Русскій корабль - іді нах*й !

ПЕРША СВІТОВА. ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту

Погода

Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

Hosting Ukraine

село синевирська поляна


ПЕРША  СВІТОВА.  ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ

Як не дивно, через певні історичні періоди на правителів надходить якийсь такий неприродний стан, коли вони забувають про своє призначення – піклуватися про своїх підданих. Щоб задовільнити свої амбіції, вони кидають на страждання і смерть тих, за спокій і добробут яких мають відповідати. При цьому самі під час воєнних дій особливо не ризикують; засліплені славою та наживою, не бачать, що розплата наступає в кінці війни: розпад імперій, перекроювання кордонів, долання наслідків бойових дій – каліцтв, зубожіння, розрухи. Для правителів – суди, страти, суїциди…
На час мого дитинства в сільчан ще роїлися рани від Другої світової війни, але інколи дехто згадував і про події в селі за часів Першої світової та про своїх родичів, які пройшли обидві війни. В пам’яті зафіксувалися тільки окремі рядки з пісень про цю війну, але недавно в районній бібліотеці натрапив на книги І. Сенька, який записав спогади своїх земляків-келечинців. Серед них і кілька пісень того часу:

Ой у році штирнадцятім сталася новина,
Вбила царя Фердинанда сараєвська куля.
Вбила царя Фердинанда і його царицю,
З того война началася всім нам на бідицю.

Ой упала звізда з неба та розсипалася,
В нещасливу годиницю война началася.
Кой ся война зачинала сонце ся мінило,
Та по всій країночці сумно ся зробило.

Кой ся война зачинала сонічко плакало.
Кілько листя на травиці – тілько войська впало.
Ой бо тото воювали всі державы світу,
Тілько войська долі впало, як у маю цвіту.

Де глибокі ямы были, там мертвых метали,
І дзвоны їм не дзвонили, й попы не співали.
Де по дисять, де по двадцять до ям ізметали,
Усталися жоны – вдовы, діти – сиротами.

Розпач тих, що залишилися живими ще в одній пісні:

Чорна гора не орана
Лиш кулями засіяна,
Білим тілом зволочена,
А кровію сполощена.

В Делятині між горами
Была война з козаками.
Чорні круки налітають
Біле тіло розривають.

Мамці сина молодого,
Жоні мужа вірненького.
Упав вояк між горами,
Лишив діток сиротами.

Не знаю, чи дослівно, іноді на пам'ять приходять дуже сумні рядки з пісень, які ще співали в селі в період мого раннього дитинства:

Ой буде, хлопці, война,
Буде, хлопці, война.
Буде нами молодими
Сыра земля повна.

Та берут ня у катуны
Може ся й не верну.
Прийде куля дундунова –
Лиш ся переверну.

Коли прийшла карта руковати,
Став я свого нянька просити-благати.
Ой, няню, мій няню, милий няню,
Піди за ня, няню, на ту войну.

Мати ходить, руки ламле
Плаче та ридає,
Та цісаря проклинає,
Смерти му бажає.
Велика кількість убитих та поранених руських та австрійців у січні 1915 року в селі та його околицях відобразилися і в піснях-коломийках.
Упав сніжок на моріжок, зів’яли косиці.
Одні хлопці у шпітальнях, а другі – в землици.
За воєнну тяжку службу висока оплата:
Не одному воякови головонька стята.
Цісаря би повісити на бука сухого,
Кой він узяв з межи дітий нянька дорогого.

Ось як описує події того трагічного часу, Іван Ольбрахт в книжці ”Микола Шугай, розбійник.” Ужгород. Карпати. 1990. Пише про сусіднє село. Але чим Верхній Синевир відрізнявся від Колочави?

“Але тут прийшла війна.
Щоб її Бог прокляв!
Чоловіки вже носили за плечами не сокири і коси, а тільки гвинтівки. Жінки зосталися самі. Про чоловіків не було жодних звісток – хто ж з них умів писати? А жінка, коли вона просили в церкві здоров’я чоловікові, ніколи не знала, чи не молиться вона за життя того, з кого залишилися в землі лише білі кості. Місяці і роки… А потім почали приносити в село невеликі папірці, де було вписано ім’я когось з чоловіків і кілька якихось слів про вітчизну, про військову честь.
Але, Ісусе Христе! Так усе ж було краще, ніж зустрічати чоловіка без руки, без ноги або сліпого. Такий каліка – це так, якби ще одна дитина заплакала в хаті. І так уже їх досить тулилося за коменом (у нас кажуть – за кошом) на печі. (Найменші з них – подарунки чоловіків під час відпусток).
Настав мир.
Одного дня в кінці жовтня, коли село вже лежало під снігом, посипалися додому, як з роздертої торби. Дехто із зброєю, інші без неї, але всі оброслі, завошивлені, люті. Вони також інакше уявляли собі мир. А вже зовсім не чекали, що першим почуттям їхніх жінок буде переляк, бо ж на ту діжку капусти і жменю картоплі, зібраних з городу, прибув ще один рот.
Чоловіки ніби вперше побачили: порожній хлів, без сіна оборіг, у хаті – як заметено, навіть і дрібки солі немає і ні жмені борошна. Тепер це стосувалося також і їх.
Почали сходитися”.

Далі Іван Ольбрахт колоритно описує погроми в господарствах місцевих багатіїв. Кричали: “Ми на війні були! Ми здихали в окопах! А вони? Вони чотири роки нічого не робили, тільки крали! Тепер покажемо їм, що ми вже дома!”
Чи так було в рідному селі, мені достеменно невідомо. Можливо наші чоловіки не такі войовничі, можливо терпіли, можливо діяли більш цивілізовано?
Але хто його знає?
В архівних документах наявні згадки і про встановлення в селі радянської влади в 1919 році, і про прийняте на сходах селян, звернення про приєднання до України, яке зачитав і передав з’їздові закарпатських русинів в Хусті 21 січня 1919 року один із 420 делегатів, тодішній староста села Синевирська Поляна Степан Кочерган: “Ми, русини…” (Повний текст в книжці. “Синевирська Поляна.Історія і сучасність”) і про створення КПЧ в 20-х роках, і про страйки бокорашів та лісорубів. Нарешті – масовий перехід кордону в СРСР – вже починаючи з 1939 року.
Тепер рідко хто в селі пам’ятає про своїх родичів, учасників Першої світової війни, але відомо, що всіх чоловіків, придатних до військової служби, мобілізували до австро-угорських збройних сил, де вони воювали на різних фронтах.
Щоб пролити хоч проблиск світла на бої в околицях села Синевирська Поляна, про які свідчать масові поховання австро-угорських та російських вояків на місцевому кладовищі, наведемо деякі витяги з видань попередніх років. Зокрема з книги Гранчака І. та ін. Нариси історії Закарпаття. т.1. 1913 р.
«10 вересня 1914 року російські війська підійшли до Ужоцького перевалу, а наступного дня перейшли в наступ, визволяючи територію Закарпаття. Протягом вересня-жовтня 1914 року російські війська оволоділи значною частиною Великоберезнянського, Воловецького, Свалявського, Волівського, Рахівського районів».
“Коли частини 8-ї армії відступали з території Закарпаття на початку 1915 року, багато мирних жителів добровільно вступали в ряди російських військ або просто відступали з ними в Росію. За неповними даними тільки з Волівського округу 238 осіб добровільно приєдналися до відступаючих частин.» (Можливо серед них були і синполянці).
«Австро-угорські власті жорстоко розправлялися з населенням за симпатії до російських солдатів. Тисячі чоловік були репресовані і кинуті в тюрми, чимало з них були розстріляні і повішені».
«З Верхнього і Нижнього Студеного Міжгірського району 160 чоловік було ув’язнено в Хустській тюрмі».
«У 1916 – на початку 1917 рр. на східному фронті завдяки роз’яснювальній роботі агітаторів проходило братання австро-угорських солдатів, серед яких було чимало закарпатців, з росіянами. Учасники боїв на Східному фронті розповідали, як солдати угорської армії, «незважаючи на крики і погрози старшин», бігли брататися до російських солдатів, і «ніяка сила, ніяка дисципліна не могли їх повернути».
«На прохання солдаток села Підгірне про допомогу у вигляді продовольчого пайка, піджупан Березького комітату Гулачі відмовивши цинічно заявив: «Якщо третина цього народу загине, тим, що залишаться, більше дістанеться продуктів». (Гончар Б.М. та ін. Всесвітня історія. Київ. Знання. 2000 р.)
А в літературі, виданій за останні два роки, пишуть, що росіян всюди громили галицькі січові стрільці, які воювали в складі австро-угорських військ.
В результаті Брестського миру Закарпаття опинилося в складі Чехословаччини.

Зі спогадів старожилів та архівних даних наведемо скупі відомостіпро деяких сільчан, яких перемолола ця війна.
Зокрема згадаймо, що вже старшого сельчанина, тезку Принципа – Підберецького Гаврила, незважаючи на дуже поважний вік, разом з двома синами мобілізували на війну. Правда, через деякий час його комісували. Син Ілько загинув на фронті, а син Іван Гаврилович з війни повернувся інвалідом – без ніг. Деякий час тримав трафіку (ларьок з продажу тютюну та папірчиків для сигарет). Але фінансисти не дозволили одержувати пенсію та ще й підробляти. Трафіку віддав Підберецькому Івану Григоровичу.
(Записано зі спогадів сина Івана Гавриловича – Підберецького Василя Івановича, тепер вже покійного, колишнього цирківника).
ПІДБЕРЕЦЬКИЙ ІЛЬКО, 1898 р.н. 85 полк. Загинув 12.05.1917 р. Дамбер Ґонц Кюстенланд, похований там же, запис в метричній книзі 85 полку, в Кошіце, ІV/140
КРАСНЯНИК ІВАН ІВАНОВИЧ, народився 19 травня 1900 року в селі Синевирська Поляна в сім’ї мельника. Тут кілька років ходив до народної школи. В останні роки війни мобілізований в Австро-Угорську армію і воював на італійському фронті. 26 жовтня 1918 року потрапив у полон і був відправлений на острів Сицилію. З приєднанням Закарпаття до Чехословаччини повернувся додому і до 1923 року перебував на службі в Чехословацькій армії. У 1923 році одружився і жив у Воловому. Працював лісорубом. У 1935 році переселився на Берегівщину в село Затишне, де його застала угорська окупація краю. У 1943 році був відправлений в робітничий табір, звідти в 1944 році втік додому.
Після визволення села в жовтні 1944 року тут був створений народний комітет. У листопаді 1944 року Красняник І. І. обраний делегатом першого з’їзду народних комітетів.
З 1949 р. – голова сільради с. Затишне Берегівського району. Виховав шістьох дітей. Помер у 1991 р.


БІЛАНАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ


1893 року народження. В селі розповідав, що знає про гарне життя в Росії, бо був там з часів імперіалістичної війни.
П’ятого квітня 1940 року разом з одинадцятьма сільчанами втік в СРСР.
За нелегальний перехід кордону Особливою Нарадою при НКВС засуджений на три роки таборів.
Після амністії з 1943 року воював у Чехословацькому корпусі. Повернувся додому. В селі проживає внук Біланин М.М. з сім’єю.

З архівної кримінальної справи дізнаємося, що родич Гаврила Підберецького – МЕЛЕШ МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ, 1893 року народження, член КПЧ. Кордон у Росію перейшов у жовтні 1939 р.
Крім іншого на допиті повідомив, що в червні - липні 1918 р. служив у робітничо-селянському полку Червоної Армії в м. Тамбові. В серпні 1918 р. з їхнього полка відправлено загін в Донецьку область, станція Филонова, недалеко від Ростова, для відновлення залізничної колії, зруйнованої білою армією.
Через місяць з наміром виїхати на батьківщину дезертирував у м. Балашов, а звідти в Пензу, де в той час формувався ешелон військовополонених для відправки в Австрію. Ешелон відправили в м. Кошіце, звідти кожного солдата в свою частину. В своєму 85-му полку пробув недовго, бо війна закінчилася, і в кінці жовтня 1918 р. прибув додому.
Засуджений в м. Полтаві на 5 років у Севжелдорлаг.
Там його сліди загубилися. Михайло на допиті також повідомив, що чоловік його сестри Марії – Бобик Дмитро є інвалідом Першої світовоївійни.
Бабічин Іван Михайлович розповідав, що його батько, БАБІЧИН МИХАЙЛО скалічений повернувся з Першої світової війни і вже в 1919 році його не стало. (“Радянська Верховина”. 28.06.1986 р.)

Ковач Михайло Михайлович
, 1895 р.н. дружина Марія, 1900 р.н.,син Іван, дочка Бабічин Ксеня (вже померли). В селі живуть внуки: Іван, Василина, Оля (Іванови); Марія та Михайло (Ксенини).




Вчитель-пенсіонер Тюх І.М. розповів про свого діда –

ТЮХА ГРИГОРІЯ ФЕДОРОВИЧА,
1986 року народження.На період його служби в Австро-Угорській армії випала світова війна.
Воював всі чотири роки.
З ним в одному полку служив сельчанин b]КУТ МИХАЙЛО ІГНАТОВИЧ. Під час артпідготовки загинув. В селі тоді казали: ‘’Канон го вбив’’. Після бою на місці розриву снаряда Григорій Тюх знайшов його буділярош. В церковній книзі поховань є запис під номером 118, що Кут Мигаль, 28 років, воював у 12 піхотному полку, загинув на війні 16.03.1915 року, похований (відспіваний) в Син-Поляні 15.09.1916 року, дружина Скира Василина, батько Кут Ігнат, мати Скира Стефа (на фронті загинув і його брат Василь).
Через сім довгих років Григорій повернувся з війни і передав знайдені документи дружині Івана, Василині Іванівній. Вона не повірила в загибель чоловіка і ще п’ять років чекала його з війни. А Григорій чекав її. По цьому одружилися. Від Кута також залишився гідний нащадок – Андрій, який народився, коли батько вже був на війні, в 1914 році і прожив славні понад дев’яносто років, будучи зразковим сім’янином, спокійним і розважливим, поважним і шанованим серед сільчан.
А Григорій – активний житель села, голова церковної двадцятки, разом з іншими поважними людьми брав участь у вирішенні не тільки церковних, а й загальносільських проблем.
Один з організаторів і учасник будівництва “Гонді” – сільського кооперативного магазину, в якому потім був продавцем. Дуже справед-
ливий і доброзичливий, бувало навіть свою пайку продуктів міг віддати якійсь біднячці.
Його сини Іван і Василь воювали в Чехословацькому корпусі, Михайло довго працював бухгалтером сільради, Степан також сільський активіст.
За спогадами довгожителя Ціфряка С.С., Тюхи в село перебралися з Тюшки, тому їх так і назвали. Всі Нижні Верхи і Комінець були їхньою землею. Можливо цю землю їм компенсували, коли їх разом з іншими сільчанами виселили з приселка Ростока, де заснували державний
заповідник.

РУСНАК ІВАН




1890 року народження,після російського полону залишився жити в СРСР. Коли його дружина Василина Скира (від Дайчиних. Її брат, Деребич Михайло, часто розповідав як він вибабрав із шофером, бо заплатив за проїзд до Синевира, а проїхав до Колочави – звідти повернувся пішки) про це дізналася, то через чеську владу витребувала його додому. В 1926 році він повернувся, шкодував, що приїхав, бо за його розповідями в СРСР робітничий клас живе дуже добре, а для селян є багато землі. Внук Руснака Івана Степан згадує, що його бабка будучи на базарі у Воловому дізналася від одного чоловіка ніби з ним у російському полоні був Іван із Полян, який віртуозно грав на скрипці, тримаючи смичок лівою рукою, проживає в Полтаві. Має дружину німкеню. За “лівацькою” ознакою бабка відразу впізнала в Іванові свого чоловіка. Звернулася в Чеське посольство і, незважаючи на те, що в Івана там було четверо дітей, його депортували в Синевирську Поляну. Правда, ще дозволили пережити зиму. Іван був дуже фіглярним, добрим столяром. Ще був відомим тим, що всі його питали: “Пан ци панія?” В нього була “чарівна” гарно оздоблена скринька, в якій були заховані маленькі фігурки. Якщо з неї виходив пан з парасолькою – чекайте дощу, а якщо панія з сумочкою – буде гарна погода.
– На жаль, гігробарометр одного разу впав із стіни і тепер вже непрацездатний, – каже з сумом Іванова онука Ліда. Звідки в діда була чарівна скринька вона не пам’ятає. Можливо привіз з собою, коли повернувся в село, а може це була давня сімейна реліквія.
В Синевирській Поляні в нього були ще два сини: Мішко (помер у 9 років) та Іван, якого він звав Ванька, через що в синполянській транскрипції всю родину дотепер називають Ваньками. В селі живуть внуки – діти сина Івана: Степан, Михайло, Біланин Ліда. Іван – тривалий час працював головним бухгалтером Міжгірської ДПІ, вже на пенсії. За іронією долі ветерану довелося воювати в складі мадярської армії на східному фронті ще й в Другій світовій війні. Помер в 1950 році, а до того був куратором храму.

Тернавчук Ілля Ілліч також на допиті показав, що його батько ТЕРНАВЧУК ІЛЛЯ з 1916 по 1918 рік був у Росії і розповідав, що там живуть добре.
В 12-му єгерському полку воював також
ЛЕМАК ВАСИЛЬ,
1879 року народження.
В шкільному музеї зберігся його страховий поліс.

Членська книжка військової страхової каси ГУНГАРІО Лемака Василя, жителя Синевирської Поляни, 36-річного вояка 12-го гірського батальйону. За страховку він заплатив 5 пенгів.

Відомості в ДАЗО з книги поховань зроблені на підставі рішення Ху стсьВкого або Волівського суду:
БІЛАНИН ВАСИЛЬ ОНОФРІЙОВИЧ, 31 рік, мати Марія Ковач, загинув 31.12.1918 року, запис про поховання 3.3.1928 року. (Його баба Біклян Анастасія, батько Біланин Онофрій Никитович помер 23.08.1930 р. у віці 72 роки).
БІКЛЯН СЕМЕН СЕМЕНОВИЧ, 22 р., 31.06.1918 – 13.07.1918. (Його син Василь в 1943-1945рр. воював у Чехословацькому корпусі).
ГАВЕЙ ГРИГОР, 27 р., мати Петрище, загинув Бистриця Баня 23.08.1918 – 26.10.1921.
ГЕРШКАНИН ВАСЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ, 28 р., мати Анна Гавей, 31.12.1918
КОВАЧ ІВАН, 1896 р.н. (20 років), батько Іван, мати Нанинець Настасія, 85-й піхотний полк, загинув у Ґута Ґорц у Австрії 04.10.1917 року, похований 07.11.1017 р. там же ( 01.05.1919 року в Полянах). Запис. Матрикул 85 пол., Кошице.
КОВАЧ ТІВОДАР,26 років, батько Йосиф, мати Лемак Параска, 12-й піхотний полк, загинув біля Бевестя 19.05.1916, похований 19.06.1918 р.
КОВАЧ ФЕДІР, 24 роки, батько Йосиф, мати Лемак Параска, 66-й піхотний полк, загинув в хірургічній клініці у Празі, Чехія 31.10.1914, похований 03.11.1914 в Празі, (19.06.1918 року.в Полянах). Запис в Матрикул 66 пол. в Кошіце. 3, 155.
КРАСНЯНИК ВАСИЛЬ, 19 років, 29 єгерський полк, загинув біля Стрепков, Галиція 26.08.1916 року, похований 27.07.1918 року.
КРАСНЯНИК ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, 1895 р.н., воїн 29-го єгерського полку, загинув 26.08.1915 в лісі біля Стрептов Коміонка Струмілова, Галиція, похований 26.08.1915 в лісі в Стрептов.
ПІДБЕРЕЦЬКИЙ ІЛЬКО, 1898 р.н. 85 полк. Загинув 12.05.1917 р. Дамбер Ґонц Кюстенланд, похований там же, запис в метричній книзі 85 полку, в Кошіце, ІV/140.
ПОЖАР ІВАН, 26 років, дружина Тернавчук Ксеня, батько Василь, мати Павліш Одотя, 85-й піхотний полк, загинув біля Паніковиці, Броди 14.12.1916 року, похований там же. Запис в метричній книзі 85 полку в Кошицях. Відспіваний в Син.Поляні 15.07.1918 року.
Романич Василь, 25 років, дружина Іванина Марія, батько Василь, мати Гавей Одотя, 85 піхотний полк, загинув Св. Мартіно, Австрія 07.08.1916 року, похований 19.06.1918 року.
РОШКО ІВАН ЮРОВИЧ, 33 р. жона Марія Біланин, мати Марія Тацин.
РУСНАК АНДРІЙ. 85 полк, загинув на війні.
СКИРА ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, 23 р. мати Анна
Скира Іван, 1892 р.н., 85 полк, загинув 01.02.1917 р. Лученцо, пох. 03.02.1917 р. там же, запис в Меморіал полку 85 Кошіце, №162.
ТЕРНАВЧУК ВАСИЛЬ, 33 роки, батько Василь, мати Яцьків Марія, 12 піхотний полк, загинув біля населеного пункту Кремсір 15.03.1915 року, похований 19.06.18 року.
Тюх Григорій, 20 років, батько Георгій, мати Руснак Марія, 12-й піх. полк, загинув 18.11.1916 року, похований 25.07.1918 року.
ЧУП Іван, 26 років, дружина Руснак Анна, батько Михайло, мати Корецька Марія, 12-й піхотний полк, загинув 28.04.1915 року, похований 15.03.1916 року.
Крім вищеназваних, синполянські утікачі в Росію також вказали своїх родичів, учасників Першої світової:
РУСНАК МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ – залишився жити в СРСР,
(повідомила на допиті племінниця Руснак Ксеня Іллічна).
КУТ ВАСИЛЬ ГНАТОВИЧ – в Києві, (розповів на допиті його племінник, втікач в СРСР, Крьока Василь Васильович). Очевидно, це може бути брат Кута Михайла Гнатовича. Але в книзі поховань знаходимо запис:
КУТ ВАСИЛЬ ІГНАТОВИЧ, 27 років, мати Скира Стефа, загинув 31.12.1018 р. похований 9.1. 1929 року. Запис зроблено на підставі рішення суду.
ТЮХ АНДРІЙ – повернувся в село.(Спогади внучки Параски: Щодо інформації про діда Андрія, батька мого батька і тітки Анни, то він, коли був легіонером у першій світовій війні, то був зранений, мав прострілені легені, і потім усе йому було тяжко дихати, а у 1931 році при праці в лісі промок і потім через ускладнення, яке йому спричинило запаління легень, він помер).
КРЬОКА ІВАН ДМИТРОВИЧ та БАБІЧИН ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ опинилися після війни в Румунії.
А от Біланин Степан Васильович в 1914 р. щоб уникнути мобілізації на війну втік в Америку. Працював у шахті. Привіз $20 тисяч. Підберецький Петро, в цьому ж році – в Польщу.
ЦІФРЯК ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВЧ (Близнюк), 1892 року народження, після війни деякий час жив у Івано-Франківщині. У 20-х роках повернувся в Синевирську Поляну. Мав свою кузню. Помер у 92 роки. Його дочка Марія тривалий час працювала в нас кухаркою шкільного інтернату, кухарила на весіллях. Дочка Василина вночі впала з бирці через річку Теребля і втопилася (за спогадами Ціфряка Василя).
КОВАЧ ЮРА (Григориків), згадує дочка Скира Марія.
ЯЦЬКО ЮРА ЯКУБОВИЧ, згадувала дочка Горват Василина.
Яцько Василь Федорович
Дружина Крьока Юстина Митрова
Син Михайло, 1913 р.н.
Дочка Марія 1921 р.н.
Син Степан.


І Синевирську, і Полянську парафії обслуговував один священник, записи велися в одній книзі в хронологічному порядку. Інколи не вказувалося місце проживання померлого (загиблого). Судячи з типових прізвищ, думаю, що слідуючі воїни вихідці з Нижнього Синевира:
БАРАН ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ, 27 р. мати Кость Євфросинія, 12-й піх. полк, 26.10.1914 – 11.07.1915
Белень Міклош, 25 років, дружина Мокрянин Анна, батько Лука, мати Одотя, 85-й піх. полк, загинув Борго Тіроль 25.05.1916, похований 23.05.1917 року.
БЕРКОВИЧ ІЛЛЯ, 35 р. 1920 – 18.03.1924
БОБИК ОЛЕКСА МИКИТОВИЧ, 23 р. 31.12.1918 – 1929
БОБОНИЧ МИТЕР ІВАНОВИЧ, 45 р. 31.12.1918 – 1927
БОНКАЛО ІВАН, 19 р. 31.12.1917 – 09.07.1926.
БОНКАЛО ІВАН ІВАНОВИЧ, 37 р. жона Марія Чуп, мати Гафія, 31.12.1918 – 1920
БОНКАЛО ЯНОШ, 18 років, батько Мігаль, мати Марія, 32-й полк, загинув (не вказано) 11.04.1917 року, похований 23.07.1918 року.
БУГИНА ФЕДІР, 42 р. 31.12.1918 – 1927.
ГАЛАТИБА ІВАН, 33 р. 31.12.1918 – 1927.
ГАЛАТИБА ІВАН, 25 р. батько Олекса, мати Марія Міщанин, 31.12.1918 – 1927.
ГАЛАТИБА МІГАЛЬ, 18 років, батько Дердь, мати Вовканець Полага, 85-й піх. полк, загинув Ст. Міґеле, Австрія 9.?. 1916 року, похований 15.07.1918 року.
ГОРВАТ ІВАН ГАВРИЛОВИЧ, 28 р. жона Марія, мати Одотя Чуп, 31.12.1918 – 1927.
ГОРВАТ ПАВЕЛ, 20 р. Загинув Межіла…Катана 20.07.1919 09.08.1920.
ГОРВАТ ЯНОШ, 25 років, дружина Двуйло Марія, батько Гаврило, мати Одотя, 85-й полк, загинув (не вказано де) 07.06.1916 року, похований 27.08.1918 року.
ГРЕЧИН ІВАН МИТРОВИЧ, 40 р. жона Марія Ковбиця, мати Полага Бугина, 31.12.1014 – 05.11.1926.
ДАВИДОВИЧ ЮРЕ, 27 років, дружина Струлевич Йолана, батько Маткан, мати Беркович Рифка, 85-й піх. полк, загинув Подзамче, Росія 28.10.1915 року, похований 02.01.1918 року.
ДЕБЕЛЬ ПАВЕЛ, 23 роки, батько Василь, мати Цендра (Шиндра) Марія, 85-й піх полк, загинув Горз, Австрія 04.03.1917 року, похований 09.07.1918 року.
КИЦУК ФЕДОР ФЕДОРОВИЧ, 42 р. жона Василя Гаштур, мати Гафія Томаш 31.12.1918 – 1928.
КЛИМ ВАСИЛЬ, 24 р. жона Марія Бобикова, 12 піх. полк, 1914 – 1917.
КОСТЬ ДЬОРДЬ, 28 років, дружина Мокрянин Анна, батько Павел, мати Шутак Марія, 12-й піх. полк, загинув Брум 24.11.1915 року, похований 24.02.1916 року.
КУРУЦ ПАВЕЛ, 42 р. 31.12.1918 – 1927.
КУТ ОЛЕКСА ГАВРИЛОВИЧ, 28 р. 31.12.1918 – 1928.
КОВБИЦЯ ІВАН ЯКУБОВИЧ, 38 р. жона Марія, 31.12.1918 – 1927.
ЛЕДИДА ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, 24 р. 31.12.1918 – 1929.
НІРОДА ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, 1894 р.н. мати Юлія Костьова, 31.12.1918 – 26.06.1936.
НІРОДА ФЕДОР, 38 р. 31.12.1918 – 1927.
ПЛАЖИНЕЦЬ АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ, 30 р. мати Мікулін Євдокія, 12-й піх. полк, загинув Рума 31.10.1914 – 11.07.1915.
РУЩАК ВАСИЛЬ, 24 роки, дружина Володюрдь Софія, батько Федір, мати Чуп Поланя (Параска?), 85-й піхотний полк, загинув Галл…? 15.04.1915 року, похований 24.02.1916 року.
Рущак Василь, 22 роки, батько Міклош, мати Бобик Марія, 66 піх. полк, загинув на Мораві 22.03.1916 року, похований 23.05.1917 року.
РУЩАК ҐЕРҐЕЛЬ, 23 роки, батько Іван, мати Марія, 85-й піх. полк, загинув Дамбе, Австрія 23.05.1917 року, похований 15.07.1918 року.
РУЩАК ДЕРДЬ, 20 років, батько Міклош, мати Бобик Марія, 90-й піх. полк, загинув Монте Негро 08.01.1916 року, похований 08.02.1918 року. (Брати?).
РУЩАК ПЕТР, 40 р. жона Гелена Чернова, помер від чахотки на фронті 09.07.1917 – 10.06.1930.
СЕКЕРЕШ ГРИГОР ІВАНОВИЧ, 43 р. жона Олена Субота, мати Калина Дебель, 31.12.1918 – 1928.
СТОЛЕЦЬ ЮРА ІЛЬКОВИЧ, 28 р. жона Марія Ковач, мати Анна Вовканець, загинув на руському фронті 31.12.1916 – 5.11.1926.
СУБОТА ВАСИЛЬ ВАСЛЬОВИЧ, 27 р. 31.12.1918 – 06.06.1929.
СУБОТА МИКИТА, 47 р. 85-й полк, 31.12.1918 – 1920.
СУБОТА ФЕДОР, 26 р. жона Марія Шунинець, батько Кость, мати Марія Чуп, 31.12.1918 – 1927.
ТЕГЗА МІГАЛЬ, 20 років, батько Мігаль, мати Анна, 85-й піх. полк, загинув Ст. Катавіна, Австрія 22.05.1917 року, похований 15.07.1918 року.
Тівільняк (можливо Тільняк) Микола, 19 років, 10-й піх. полк, загинув Вижниця, Росія 18.07.1915 року, похований 24.03.1916 року.
ТІЛЬНЯК ІВАН ДАНИЛОВИЧ
, 32 р. жона Олена Валушка, мати Анна Бонкало, загинув на руському фронті 31.12.1915 – 05.11.1926.
ТІЛЬНЯК ЮРА ФЕДОРОВИЧ, 35 р. жона Анна Субота, 31.12.1918 – 21.11.1927.
ФЕЦА ІВАН МАРКОВИЧ, 39 р. жона Олена Цімбота, мати Марія Столець, 31.12.1918 – 20.11.1928.
ЧУП ІВАН АДРІЙОВИЧ, 23 р. 31.12.1918 -11.03.1929.
ЧУП СИМЕОН МИХАЙЛОВИЧ, 21 р. мати Субота Марія 31.12.1914 – 05.11.1926.
ШИНДРА ВАCИЛЬ, 23 р. тізедеш, загинув Крако 23.09.1914 – 11.07.1915.
ШЛОМОВИЧ МОЗЕС, 43роки, дружина Штейніц Бліна, батько Агайем, мати Гемпа, 85-й піх. полк, загинув 20.08.1917 року, похований 25.11.1918 року.
ШПІЛЬКА СТЕПАН ПАВЛОВИЧ, 28 р. жона Ксеня Попович, загинув на італійському фронті 31.12.1918 – 05.11.1926.

З воїнів обох армій, що загинули на околицях села і поховані в окремих та братській могилі біля дзвінниці, донедавна нам було відомо тільки одне прізвище – угорця Іштвана Киштелеки, але в книзі поховань його прізвище не значиться, можливо це той полковник угорської армії, який восени 1944 року застрелився в Синевирській Поляні після розгрому його підрозділу недалеко від нашого села.
В ДАЗО наявна книга поховань, яку вів священник о. Янош Бокшай (парох греко-католицьких приходів Синевира і Синевирської Поляни). Записи велися мадярською мовою, від руки і тому їх важко прочитати. Всього, згідно записів, виявлено 43 прізвища австро-угорських вояків, які загинули в 1915 році і поховані на кладовищі в Синевирській Поляні. Всі вони римо-католики.
В цій книзі не зафіксовано поховання жодного російського воїна. Не може бути, що гинули в бою лише австріяки. Видно російських воїнів відспівував православний священник, але записи вів у іншій книзі. В ДАЗО мною поки що не виявлено. А можливо про них не було ніяких даних.


Австро-угорські вояки, які в Першу світову війну героїчно загинули на околицях Синевирської Поляни.

1.Bauer Frigуes, 21 рік, надалі всі з 29 полку, батько Алайош, мати Розалія, народився: Валерн, всі Чехія. Загинув 31.01.1915, похований (відспіваний) 24.03.1916 року в Синевирській Поляні.
2. Bauer Jósef, 20 р., Янош, Марґіт. Богемія. 29.01.1915 –
24.03.1916.
3.Brejcha Ferenez, 27 р., Вацовіц. 28.01.1915-24.03.1916.
4.Dolhoupl Peter, 22 р., с. Гейрафт Каплітц. 29.01.1915-24.03.1916.
5.Duda Karoly, 26, Ледаутц. 30.01.1915-24.03.1916.
6.Dvorak Venzel, 20. Вензел, Каталін. Швайнов Чех. 03.02.1915-24.03.1916.
7.Faast Janos
8.Hajny Janos, 20, б. Янош, м. Анна. Віттінрай. 31.01.1915-24.03.1916.
9.Herza Karoly, 20, б. Томаш, м. Марія. Пурен Чех. 31.01.1915-24.03.1916.
10.Hess Ferenez, 31, Плеше Віттенрау Чехія. 31.01.1915-24.03.1916.
11.Hluboky Lipot, 21, Віргоф. 31.01.1915-24.03.1916.
12.Hornof Laszlo, 28, Крупа Катровітц. 6 полк. 18.03.1915-19.10.1916.
13.Hrbek Ferenez, 20, Косенец Ломніта. 28.01.1915-24.03.1916.
14.Humenink Bertolon, 24. Грасдразан Чехія. 31.01.1915-24.03.1916.
15.Jandy Frenez, 32. Фіргоф Чехія. 31.01.1915-24.03 1916.
16.Jani Antal, 26. Гостеншлар. 31.01.1915- 24.03.1916.
17.Kausek Frigyes, 37. Корнерсдорф Австія. 31.01.1915-24.03.1916.
18.Kollinger Venczel, 25. Заґетурштіфт Каплітц. 31.01.1915-24.03.1916
19.Kontensky Ferenez, 20. б.Йозеф, м. Розалія. С. Алберн Чехія. 31.01.1915-24.03.1916.
20.Kozel Venczel, 18. Фраєнберґ Чехія. 31.01.1915-24.03.1916.
21.Kripl Venczel, 23. Зівно Будвас. 31.01.1915-24.03.1916.
22.Lejsek Jozsef, 28. Дапніц Шюттефау. 30.01.1915-24.03.1916.
23.Lexa Janos, 21. С. Алберн Чехія. 31.01.1915-24.03.1916.
24.Maly Ferenez, 22. Б. Ференц, м. Марія. Фіштбніс. 30.01.1915-24.03.1916.
25.Matejka Miloslav, 21. Б. Йосиф, м. Марія, Шішкітна Чехія. 31.01.1915- 24.03.1916.
26.Miklos Jozsef, 23. Цепровітц Чехія. 03.02.1915-24.03.1916.
27.Neubauer Matyas, 21, Зайрінф Каплінц. 29.01.1915-24.03.1916.
28.Novotny Jozef, 21, Ференец, Анна. Браншов. 31.1.1915-24.3.1916.
29.Okrouhlik Frantisek, 22 полк, 01.02.191524.03.1916.
30.Pelikan Karol, 32, Прахатітц. 31.01.1915-24.03.1916.
31.Petris Janos, 22, б. Вензел, Войтовітц Віттенберґ. 31.01.1915-24.03.1916.
32.Pikal Josef, 20, Йосиф, Антоніна, Гойовіна.31.01.1915-24.03.1916.
33.Preitschof Lipot, 29, Лупітшінґ Коплітц. 31.01.1915- 24.03.1916.
34.Presypal Janos, 23, Прахамітц. 31.01.1915-24.03.1916.
35.Rub (нерозбырливо) Frieva, 01.02.1915- 24.03.1916.
36.Sassmann Beyla, 31, Філінгайм Каплінц. 31.01.1915-24.03.1916.
37.Schichl Dyozo, 32, 31.01.1915-24.03.1916.
38.Schossmaeir Alajos, 28, Гадле.31.01.1915-24.03.1916.
39.Shrobak Andreas, 23, Галіція Біала, 6 полк. 19.03.1915-24.03.1916.
40.Srobuk Frantisek, десятник, 19.03.1915-24.03.1916.
41.Soukup Ferenez, 21, Гойц. 28.01.1915-24.03.1916.
42.Stadler Janos, 26, поручік.
43. Sykora Bola, 33, Нестаніц. 31.01.1915-24.03.1916.
44.Trzil Josef, 20, Ференец, Йозса, Шмітна. 31.01.1915-24.03.1916.
45.Valeska Ede, 22, Еде, Терезія. 30.01.1915-24.03.1916.
46.Vrhel Janos, 26, Вездітц Шуфтенгафен. 31.01.1915-24.03.1916.
47.Wellek Janos, 28, Буск Чехія. 28.01.1915-24.03.1916.
48.Wurzinger Janos, 22, Вензел, Анна. Оммершлаґ Каплітц, 13.02.1915- 24.03.1916.
49.Zdenek Frantisek,1894 р.н., Парадов Чехія.01.02.1915- 03.02.1915.


На військовому кладовищі виявлені три бляхи, які ідентифікували похованих. Написи на них чеською мовою:
1.Поручик Ян Штадлер, піхотинець піх. полку 29. Загинув 02.03.1915. могила № 8. (Його прізвище і в книзі поховань за № 56).
2.Молодший сержант, Франтішек Шробук, ополченець піх. полку № 29. Загинув 19.03.1915. Могила № 16.
На пошкодженій блясі з могили № 7 двоє прізвищ:
Воїн Франтішек Кроуглік, (p. pol. mu. t. c.22). Загинув 01.02.1915.
Єфрейтор FRIEVA RUB…, ополченець піх. полку № … Загинув 01.02.1915


БІЛАНАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧПЕРША  СВІТОВА.  ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ

МЕЛЕШ МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧПЕРША  СВІТОВА.  ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ

Ковач Михайло МихайловичПЕРША  СВІТОВА.  ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ

ТЮХ ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧПЕРША  СВІТОВА.  ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ


РУСНАК ІВАНРУСНАК  ІВАН

Членська книжка військової страхової каси ГУНГАРІО Лемака Василя, жителя Синевирської Поляни, 36-річного вояка 12-го гірського батальйону. За страховку він заплатив 5 пенгів.ПЕРША  СВІТОВА.  ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ
Яцько Василь ФедоровичПЕРША  СВІТОВА.  ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ СТО РОКІВ

ГОРВАТ ЯНОШ

Карта переходу російських військ через Карпати в жовтні 1914 року.

Учні Синевир-Полянської ЗОШ з вчителями М.Бембило та В.Гавей біля кладовища жертв Першої світової війни на Торунському перевалі.


2017-05-12
переглядів: 8985
джерело: М.Бембило

ДОДАТИ КОМЕНТАР (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:


коментарі(0):

свіжі новини:
(синевирська поляна)

свіжі коментарі:
(синевирська поляна)

всі коментарі

найбільше читають:
(синевирська поляна)



© Сергій Росада 2013-2021, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.