«Я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Я шкодую, що породив завищені очікування». Астанавітєсь вже))))

Один день із життя вівчаря…


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



Hosting Ukraine

все закарпаття


Один день із життя вівчаря…

Вівчарі – такі ж самісінькі люди, як і ми, от тільки робота, цінності та й погляди на життя в них дещо інші. Коли подорожував горами Рахівського району, зокрема піднімався на вершину Піп-Іван Мармороський, мені вдалося поспілкуватися з вівчарями, послухати їхні історії життя. Місцина, на якій з року в рік випасають овець, називається полонина «Лисича» і знаходиться приблизно на висоті 1400 м над рівнем моря. Коли ж ми підійшли до табору вівчарів і хотіли завести бесіду, то останні спочатку не дуже мали бажання спілкуватися, мовляв, ви міські обивателі раз на рік приїжджаєте в гори, та й то, коли починає накрапати слабкий дощик, відразу втікаєте до міста, що ви взагалі знаєте про гори? Ми ж розповіли, що частенько мандруємо Карпатами та й батьки наші походять з Міжгірського району й Івано-Франківської області. Після цього зав’язалася цікава бесіда, вівчарі на хвильку відволіклися від буденності і розповіли про «вівчарство, як воно є насправді». Першочергово запевнили нас, що випасання овець – це не така легка справа, як дехто вважає. З посмішкою на обличчі розповіли, як до них одного разу завітали туристи із Донецька й казали, що вівчарський промисел – це робота, якою ти насолоджуєшся і не стомлюєшся, не то що добувати вугілля в шахтах. Старший пастух, або, як ще його називають, ватаг, з традиційним ім’ям Іван пояснив: при випасанні овець небезпека чатує на кожному кроці. Це й непередбачувана погода: зливи, блискавка, град, шалений вітер; і тутешній рельєф зі скалистими урвищами, і, звісно, дикі звірі. От нещодавно з сусідньої отари вовки двох овець поцупили. Раніше бувало, що ведмеді любили поласувати вівцями. Коли клишоногий скуштує м’яса та крові, то він далі тільки й шукає нагоди, щоб знову відчути цей смак. Отож, аби безпечно випасати овець, потрібно мати великий досвід. Робочий день у вівчарів розпочинається приблизно о 6-й годині ранку з доїння овець. Далі хтось вирушає випасати худобу, а інші роблять сир із молока та готують їсти. Обідньої пори овець заганяють у табір для доїння, вівчарі ж мають змогу пообідати. Після цього тварини знову йдуть на полонину для випасання, а під вечір повертаються, їх ще раз доять. Варто згадати про вірних помічників вівчарів – собак. Вони тут особливої буковинської породи, витривалі, розумні та легко вчаться виконувати команди. Бувало не раз, що саме собаки рятували овець від вовків – попереджували вівчарів про те, що поряд знаходяться «сірі». У господарстві Івана їх аж чотири дорослих та маленьке цуценя. Узагалі сезон вівчарства розпочинається в середині або ж наприкінці травня, залежно від погоди. В кожному селі вигін овець на полонини стає колоритним дійством, в якому велику увагу приділяють традиціям та звичаям, що роблять випасання овець безпечним і легким. Зазвичай місцеві мешканці здають своїх овець вівчарям на сезон, за що останнім платять гроші, своєрідну заробітну плату. Вівчарі ж, у свою чергу, вироблений з овечого молока продукт віддають господарям худоби. Коли ми попросили продати нам трошки сиру, вівчарі відмовили, оскільки це не їхній сир і вони не можуть ним розпоряджатися. Триває сезон до кінця серпня, якщо сприяє погода, то й у вересні. Влітку тричі на день здоюють овець і роблять з молока різноманітні продукти: сир, бринзу, вурду. Ближче до осені, коли на полонині стає менше трави, здоюють тільки двічі або й узагалі тільки один раз. В отарі Івана зараз 170 овець. Розповідає, що за сезон 4–10 тварин «губляться» чи то від хвороби, чи вовки поцуплять, а чи впадуть в урвище. Звісно, чим досвідченіший ватаг, тим менша кількість «загублених» овець. Харчовий раціон вівчарів складається в основному з каш (обов’язково кукурудзяна), макаронів та супів, інколи готують страви з м’яса. Ми споглядали, як на ватрі варили борщ та гречку. Насамкінець вівчарі зізнаються, що займаються цим важким промислом не за покликом душі, а через відсутність будь-якої можливості іншого заробітку. Тільки одиниці працюють у цій сфері, тому що їм це подобається.


Один день із життя вівчаря…

Один день із життя вівчаря…

Один день із життя вівчаря…






2014-09-16
переглядів: 1897
джерело: Богдан КУЛЬЧИЦЬКИЙ karpatskijobjektiv.com

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(2):

2014-09-19 Балога
а де вівчарище Ярема І В навірно пішок овець пасти козел Негровецький

2014-09-18 братова вишиванка
Мій брат -вівчар.Дощі,грози,приморозки-для ньго не- страшні.Люди не розуміють,що для вівчара головне-це не гроші,а любов до тварин.Хто так любить овець,щоб ночувати шість місяців під колибою?Не осуджайте.

свіжі новини:
(закарпаття)

свіжі коментарі:
(закарпаття)

всі коментарі

найбільше читають:
(закарпаття)



© Сергій Росада 2013-2018, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.