкви. Не обрядову й канонічну частину, це виходить за рамки нашого дослідження, а сугубо організаційну.

Порядок у католицькій церкві, установлений папою Григорієм VII Гільдебрандом, відповідно до якого світські государі не могли ухвалювати рішення щодо заміщення церковних посад. У піку порядку православному, де Імператор мав зверхність над патріархом. Що вже споконвічно робить владу в православній країні більш абсолютистською. Так само варто відзначити, що в середні віки Західна церква активно займалася просвітництвом, у той час як у православній Московії знання визнавалося бісівством, заборонялося друкарство і т.д.

У Московії ж «грецька віра», будучи й так привладною, під впливом ординського фактора синтезувалася зовсім у мракобісну, деспотичну структуру, що має мало спільного з першими християнськими громадами і їхнім вченням, під назвою РПЦ МП. Незалежність, так звану автокефалію, Московія одержала в 1459 році, точніше сказати не одержала, а узурпувала. Це рішення влади Московії не було визнано всесвітнім православ'ям. Але про це пізніше. Ми ж почнемо здалеку, з моменту, коли цей процес, формування РПМ МП, почав зароджуватися.

Відрив від Київського коріння

І так, 1299 року митрополит Максим переїжджає з Києва у Володимир-на-Клязьмі. Після приходу татаро-монгол, розорений Київ втратив своє політичне значення. Попередній митрополит Кирило не відчував симпатій до Орди, і не бажав грати в її ігри, внаслідок чого політичний вплив митрополичою кафедрою був втрачений. Максим хотів повернути цей вплив, і перебрався ближче до влади, туди, де зручніше співпрацювати з ханським беклярбеком.

У сформованій ситуації митрополит міг скористатися шляхом римських первосвящеників. Після падіння Римської Імперії, залишившись без захисту світської влади, оточене варварами папство не стало міняти місце розташування, приміряючи на себе роль посередника між новими государями, відіграючи роль третейського судді. Але православні діячі пішли своїм особливим шляхом.

Реакцією протилежної «партії», південно-західних земель Русі, а конкретно - Галицького князівства, було звернення короля Ру-сі Юрія I до Патріарха із проханням про створення окремої Галицької митрополії. І в 1303 році Галицька митрополія була заснована, правда проіснувала всього 40 років.

Надалі правителі Великого Князівства Литовського, як істинні спадкоємці Київської держави, будуть регулярно прагнути вивести свою православну паству з під впливу Московії. Це було продиктовано, насамперед, політичними мотивами, тому що знаходячись спочатку у Володимирі, а потім у Москві митрополити постійно підтримували й інспірували невдоволення православних політикою Вільно, використовуючи їх як п'яту колону. За словами Ф. М. Шабульдо «в умовах роздробленості частин колишньої Київської держави по різних державах, православна церква здобувала значення потужного знаряддя ідеологічного впливу на народні маси на всьому просторі східнослов'янської території».

Так в 1317 році по клопотанню князя Гедемина для Литви була заснована самостійна митрополія із центром у Новогрудці.

У боротьбі з політичними супротивниками московська влада почала схиляти митрополитів вживати свою духовну владу в інтересах політики Московії. Вперше це використав Іван Калита в 1327р., коли заколотний Орді князь Олександр Тверський сховався у Пскові, а жителі відмовилися видати його війську московського князя, що прийшло з каральною місією. Митрополит Феогност піддав анафемі все місто й князя Олександра.

В 1360 році московський уряд фактично очолив митрополит Алексій, князем тоді був малолітній Дмитро, майбутній «донський». Саме митрополит виклопотав ярлик для Дмитра. Саме митрополит Алексій почав проводити агресивну зовнішню політику по поглинанню дрібних навколишніх князівств і намагався підкорити Твер, а в 1372 р. Алексій від імені Московії уклав мирний договір із ВКЛ, Дмитро ж був в орді. Також Алексію приписують багато брудних інтриг з убивствами претендентів на князювання в навколишніх землях.

Взагалі, митрополит Олексій - це така ікона для майбутніх церковних ієрархів Московії, саме він заклав основу, при якій для митрополитів пріоритетом діяльності стали політичні інтереси Московського князівства. Алексій знімав хресне цілування з бояр, що перейшли на московську службу із ВКЛ, і піддавав прокльону всіх, що не бажали служити Московії.

Перша історична підробка

Не все чисто і з благословенням князя Дмитра на бій на Куликовому полі. Пимон, ставленик Московії на митрополичу кафедру, на той момент був у Візантії. Купріян же, митрополит «Малої Русі й Литви», за словами Р.Скринникова, «піддав анафемі князя Дмитра напередодні його походу проти Мамая». Ми знаємо, що на стороні Мамая воював литовський князь. Мамай був бунтівником проти законного хана Орди Тохтамиша. І Дмитро, як вірний слуга Орди, захищав законну владу. Литва, що регулярно била ординців, логічно підтримала Мамая. А Дмитро був проклятий, тому що йшов проти інтересів християн за інтереси басурман. Тоді-то й довелося вдатися до пошуку духовної особи, здатної дати благословення війську й князеві, і був знайдений отець Сергій, відомий під ім'ям святого Сергія Радонежського.

Перші повідомлення про Куликовську битву нічим не виділяли цей бій з ряду інших подій пізнього середньовіччя, були складені з тьмяних літописних штампів: «бисть лайка міцна зело й січа зла». Але надалі, для більшої зовнішньополітичної ваги, Московія стала мати потребу в героїчній фігурі предка. Оцінка бою стала змінюватися. У стінах Троїце-Сергієва монастиря було написано «сказання про Мамаєве побоїще», з'явилися «Повісті про Куликівську битву» і «Житіє Сергія Радонежського». Робити послуги створення такої ідеологічної «клюкви» зголосилися церковники.

Протистояння із ВКЛ наростає

При Вітовті митрополія знову стала єдиною. Фотій, що очолив митрополію, споконвічно сів у Києві, дарунками й підношеннями був змінений у Москву. Вітовт у цей час був зайнятий підготовкою до генерального бою з Орденом, і не приділяв належну увагу релігійному питанню.

Але незабаром, Вітовт, регулярно одержуючи скарги від південно-західних православних єпископств на Фотія, що збирав «знатні доходи» у землях ВКЛ і відправляв їх у Москву (знайома картина, чи неправда?) наказав вислати намісників Фотія, описати все майно православних єпископств і відправив у Константинополь прохання поставити окремого митрополита. В 1414 році єпископи на зборах схвалили кандидатуру болгарина Григорія Цамблака, рекомендованого Вітовтом і самим Купріяном. Але Москва не дрімала й хабарами налаштувала Константино-поль проти ставленика Вітовта, болгарин не був рукоположений на митрополичу кафедру. Після декількох невдалих спроб литовського князя влагодити справу, він зібрав глав єпископств у Новогрудціі, де відбулася церемонія присвяти Цамблака без санкції Константинополя. У соборній грамоті єпископи написали: «Бачачи запустіння церкви Київської, головної в Русі, маючи пастиря тільки ім'ям, а не справами, ми вболівали душею: тому що митрополит Фотій нехтував нашу духовну череду, користувався єдино нашими церковними доходами й переносив у Москву древнє начиння київських храмів».

Фотій шаленів, він прокляв собор і розсилав гнівні листи по єпископствам південно-західної Русі. Але результату це не принесло, митрополія в який раз розділилася на дві. Розділилася по політичних і культурно-цивілізаційних мотивах.

З подачі Карамзіна прийнято вважати, що у ВКЛ, після Грюнвальда й нових угод з Польщею, почалися утиски православних. Так князь Свидригайло виставляється захисником православних. Але при більш детальному розборі ситуації стає очевидним, що все набагато складніше. Свидригайло, сперечаючись з Вітовтом за великокнязівський титул, ще до Грюнвальда бігав у Москву за допомогою. Так що він просто використовував православне населення, як окрему згуртовану групу. Вітовт же був відносно релігії прагматик. Фотій активно інтригував в інтересах московського князівства, підбурював православні землі до непокори Вільно, натякаючи на відчуження їх. Тому дії Вітовта носили сугубо відповідний, захисний характер.

Московія намагалася використовувати своїх одновірців у ВКЛ у своїх політичних іграх, давити на Вільно, як і зараз РФ створює 5-ту колону в Латвії з колишніх радянських громадян, так само уповаючи на патріотизм і єдиновірство.

Унія

В 1441 р. приїхавший у Москву митрополит Ісидор прочитав з амвона рішення Флорентійського собору про з'єднання церков. Московський князь Василь сприйняв це як єресь і відступництво від древнього православного вчення, його підтримав ряд єпископів північного сходу Русі. Унію не визнали, а Ісидора заарештували.

Оцінюючи прийняте в Москві рішення з погляду його правочинності, нагадаємо, що в той час митрополія зберігала єдність. І думка єпископів північно-східної Русі ,висловлена без врахування позицій владик із ВКЛ і Польського королівства, ніяк не могла бути розцінена як рішення Собору митрополії Русі. Реакція православних кіл у ВКЛ і Польщі на об'єднання з Римом була спочатку позитивною. Так в 1446 році Владимирський (нині Володимир-Волинський) єпископ Данило їздив на рукоположення до Ісидора. Є дані й про переписку київського князя Олелько з Патріархом Григорієм Маммою, прихильником унії . А оскільки провідну роль у викритті «відступника» Ісидора зіграв князь Василь, можна погодитися з білоруським істориком Тарасом у тому, що «...навіть не російська православна церква, а скоріше московська держава у всій своїй красі заявила про неприйняття унії.»

Московські князі розглядали церкву лише як ідеологічний і політичний інструмент, церковних ієрархів це влаштовувало. Саме про цю «історичну роль православ'я» повторюють сьогодні різного роду мізуліни і мілонови.

Московський уряд почав тісні контакти з опозицією унії в Константинополі. Константинопольські супротивники унії думали, що одержать від Московії допомогу для протистояння з османами і в такий спосіб парирують аргумент прихильників унії про допомогу із Заходу. Московія була зацікавлена в такому співробітництві, щоб мати більше самостійності в церковних справах, і не оглядаючись на Патріарха призначати потрібну людину в Митрополити й здійснювати свою підривну політику у ВКЛ, де православна паства величезна.

І в 1448 році митрополит був уже обраний на архієрейському соборі в Москві без якого-небудь узгодження з Константинополем. Поставлений був бажаний князеві Василю Темному Іона. За словами Карамзіна, ця подія стала «важливою державною справою», тому що Іона «служив Великому Князю головним знаряддям у приборканні інших Князів». А як відзначає Скринніков, «на настійну вимогу Василя новий митрополит особисто брав участь у походах московських військ проти заколотників».

Іона продовжив практику відлучення від церкви супротивників князя, і саме він канонізував митрополита Алексія, основоположника подібних прийомів. Однак Іона пішов далі свого «кумира». Якщо Алексій обгрунтовував свої прокльони супротивникам Дмитра тим, що ті вступили в союз із язичниками-литовцями, то Дмитро Шемяка був відлучений лише за факт порушення присяги на вірність старшому братові. Так у релігійному житті московської держави остаточно закріпилася тенденція рівняти політичних супротивників до відступників від віри.

Ці аргументи стануть вирішальними в процесі захоплення Великого Новгорода. Саме відлученням від церкви прихильників партії Борецьких будуть діяти московіти в політичному полі, і саме засадний полк Новгородського владики не вступить у бій з одновірцями на Шелоні.

Третій Рим

Після Падіння Константинополя, турки поставили Патріархом Геннадія II, уніат Григорій Мамма втік у Рим. Факт призначення патріарха султаном і його співробітництво з мусульманами нікого в Московії не збентежив, адже, по-перше, московський правитель сам одержував владу з рук невірних і платив їм данину, а звичка, як відомо, друга натура, а по-друге, церква на Московії виконувала лише роль обслуговування політичних інтересів держави, інакше - декорації. Московія залишалася на позиціях категоричного неприйняття унії. Треба відзначити, що Рим, заради об'єднання християн у боротьбі з ісламом, не раз вживав спроби зближення, але щораз вони розбивалися у залізобетонну впертість московських владарів.

У підсумку замість об'єднання церков відбувся остаточний розкол в «Російській митрополії». Довгий процес, початий ще королем Юрієм I, завершився таки створенням двох самостійних церковний організацій.

В 1458 році Ісидор склав із себе сан Київського архієрея й Григорій Мамма рукоположив Григорія Болгарина митрополитом. У Московії у відповідь зібрали церковний собор і засудили митрополита Григорія. Природно, московський князь не визнав Григорія. За підсумками собору, уперше було зазначено на Москву, як на першопрестольне місто російської митрополії. Таким чином, собор відкрито заявив про автокефалію Московської церковної організації.

Остаточно закріпив спайку церкви й держави в землях північно-східної Русі Іван III: відтепер будь-який союз незалежних від Москви православних земель прирівнювався до зради православ'ю.

Взявши шлюб з Софією Палеолог, дочкою останнього Візантійського Імператора, Іван III фактично самовільно проголосив Московію спадкоємицею Візантії, т.зв. Третім Римом. Але тут відкривається пікантна ситуація. За Візантійськими законами династичні права переходили тільки по чоловічій лінії. Так що права належали братові Софії, Андрію. Який, до слова, мріючи звільнити Константинополь від турків і шукаючи підтримку, пропонував купити права Іванові III. Московський государ відмовився. Мотивування очевидне - взявши титул за всіма правилами, це буде загальновизнаним фактом і накладе деякі обов'язки. Самовільне ж проголошення рятувало від непотрібних турбот, тому що ніхто такої місії за Московією не визнавав. А для обгрунтування своїх грабіжницьких учинків і недоторканості тоталітарної влади не надто грамотному населенню факту одруження із Софією було досить.

Декларації про необхідність захисту православ'я, з того моменту, стануть основним ідеологічним прикриттям анексіоністських намірів московських князів і їхніх втручань у внутрішні справи сусідніх держав. Однак з іншого боку, все це не заважало цим «захисникам православ'я» регулярно нацьковувати татар на Волинь і передмістя Києва, де переважна частина населення була православною, або вбивати й грабувати православне населення Великого Новгорода.

Утримувати самодержавством, скріплювати православ'ям

Після смути, цієї невдалої спроби переформатувати Московію на зразок Польщі або Литви, усе повернулося на кола самодержавства. І тут одну з головних ролей зіграло православ'я, що не прийняло західних порядків Лжедмитрія. Самодержавна вертикаль, моноліт, де в ролі розчини виступило православ'я, повернулася як безальтернативна. І царем був вибраний син патріарха Філарета, поклавши початок династії Романових. Тому що фігура «людини із православних кіл» улаштовувала всі «партії».

Подальші події куди більше відомі широкій аудиторії, вони логічно розвивалися в рамках формули «завдання РПЦ МП обслуговувати імперські інтереси держави». Ні при Петрові I, ні при Сталіні РПЦ МП за ці прапорці не виходила.

І як відмітив історик Д.Коцюбинський: «російська цивілізація зафіксувала себе як цивілізація, що грунтується на ідеократичному фундаменті. Де поєднує не право, не етнічне споріднення, поєднує православна церква. Причому поєднує в тому розумінні, що втримує людей, яким дуже важко й погано, від того, щоб вони розбіглися».

Єдина віра, єдина міра. Безальтернативність, тому що такого ніде більше немає. «Свята Русь», і піти звідси не можна, адже православні, проживаючі в іншій країні, вважалися не чистими православними до прийняття підданства Московії. Замкнуте коло, що і забезпечило довгожительство цього Мордора, і стійку конфронтацію із зовнішнім, західним світом, у свідомості його мешканців.

І сьогодні РПЦ МП продовжує діяти в тому ж ключі. Роблячи владі все ті ж послуги з обтісування і деградації електорату.

А вимога РПЦ МП до влади прикрити її від гніву з боку прогресивної частини суспільства, всі ці «захисти почуттів віруючих», є не що інше, як вимога оплатити послуги, ідеологічні послуги із витравлювання цінностей західної цивілізації - культури діалогу, договірного права, дискурсу в суспільстві, як такого.



2014-10-12
переглядів: 1806
джерело: Кирило Литвин

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(15):

2015-02-14 ПАТРІОТ
Хто хоче тут на УКРАЇНІ, (особенно на західній) московського патріархату най їде в мОСКУ! Разом з московськими попами. Продовжають восхваляти кіріла і ні слова, що русія напала на нашу землю. Ханьба таким служителям. Люди з них беруть приклад. Любімося, шануймося. СЛАВА УКРАЇНІ,

2014-10-23 Всьому
А ти історію знаєш? Мабуть тільки ту, яку комуністи писали!Росада і Щубер православні. Чи московські? Чи тільки ходять у прадідну церкву, де служить московський батюшка-аферист який довжен пів селу гроші.

2014-10-16 всім
таку єрунду, бред, пише людина яка не знає історії.

2014-10-16 читачам
не відповідеате хворому члену даунклуба попу Мандзюку. Не беріт на себе гріх.

2014-10-16 +!
ЦІКАВО, Інтересно, ЧОМУ МОСКОВСЬКІ ПРАВОСЛАВНІ РОСАДА ТА ЩУБЕР НИ ПОБОЯЛИСЯ ТАКУ ПРАВДУ ПРО СВОЮ КАГІБІСЬКУ ЦЕРКВУ НА СИСЬ САЙТ ПОКЛАСТИ???...

2014-10-14 хворому
раз почитай статтю, а дале пиши

2014-10-14 Но
Сталін свята людина! То він заснував РПЦ МП вашу московську(церкву). Йому молитись, ікони і в діру цілувати!

2014-10-13 .
Хтото такий на фотографии похожий на Сталина

2014-10-13 уніятам
О да.то великий чоловік.так з людий маріонеток робити може лиш Гітлер.

2014-10-13 Ярема І В балоги шнирь
не кажіть за пройдисвіта попа манзюка нічого бо я з ним товаришую. і ходжу до нього на службу - козли ви всі .

2014-10-13 Славік
Манзюк то людина яка позорить нашу церкву!

2014-10-12 громада міжгіря
таких як манзюк треба поважати то грамотний толковий чоловік СЛАВА УКРАІНІ

2014-10-12 християнка
підтримую думку жителя.

2014-10-12 житель
У нас в селищі послуги з "обтісування і деградації електорату" виконує тільки піп Мандзюк і той не православний.

2014-10-12 Інтересно
А хто такий Кирило Литвин, що за месія, що ми маємо його сприймати, як істину?

свіжі новини:
(закарпаття)

свіжі коментарі:
(закарпаття)

всі коментарі

найбільше читають:
(закарпаття)



© Сергій Росада 2013-2017, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.