Русскій корабль - іді нах*й !

«НЕБЕЗПЕЧНА ТО БУЛА РОБОТА, АЛЕ ВЕСЕЛА», –


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту

Погода

Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

Hosting Ukraine

село синевир


«НЕБЕЗПЕЧНА ТО БУЛА РОБОТА, АЛЕ ВЕСЕЛА», –

КАЖЕ ОСТАННІЙ БОКОРАШ ІВАН МОКРЯНИН

Відійшла в минуле давня справа бокорошів. Вже понад 60 років у Карпатах не сплавляють деревину річками. Важкий і ризикований труд горян замінила потужна техніка. Втім інтерес до тепер уже екзотичної професії не вщухає. Тож не дивно, що у планах – відбудова музею лісу і сплаву на Чорній ріці.

Як насправді проходив сплав деревини, невдовзі зможемо дізнатися лише з музейних експозицій, книжок чи фільмів. Та є ще серед живих справжній бокораш – Іван Мокрянин (на фото) з Синевира. Зараз йому 87. Бокори почав сплавляти з 17 років. «Небезпечна то була робота, але весела, – констатує Іван Ілліч, пригадуючи молоді роки. – Я ніколи не боявся води. А вона під час сплаву нерідко хлине аж за шию».

Сплав – непростий процес. Спочатку заготовляли деревину, ризами (жолоби для спуску колод із лісосіки до водозбірника) доправляли в портош (місце, де її сортували й зберігали протягом зими), а потім формували бокор. Перед тим ручними свердлами робили наскрізні отвори в колодах, виготовляли гужовки (спеціально висушені гілки ліщини спочатку парили в гарячій воді, потім закручували, ліщина ставала твердішою, і утворювалася гужва). Ними скріплювали колоди в плотах, витісували весла-опальчини.

Іван Мокрянин розповідає, що з Чорної ріки, разом ще з трьома своїми колегами, сплавляв бокори до Колочави, а там їх змінювали інші плотогони. Так деревина потрапляла на південь Закарпаття. Найскладнішою ділянкою був відрізок Чорна ріка – Колочава. «Не один бокораш загинув між хвилями холодної гірської річки, – каже. – Були два смертельно небезпечні місця: під флудером і в урочищі Гуки. Коли пройшов їх, на душі ставало спокійніше».

Бокораськими селами були Синевирська Поляна й Синевир. Зараз Іван Мокрянин чи не єдиний живий бокораш, який, хоч і в роках, але пам’ятає ті часи й ділиться спогадами.


«НЕБЕЗПЕЧНА ТО БУЛА РОБОТА, АЛЕ ВЕСЕЛА», –


2018-04-22
переглядів: 1481
джерело: Юрій БАБІЧИН

ДОДАТИ КОМЕНТАР (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:


коментарі(0):

свіжі новини:
(синевир)

свіжі коментарі:
(синевир)

всі коментарі

найбільше читають:
(синевир)



© Сергій Росада 2013-2021, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.