..

ФІЗКУЛЬТУРНІ ВЕРШИНИ ВЧИТЕЛЯ АНТОНА ЛЕДНЕЯ


міжгірський район
(всі новини)

карта сайту



Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.



село колочава


ФІЗКУЛЬТУРНІ ВЕРШИНИ ВЧИТЕЛЯ АНТОНА ЛЕДНЕЯ

Фізкультурні вершини вчителя Антона Леднея
У другу неділю вересня святкуємо День фізичної культури й спорту України. Й у цій царині мало хто може похвалитися такою рясною колекцією нагород, як педагог із Міжгірської ЗОШ І – ІІІ ст. №1 А. Ледней. Він – заслужений учитель і відмінник народної освіти України, «Учитель року-2001», має нагрудний знак «Василь Сухомлинський», свого часу двічі отримував Почесну грамоту Міносвіти УРСР. А ще кандидат у майстри спорту має в послужному списку вагомі спортивні досягнення, замолоду про нього писала не лише вітчизняна преса, а й угорська, чехословацька. Про педагогічні заслуги Антона Васильовича згадується і в кількох книжках. Цієї осені він зустрів свій 41-й Першовересень. Отже, розповів, як це починалося.

Мрія присвятити себе фаху фізкультурника визріла за шкільних літ?



– Коли вчився в рідній Колочаві, улюбленими предметами все-таки були історія та географія, з останньої брав участь у олімпіадах. А спортом займався у своє задоволення. На перше місце ставив біг на далекі дистанції. Що в цьому виді почувався як риба у воді, велика заслуга мого, на жаль, уже покійного вчителя фізкультури, фронтовика Михайла Аржевітіна. Я в 4-му класі не пропустив жодного уроку (Сміється. – Авт.). Хоча домашні клопоти заважали відвідуванню: у батьків росло 5 синів та 3 дочки, отож доводилося й нам засукувати рукави на ґаздівстві. А після школи вступив у Львів на курси кіномеханіків. Вечорами й удень під час свят крутив фільми в клубах Синевира та Келечина. Займався й велоспортом, бо на роботу зі свого осідку добирався на ровері. Відтак була строкова служба в армії. Потрапив у «учебку» протиповітряних сил Московського військового округу, де залишився на 2,5 року, дослужившись до старшого сержанта й заступника комвзводу. Постійна «прописка» диктувалася моїми звитягами: дебютним успіхом став виграш у забігу на 10 км серед спортсменів округу. А потім пішло-поїхало – неодноразово був чемпіоном і призером на стаєрських дистанціях. Командування пропонувало різні привабливі протекції для вступу у виші й посади, а я вирішив подати документи до Львівського інституту фізичної культури. І не прогадав, бо саме тут відбулося моє становлення.

Навчання поєднувалося з тренуваннями й змаганнями?

– Я виступав за студентську збірну України, за що мені доплачували до стипендії та виділяли безплатні талони на харчування. Це стало вагомою підтримкою для вихідця з багатодітної сім’ї. Здобутки йшли один за одним. Був призером і переможцем на всесоюзних змаганнях ДСТ «Буревісника» в Ташкенті, на фінальній спартакіаді вишів УРСР у Дніпропетровську, в Ашхабаді виконав норматив кмс і підтвердив його в Мінську в марафоні. Де лиш не доводилося брати участь у першостях – у Ленінграді, Одесі, Луцьку, в складі команди Львова в Кишиневі…

Що впливало на високі результати?

– Насамперед – наполегливість, одержимість. Закарбувалося в тямці, як за студентських канікул спозаранку біжу на стрімку Кичеру, до якої й пішки важко викарабкатися. Батько та дід, котрий прожив 93 роки попри те, що завжди в роті мав люльку, невдоволено хитали головами, мовляв, втрачу здоров’я за такого способу життя. Але старшокурсник, майстер спорту зі стипл-чезу Ігор Кріпосняк, рекомендував мені займатися за методом новозеландця Артура Лідьярда, тренера дворазового олімпійського чемпіона Пітера Снелла. Він полягав у безперервному стоденному тренуванні. Така спартанська витримка гартувала фізичний дух.

А ще чим запам’яталися студентські роки?

– Дружбою, яка вже 50 літ не іржавіє. Зі мною в одній кімнаті в гуртожитку мешкали В’ячеслав Гамов та Олександр Величко. Досі тримаю з ними тісні контакти, хоч здобули «шинкарські» посади. Перший – голова комітету фізвиховання та спорту МОН, другий – очільник спорткомітету Міноборони України.

Як розпочалася професійна кар’єра?

– Спочатку працював на Вінниччині – тренером ДЮСШ із легкої атлетики в м. Могилів-Подільськ, де встиг завоювати чемпіонський титул області. Відтак був чотири роки наставником філії ОДЮСШ «Колос» у Хусті. Без змагань у той час не міг себе уявити. Став чемпіоном у Алушті в першості центральної ради ДТС «Колос» у бігу на 10 км, бронзовим призером у Новій Каховці в 20-кілометровому пробігу на призи газети «Сільські вісті». Встановив рекорд Закарпаття на десятикілометрівці, який не могли роками побити. Брав участь і перемагав у розіграшах кубків «Дружба», Східнословацького краю, що проходили в Ніредьгазі, Кошице, Ужгороді. Пригадую, член збірної Угорщини Йозеф Кіш протягом півтора десятка літ лідирував на турнірах, а в нашому обласному центрі я першим порушив його гегемонію, вигравши на 5 і 10 кілометрах. Не міг довго збагнути, що таке спортивне НП сталося…

А курйози траплялися на легкоатлетичній доріжці?

– Коли трудився в Хусті, мене запросили взяти участь у с. Торун, на рідній Верховині, у традиційному кросі пам’яті М. Сирохмана. Не відмовив, хоча знав, що будуть слабкі суперники. Вже близько до фінішу озираюся, а конкурентів не видно. Подумав, що заблукав, тож пригальмував, а як ті нарешті через хвилину-дві показалися з-за повороту, довелося включати звичну швидкість. І за навчання в інфізі, бувало, ледь не на півкола випереджав переслідувачів, бо включалося друге дихання.

Кілька слів про тріумфи вихованців.

– Майстер спорту Валентин Остапенко був членом збірної України, на дистанції 800 м ставав срібним призером легкоатлетичного чемпіонату країни. Василь Щур у Одесі виборов срібну медаль першості України серед школярів, числився багаторазовим чемпіоном Закарпаття. Як і Мирослав Мандзюк, котрий вигравав на змаганнях товариства «Спартак».

У 72 роки, яка найбільша втіха ветерана-освітянина?

– Що не підводить здоров’я та працюю на улюбленому поприщі. Задоволення приносить і те, що досі підкорюю вершини – двічі побував на Говерлі, а нещодавно мав сходження на гору Піп-Іван на Рахівщині. Не кажучи, що місцеві піки освоюю – Кам’янку, Гимбу, Пікуй, Стримбу, Дарвайку. І все-таки найбільшу радість приносять нам із дружиною-колегою Магдалиною, котра працює вчителем зарубіжної літератури, онуки Женя, Степан, Володя та Павлик, котрих нам подарували донька Світлана та син Антон.

Ну що ж, із нагоди професійного свята зичимо продовження родоводу та спортивного довголіття!


ФІЗКУЛЬТУРНІ ВЕРШИНИ ВЧИТЕЛЯ АНТОНА ЛЕДНЕЯ


2019-09-15
переглядів: 958
джерело: Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ

додати коментар (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:

коментарі(2):

2019-09-16 ок
по деці кайфаньом

2019-09-15 Вася
По деці друже...

свіжі новини:
(колочава)

свіжі коментарі:
(колочава)

всі коментарі

найбільше читають:
(колочава)



© Сергій Росада 2013-2019, email: ser.rosada@ukr.net Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Адміністрація може не поділяти думку авторів. Адміністрація залишає за собою право редагувати надані матеріали. У разі копіювання матеріалів гіперпосилання на «Міжгірський портал» обов’язкове.